Українська міфологія

Ясен місяць Щедрий вечір

Щедрий вечір — свято місячної і зоряної ночі, з якої зродився золотопроменевий світ. З давніх—давен орій—хлібороб вельми вшановує благодійство ночі, коли все оживає після денної спекоти і яка дає йому змоги відпочити та набратися життя.

Ясен місяць Щедрий вечір
Ясен місяць Щедрий вечір

Не злічити пісень—колядок та пісень—щедрівок, складених для величання Господа—Творця, та жодну з колядок удень майже не співають, а щедрівок — тим більше, бо щедрівками величають свято Щедрого вечора, місяця та зорі. Величаючи місяць і зорю, орій—прапрадід уводить нас у ще глибинніші таємниці життя, до первопочину світу на землі. Про бога Хорса розповідь у нас була окрема, бо не був би місяць ясен—місяцем, коли б не могутній бог Хорс, який засвітив у ньому світло Дажбога. Багато мук і страждань витерпів місяць від жорстокого Мороку. Та, як той птах Фенікс, усе воскресав із мертвих, а після третього разу, з виникненням життя на землі бог Хорс своїм святим світлом на честь народження молодого Божича та приходу у світ воїнів—захисників сонця, орійців благословив його у безсмертя на віки.

З тих прапрадавніх часів кожного року 31 грудня орій—хлібороб відзначає свято Щедрого вечора, а 1 січня — день народження місяця, вірного побратима сонця Дажбога, сина всемогутнього бога Лада. Окрім сина, в бога всеєдиного ладу є ще донька, яку всі називають Миланкою, бо вона така мила і чарівна, що кращої від неї у цілім світі не знайти.

Було то дуже давно. Одного разу, коли князь—місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема сестрицю Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її з підземного царства славний богатир Безсильчик—Васильчик і з нею одружився. Ось чому на Щедрий вечір ще справляють і святкують Василя. Тому сміливцеві, який колись визволив з неволі золоту панну, на це свято приносять у жертву свиню, бо вона є місячною твариною, як і інші тварини, що залежні від руху місяця; Васильчик з тих давніх пір став покровителем цих істот. За народними звичаями в цей день варять свинячі ніжки, щоб у людей не хворіли ноги.

Напередодні Нового року щедрий на добро бог Ладо сходить з неба на землю до хлібороба, оглядає його господарство, худібку, розмовляє з нею, оглядає його поля і ниви. На Щедрий вечір усі люди дякують йому та прощаються з богом Колядою, а сонцю в небі бажають безхмарних голубих висот. Ось чому цей вечір уже не святий, а щедрий. На обіді в нього мусить бути багато смачних страв. Це насамперед млинці, вареники, пиріжки, капуста, горох, смажені ковбаси, кишка—кров’янка, холодець, книші та паляниці.

Колись нашим батькам—дідам Місяць уявлявся як наречена Сонця та з бігом часу уявлення про місяць і сонце змінюються, Сонце виступає як жінка, а Місяць — як чоловік:

Ясен Місяць — пан господар,
Красне Сонце — жона його,
Дрібні зірки — його дітки.

Збереглася оповідка про те, що Сонце — прекрасна Панна в золотих шатах, Місяць — хлопець—молодик, котрий хоче одружитися з чарівною Панною. Та минає їхня перша любов, і Місяць закохується в Зорю. Розгнівалась Красна Панна—Сонце і своїм променевим мечем розрубує Місяць навпіл. З того часу і став Місяць щербатим. Саме тоді місяць і почали уявляти срібночубим струнким, бліднолицим юнаком. Наші предки присвятили місяцю перший день, який розпочинає тиждень — понеділок, а оскільки місяць час від часу змінює свій вигляд, стали вважати його непостійним. Тому щось важливе у понеділок починати не наважувалися, бо буде невдача. Ще і досі існують приказки: «Понеділок — важкий день», «У понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай».

Вшанування місяця нашими предками відоме з IV тисячоліття до н.е. Стародавні волхви ворожили за поверхнею місяця та зміною його фаз по так званих книгах «Лунниках». Назву місяця «уаціля» залишили давні кіммерійські племена. Пізніша назва божества Місяць—Василля перетворилася у чоловіче ім’я Василь.

На Щедрий вечір та на свято народження місяця повсюди у домівки господарі радо запрошують до себе на вечерю бога врожаю Спаса та бога достатку Велеса. Добрий дід Ладо та душі померлих предків, що прийшли з поля й луків, у цей час перебувають у снопі—Дідухові, на столі у сіні й на долівці у сіні—соломі. Ці духи виявляються у різних образах діда і бабусі незалежно від того, чи вмирали вони юними, чи обтяженими роками, а також в образах кози, корови, коня. Щедрий бог Ладо усіх їх чує і бачить, однак його бачать лише боги, а ще душі померлих та худібка. Усі духи—Лада в цей Святий вечір радяться, бо з завтрашнім димом від Дідуха полетять у небо, а відтіля знову на господарські ниви, щоб стати охоронцями їх, сприяти урожаю та приплоду.

Перед початком Нового року місяць веде розмову з Колядою і зірками, бо тоді бог Коляда призначає кожній зірці новонароджену душу. В цю чарівну ніч усім треба бути обережним, бо ’всі злі духи лісів, вод, ярів, скель чатують на людину і теж святкують і веселяться аж до третіх півнів. Відьми в цей час летять на кочергах на місяць —виганяють туди Старий рік. Розказують старі люди, що рівно опівночі на Новий рік вода в річках перетворюється у вино, а перед першими півнями горять зачаровані гроші.

