Велес

Велес — бог мистецтва, краси, музики, багатства людської душі, її щастя та любові. Опікун всього живого. Покровитель волхвів, ясновидців, віщунів. Своїм богом Велеса називають також люди різних ремесел та промислів.

Вельми любили та поважали наші далекі пращури бога Велеса. Вшановували великого мужа богині Мокоші, за те, що єднав людську Душу з душею сонця—неба, облагороджував її бажанням захоплюватись красою світу Божого.

Коли народився бог Велес, все на довкіллі зацвіло, засяяло, раділо все: звір у лісі, птиця в повітрі, риба у воді... Ніжна, ласкава мелодія заполонила мрії—надії людини, красою натхнення озвалася її душа у чарівній пісні і пішла мандрувати у світ, прославляючи бога всеперемагаючої краси, наповнюючи душу добротою життя, сіючи любов і взаєморозуміння поміж людьми.

Усі сини та внуки бога Велеса — Велети, і не лише тілом. Людина народжується з душею, а щоб душа гарнішала — її облагороднює бог Велес. Про таку людину кажуть, що вона обдарована богом. Бог Велес — бог мистецтва, краси і музики, багатства і достатку людської душі, її щастя та любові.

Усі співці—поети, заразом із славетним співцем землі Руської Бояном, про якого в «Слові о полку Ігоревім» читаємо: «Віщий Бояне, Велесів внуче», є онуками бога Велеса. Всі вони були носіями та творцями героїчного епосу рідної землі.

У Рігведах, Священних Книгах Знань, оспіваний бог Виласа —опікун закоханих, сівач благополуччя, ошляхетнювач любові, виласкавець обдарованості. Колись у давнину піснетворець звався ласкавцем, тобто людиною, натхненою Виласом.

З початку Світу бог Вилас—Велес поріднив людину з твариною, навчив її пасти тварин, брати від них молоко, вирощувати їх на м’ясо, шкіру та вовну — шерсть. Пастухам та чередникам подарував сопілку і став їх охоронцем від диких звірів. Навчивши людину запрягати в плуга та воза тварин, бог Велес став для орійця—хлібороба справжнім наставником. Велес не тільки охоронець череди худоби на землі, але й пастух небесної отари хмар—корів у свого брата. Одного разу бог Велес виступив проти самого бога Перуна. Чи то хотів викрасти бог Велес череду худоби у бога Перуна, а чи саму дружину громовержця, бо розсердив бога так, що той почав люто періщити небо і землю блискавицями. Став Велес ховатися під деревами, за камінням, перетворюватися в різних тварин. Після тієї боротьби пішов життєдайний дощ і стало все рости і родити на землі, за що люди і вдячні Велесові.

Бог Велес охороняє та поповнює успадковане предками надбання — землю, худобу, внуків, будівлі та їх багатющу скарбницю. Добрий бог привчив людину не вбивати тварину, а старанно доглядати та користуватися нею. Велес — опікун усього живого в лісах і на луках. Своїм всевидющим зором він пильно стежить за благополуччям звірів та птахів. Бог Велес має здатність перевтілюватися у ведмедя, тоді він господар у лісі. Найбільшого вшанування бог Велес набув у трипільську й післятрипільську добу, коли земля Оріани перебувала під сузір’ям Тільця. Іноді родовід Велеса виводять від волохатого ведмедя, який, за повір’ям, впливає на полювання і мисливське щастя. У предковічні часи існував культ ведмежої лапи, напівлюдини—напівведмедя. Тому для мисливців та ловців ведмідь був звіром—тотемом, його задобрювали урочистим принесенням жертв.

У Святу ніч разом із Спасом — богом врожаю — приходить бог Велес до господаря в двір: розмовляє з худібкою, запитує, чи добре її плекає господар, чи вчасно напуває, годує, чистить. Бо коли худібці добре, то і душа людини гарна. Бог Велес має зв’язок з потойбічним світом, а тому разом з добрими духами Лада дбає про хатню худобу.

Не одинь тиждень, а цілих два: після Різдва та перед Колодієм вшановують люди великого бога. Ватаги жерців, переодягнених у вивернуті кожухи, з масками на обличчях ходять тоді вулицями, заходять у двори, стайні та хліви, проголошують магічні замовлення для здоров’я домашніх тварин. А коли приходила пора вигону худоби на пасовище, звідусіль йшли люди різними стежками до святилища бога разом із своїми стадами худоби, щоб освятити їх та принести Велесові щедрі дари.

