Сокіл-Род
Сокіл-Род — Першоптах і Першобог світу. У сокола має здатність перевтілюватися Род. Має вплив на долю богів і людей.
З самого початку світу був лише один безмежний Хаос мороку і тьми. Один всемогутній Бог розумів та знав, що Хаос — то всепоглинаюча тьма, яка оповила темним мороком вогонь і воду, небо і землю, так, що в тій величезній безодні не було ні кінця, ні краю.
Колись у цей безладний, однак могутній зародок майбутнього життя, з далекого Старого світу, з вічності у вічність, прилетіло всевидяще Око, аби утворити Новий світ. Те Око було завжди, бо було вічне. Бездонну прірву могутнього Хаосу своєю всевишньою силою пронизало божественне Око, і враз спинилося та пустило сльозу. З тієї кришталевої чистоти народився птах, на ім’я Сокіл — речник Божий. Його священний дух осяяв сім’я тієї безформної маси, аби зародити свідомість та буття. З грізним рокотом на те божественне сяйво ринула жахлива лавина безпробудної тьми, щоб опоганити та затьмарити золотаве пір’я першоптаха.
Сміливо розправивши крила, Сокіл кинувся в бій. Відступила нескорена тьма. Та ще не одну сотню тисяч літ довелося кружляти Соколу над Оком, пронизуючи своїм сяйвом усе далі і далі непроникний морок, аж поки не став простір. Тоді первовічний птах зніс Золоте яйце, яке впало на простір. З того Золотого яйця народився блаженний Вирій-рай, посеред якого стало рости Дерево життя. Змахнув крильми Сокіл-род та й злетів на самий вершечок дерева. Вимостив собі золоте гніздо і став там жити та творити світ. З того яйця зродився світ, земля і небо.
А в самому центрі божественного Вирію під могутнім Прадубом постав вічно—живий камінь-алатир. Яскраво запалав на алатарі священний вогонь. Той самий живий вогонь, до якого боги, коли народився світ, стали приносити великі жертви та палкі молитви заради минулого, сучасного та майбутнього життя людей на землі. Під священним каменем перебуває безсмертя душі людської, яким так щедро боги засівають землю, особливо навесні, щоби сонце земного життя повік не погасло.
Земля колись вважалася святою істотою.
І як нам Господь Бог дали світ
Ясний, красний, милий, любий і веселий,
Як нам дали землю святу
І на землю дару свого,
Аби ми землю святу шанували, цілували,
Бо то земля є наша мама,
Земля свята нас на собі тримає
І наше тіло в себе приймає.
Шануймо землю святу
І цілуймо землю святу!
З тих первовічних часів Земля-Мати плаває по воді, а сонце Дажбога стало над землею. Коли води стає більше, підноситься земля до сонця. Коли ж вода опадає, земля віддаляється від сонця і настає зима. Тоді у горі над землею стає дуже зимно і падає на неї сніг. Як земля наблизиться до сонця, у горі зачинається робитися тепло: починає падати дощ, а зі снігу, що топиться, стає велика вода; море більшає, земля підходить догори, все ближче наближаючись до сонця, — настає спека. Море мілішає і земля спускається нижче. Знову все замерзає. Так кожного року земля то підходить до сонця, то опускається. А ще Мати-Земля крутиться як веретено. Посеред неї є велика гора. Як та гора стане проти сонця, заступить його, тоді наступає ніч, а як гора піде далі, стає днина. На тій горі є величезна криса, тому там завжди ніч. Туди може долетіти тільки горобець і орел. І місяць стоїть на небі проти сонця. На небі видно місяць, коли гора заступить сонце.
Небо ж постало таким ярким, що людські очі не могли витримувати його блиску, тому Сокіл-Род прикрив його облаками. Але бувають на землі такі щасливці, котрі бачили отворене небо. Воно відкривається тільки на дуже маленьку хвильку і наповнює блиском увесь світ. Тоді ж показується в отворі неба ангел з мечем або якоюсь посудиною в руках. Меч — то кара господня, а посудина — обильний врожай.
Той первічний зоряний дух предків донесли до своїх нащадків стародавні волхви. Вони нам розповіли про Сокола-Рода та про Вирій, про ту вічнозелену країну, яка розташована далеко на сході за великими морями. Там завжди весна-літо і світить сонце — там починається життя. В тій далекій країні живуть могутні боги та душі померлих дідів-прадідів, туди пливуть віджиті людиною роки, туди відлітають зимувати птахи та плазують змії. Саме там світла душа отримує силу небесного розуму — бо їй допомагають у тім боги та ще духи, які підлеглі цим душам. Такі душі недовго перебувають у Вирію, бо повертаються знову на землю. На землі душі померлих відроджуються не лише в людях, але і в деревах, каменях, річках, тваринах, рослинах... Бо то є шлях Богів у вічність душі орійця.