Сварог
Сварог — Прабог, владика світу, батько Сварожичів. Навчив людей користуватися вогнем, виготовляти мідь та залізо. Навчив їх ковальського ремесла, викував першого плуга і першу шлюбну обручку.
Бог вогню, могутній Сварог, знаходить утіху тільки у важкій роботі. Та найважче довелося потрудитися Сварогу над непроникним мороком Хаосу і тьми, коли він кував небесну оселю богів. Тепер у вічності владика світу гордий і щасливий за своє найвеличніше творіння всеєдиного ладу всього сущого на небі і землі — Зодіакальний Сонячний Рік. З тих прапрадавніх часів і живе прабог небесного вогню у своєму зоряному царстві дванадцяти своїх зодій. Прекрасні, оздоблені щирим золотом палаци збудував він для богів. І собі Сварог на високій горі, яка омивається первовічними водами широких рік, змайстрував розкішний храм, оздоблений залізом, сріблом і золотом, на вершині якого небесним вогнем обертається Сварга — символ влади бога світла над тьмою. У небесному царстві Сварги живе син Сварога — Дажбог-сонце. Двір бога вогню стоїть на сімох велетенських залізних стовпах. До широкого, як небо, двору прабога ведуть калинові і золоті мости. В нічному небесному горінні Сварги через ці калинові й золоті мости приходять до пана господаря у гості боженько — ясне Сонечко, Місяченько, рожева Зоря і дрібен Дощик. Сварог радий таким гостям, а тому посеред двору для них завжди стоять понакривані столи, на яких горять золоті свічі, стоять золоті чаші з дорогими винами, лежать рум’яні калачі з ярої пшениці. Бо то не прості гості, а сини й дочки його.
Ще в ті предковічні часи світотворчих починань богині Всесвіту премудрої Лади викував Сварог вогненною кувалдою своє ясне—красне сонце, місяць, вечірню та ранню зорю та ще зірки. Зірки на небі — то вікна, в які боги дивляться на світ.
Владика світу — найдавніший та найстарший бог світла і неба. Ще й до теперішніх часів у небеснім його храмі є та кузня, у велетенській печі якої вдень і вночі гоготить вічне полум’я безперервності життя на землі. У закіптюжених тиглях плавляться різні метали: золото, мідь, блискучим струменем тече срібло. Дванадцять титанів—ковалів немеркнучих зодій неба, не спочиваючи, трудяться в тій кузні і так гупають молотами, що аж земля двигтить від того гуркоту. Поважно походжає бог Сварог біля робітників, витирає піт з чола і дає розпорядження.
Могутня Сварга, на гостряку храму Сварога, приносить людям вогонь, дає їм світло для родинного кола, креше іскри блискавиць для Перуна, лагодить колісницю сонця Дажбога, а для воїв—ратаїв креше іскри для знаменитих двосічних мечів. Крешана — то вогнистий птах, Жар—птиця могутнього бога, вона бере вогонь в сонця Дажбога і по Сварзі креше ним з неба, затаює його всюди — і в дереві, і в камені. А навесні вогненним воскресінням проганяє з землі зимову тьму, блискавицею приносить з неба благовістя, що орій—хлібороб може вже починати землю кришити, тобто орати. Від слова «крес», «кресати», «креше» походить слово хрест. Рівнобічний хрест—Сварга — знамено Сварога. Ось чому, щоб викресати, здобути живий вогонь тертям палиці об палицю, дерево перехрещують.
У вогнистої Жар—птиці є дві сестри, які літають по всьому світу: Гаруда і Гоготуна. Адже вогонь і справді, як ті живі дві істоти, що все обнімаються, горять і гоготять. Сонячна Жар—птиця здатна перевтілюватись в червоного і чорного коня. Червоний кінь — це сонце—небо, що жаром дихає, з ніздрів у нього пашить вогонь, а чорний або вороний кінь — це нічне небо. Ці коні—птахи переносять душі померлих після земного життя в царство духа предків — Вирій.