Велес — покровитель волхвів, прапрабатьківських співців та поетів, які вміли надихати вольовою силою кожного орійця. Волхвів у давнину не вибирали, вони народжувалися небом і землею, з пресвятою Божою тайною поєднуватися душею з співучою волею душі рідного народу. Той, хто вмів складати пісні і їх переказувати людям, уже був волхвом. Словом стародавні ясновидці та віщуни вміли виражати свою волю, свою пристрасть і свої бажання, продиктовані їм зоряним небом предків. У піснях волхви оповідали про славних Велесових внуків, про їх подвиги, обряди та звичаї, навчали людей як праведно жити, Бога хвалити, рід шанувати, молитвами та працею душу вдосконалювати. Всі свої навички в будівництві храмів, будівель, кріпосних стін орій завдячує богу Велесу. Всі перекази, пісні, обряди, свята, танці, які народжені доброю душею наших дідів—прадідів, послані їм з неба добрим богом Велесом.

Мандрівник із далеких заморських країн першої половини Х століття ібн—Дусте так свідчить про знаменитих мудреців землі Оріани: «Мають знахарів, з них деякі й королеві наказують, мовби начальники їхні. Буває, що вони зволять жертвувати своєму творцеві все, що надумають: жінок, чоловіків і коней, а як знахар скаже, то того наказу ніяк уже не можна не виконати».

Для воїнів бог Велес разом із богом Перуном — найголовніший серед богів. Стаючи на захист землі батьків, Велесові внуки приносили клятву: «Клянемось богам, у яких віруєм, Перуну і Велесу...». У договорах із греками Перун сприймається як бог зброї, а Велес — як бог золота.

Своїм богом Велеса також вважали люди різних ремесел та промислів: ковалі, гончарі, свічникарі, медовари, кожум’яки... Велес навчив людей робити різні музичні інструменти: домри, сурми, гудки, дудки, гуслі... Він наділяє людину гарним тілом, високим ростом, гарним голосом і слухом. Бог Велес сам чудово грає на всіх музичних інструментах. Одного разу, коли між полянами і древлянами зчинилася кривава січа за «межу», яку не зміг зупинити навіть Перун зі своїми блискавицями, з’явився Велес із сопілкою в руках, та так заграв на ній, так зачарував воїнів обох сторін сердечною печаллю, що вони опустили мечі й побраталися.

Особливо було багато поетів—піснярів серед купців. Постійним супутником купця—мандрівника завжди був струнний інструмент: гуслі чи кобза. Значення такого пісняра—поета було таке велике, що коли він помирав, «то ставили в могилу напій, овочі та гуслі», щоб і на тому світі він міг тішитися грою та співом.

Доброму господарю бог Велес сприяв примножувати статки, був опікуном урожаїв. Наші батьки—діди вірили, що бородою Велес сягає землі, а в тій бороді, увитій шовком та сріблом—золотом, «тяга земна», джерело рослинності, життя і всіляких сил. За це кожний господар пошановував бога, залишав під час обжинків на кінці ниви пучок колосся — «Велесові на бороду». Справді, бо вирощений золотий хліб—зерно — то багатство, краса і влада людини на землі, що дарує їй Бог. Тож і орій—хлібороб молився своєму богові: «Молимо Влеса, отця нашого, хай потягне в небі на многості суражів і хай зійде на нас сурі віщати, золоті кола повертаючи. То сонце наше, що світить на доми наші, і перед його лицем блідне лице огнищ домашніх. Сему богу огнику з мургли речемо показатися і встати з небес і взятися аж до мудрого світа... І речемо йому ім’я огне—боже і будемо трудитися, як і всяк день, моління утворивши, м’яко їмо і йдемо до полів наших трудитися, як боги веліли всякому мужу, що чинен е трудитися на хліб свій».

Так записано у «Велесовій книзі».

Пишаються всюдисущим Велесом трави в лузі, ліси і поля, заквітчані сади з гаями... З радістю довкілля лине душа людини до небес, бо то все власи Матері—Землі, щира та життєдайна її любов до неба. Красою і ніжністю святого духа предків споглядає бог Велес із небесної сині на своє довкілля, щоби на землі скрізь був всякий достаток, спокій, благо і мир.