Усі молитви хлібороба та жертвоприношення Щедрого вечора скеровані на благання до бога Ладо послати у цім році добрий урожай, гарний приплід худібки, птиці, багато роїв, бо в цю чарівну ніч відкривається небо і відтіля можна все випросити, чого тільки бажаєш... Коли Хорсу і Дажбогу приносять жертви у вигляді хлібних виробів — паляниць, медяників, коржів, калачів, калети, то місяцю приносять жертви у вигляді ліплених пирогів.

У ясного місяченька є дванадцять братів — Березень, Квітень, Травень, Червень, Липень, Серпень, Вересень, Жовтень, Листопад, Грудень, Січень, Лютень. Сам вечір під Новий рік тому і зветься Щедрим і Багатим, бо всі ці брати місяця в гостях у людей.

Кожній людині, до якої приходить замаскована молодь і щедрує попід вікнами щедрий бог Ладо роздає щастя і достаток. Маленькі колядники, які приходять привітати господарів з народженням місяця та з Новим роком, приносять із собою добро і надію на багатство і здоров’я. До дітей—хлопчиків щедрий бог Ладо найбільш прихильний, бо це колись вони, маленькі колядники, як пише сучасна поетеса Софія Майданська, піймали чарівним неводом найяскравішу зірку, і викувавши у чарівній кузні срібні дзвіночки, вирушили в далеку путь. Небесна Зірка світила їм дорогу, щоб вони не заблукали, не збилися з путі, бо несли вони людям радісну звістку: «Ясен Світ засвітився!»

Ось чому «посівати» ходять тільки хлопчики та іще й досвітку, бо надранок щедрий бог Ладо відійде у небо разом з Дідухом. Коли дітки—колядники засівають зерном, то проказують стародавнє заклинання: «На щастя, на здоров’я, на Новий рік роди, Боже, жито—пшеницю і всяку пашницю!» Засівають уранці, бо то святочна пора богині води Дани, щоб навесні дала зерну щедрого проросту.

На Щедрий вечір, як тільки засяє в небі Зоря, господар запалює свічку і обкурює хату чарівним зіллям, очищаючи її від злих духів. Господиня ставить на стіл миску з пирогами. Пироги — то є хліб місяця, свята жертва йому, а тому своєю подобою нагадують серп місяця. Пироги з пшеницею — це всесторонній символ місяця і Зорі, бо золотисте зерно, овальне й розділене на дві півкруглі половинки —це немов злучені місяць на схилі та місяць молодик. Пироги з маком — це символ росту і плодовитості, яку так само має в собі місяць.

Ясний Божич керує небесною і земною водою, а тому від нього залежить родючість хлібів і худоби. В щедрівках часто згадується дівчина, яка з первовіку стереже плоди райського Дерева Життя. То дівчина Кулинка, перша грішна панна, яка завжди нагадує нам про перше любовне освідчення та перший гріх людської пари. Кулинка —чудотворна жінка, бо до неї промовляють вишиті нею ангели, називаючи її рідною ненькою, та жадають від неї щоб вона спекла для них пшеничну паляницю. З Поранньою та Вечоровою зорею Кулинка разом з князем—місяцем приходить до людей то теплим дощиком, то золотистою росою. Місяць — володар женихальних почувань, а панна Кулинка — то первовічна його дружина, яка сприяє плодючості та урожайності на землі.

На Щедрий вечір обрядодійство водіння кози, роль якої грає хлопець у вивернутому кожусі із рогами на голові, символізує воскресіння сонця і народження Нового року, а коза — врожай, багатство та добробут. Ходіння з плугом — то найдревніший символ життя, що зародилося ще у ті предковічні часи, коли боги зорали Золотим Плугом небо і стало воно уночі зоряним, а богиня родючості посприяла зробити на землі першу борозну.

На Новий рік, найчастіше вселившись у корову, бика, коня чи козу, ходить від двору до двору людська доля—Ойра... Двері в цю ніч не замикають, чекають посівальників, які удосвіта бігають від хати до хати з рукавичками, в яких повно зерна: жита, пшениці, ячменю, гороху, вівса. Особливо радо господар приймає тих посівальників, які приводять із собою тварину. Посівальникам дякують, дають гроші та ласощі, а зерно, посилане ними, залишається в хаті. Вранці у хату закликають свійських птахів, лише вони мусить з’їсти «посівне», бо в яйці є зародок життя, як і в зерні. У яйці птиці є сонячна сила, яка є доброю і прихильною до людини, а птиця є вісником неба.

На Новий рік господиня також ставила на столі перед господарем миску з пирогами та так, щоб його не було видно за ними. В цей час просила дітей вийти з хати. Після цього запрошувала їх і питала, чи бачать за пирогами батька. Діти казали:

— Ні, не бачимо.

— То дай, Боже, — відповідав батько, — аби ви мене завше так не бачили!

Свято Нового року — це свято віри і надії в те, щоб людям жилося заможніше, щоб жито, пшениця і всяка пашниця уродили краще, ніж торік, на славу Господу—Творцю, на славу світла Дажбожого, заради світлого майбутнього дітей та внуків могутнього Роду.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.