Орій споконвіків поклонявся й молився вогню — живому втіленню бога—світла, бо був огнищаном. В ті давні часи останки померлого клали на кам’яний ступ (стовп) і спалювали, щоб вогненний кінь Сварога чимшвидше переніс їх на Священну гору, де живуть душі пращурів. В ім’я вічної Сварги—неба, землі і води — пресвятої трійці, з молитвою до зоряного царства жило і житиме горде плем’я Сварожичів.
Ще в початку створення світу бог—коваль послав на землю своїх небесних помічників навчити людей користуватися вогнем, випалювати руду та виготовляти мідь і залізо, обробляти золото і срібло, будувати демні і кузні та багато інших речей. Бог Сварог тоді скинув з неба на землю їм велетенські обценьки. Небесні ковалі Кузьма й Дем’ян викували тоді перший плуг та піймали тими кліщами за язик кровожерного змія—людожера та й запрягли його в плуг. І орали ним через болота, через ліси, через гори, аж до самого моря. Біля моря кровожерний змій дуже захотів пити і так довго пив, що аж лопнув. Ще й досі велетенські борозни від того плуга лишилися на священній землі Оріани, які люди стали називати «Змійовими валами». А ще бог небесного вогню подарував нашим предкам, крім Золотого Плуга, Золоту Чашу та Золоту Сокиру для воїнів —охоронців Матері—Землі і заповів їм у Безсмертя берегти і шанувати землю і небо, бути байдужими до розкошів задля себе особисто, а заради примноження богатства і добробуту великого Роду. День Золотого Плуга відзначався 1 листопада. То велике ковальське свято. В цей день богові вогню приносили в жертву червоного півня.
До приходу ковалів з неба люди обробляли землю дерев’яними мотиками. Навчившись орати землю плугом та виготовляти різні господарчі знаряддя, вони почали збирати великі врожаї жита, пшениці та проса. Раніш оборонялися від нападів ворогів лише палицями та камінням, а тепер навчилися кувати мечі, наконечники стріл та бойові панцирі.
Бог Сварог — не тільки бог ковалів та ковальства, він також бог шлюбу і родинного щастя. Це він, за проханням премудрої богині Лади, викував першу щастядайну обручку, про яку так багато складено пісень, та примусив людей жити в шлюбі. З небесного вогню утворилась і перша любов на землі.
Своїми вогненними блискавицями бог Сварог відкриває Сваргу — вхід до неба своїм синам Сварожичам, щоб вони приносили в людські душі небесний вогонь, розпалюючи в творчих серцях іскру натхнення, без якої не викуєш ані бойовий щит або меч, ані чудову жіночу прикрасу, яких так завжди бракує чарівним оріаночкам. Та бог вогню поважний і строгий, а тому рідко кому відкриває свої тайни.
На честь Сварога наші предки влаштовували змагання — біг із смолоскипами. Перемагав той, хто з палаючим смолоскипом перший прибував до мети. Богові вогю приносили всеспалювальну жертву. Сварога як бога ковальства і шлюбу вшановують ще 1 липня. Це друге велике ковальське свято, коли земних ковалів вшановують як чарівників бога вогню, бо вони в змозі викувати людське весілля.
Владика світу, від якого походять інші боги, за багато віків сумлінної праці заслужив собі відпочинок. Гордо і величаво сидить він на небесному троні у розкішному палаці посеред божественної оселі богів і чекає гостей, щирих та добрих приятелів — світлих богів. Сидить у великі свята Сварог і спочиває серед ласкавого сонячного проміння, а світом правлять його невтомні Сварожичі, котрих послав ще у предковічні часи він з неба на землю, щоб жив орій дружними родинами, щоб панувала міцна, як криця, общинна рівність та праведність, щоб з волелюбною вірою в єдиносущого і праведного Господа—Всебога орій завжди мав мудрість, своє місце і силу на землі.