Українська міфологія

Чур і Пек

Чур опікує живий вогонь душ наших предків. Він є охоронцем добробуту дому та заступником роду в разі небезпеки. Ще з давніх—давен принесений з неба на землю вогонь Сварога став оберегом дороги вічності, яка веде знову ж, коли людина помирає, у зоряне царство духа предків.

Іменем Кочур називається мальовнича місцевість неподалік Києва в напрямку на Бишів, де несе свої води у Дніпро річка Ірпинь. Там, на одному з пагорбів стояв колись величезний ідол, виліплений з глини, всередині якого, мов у печі, завжди палав вогонь, за яким постійно наблюдала сторожа. І коли у когось в оселі пригасало вогнище, люди ішли за ним «к Чуру», до свого доброго бога, бога домашнього тепла і затишку.

Ось чому піч у хаті стала святинею, бо це родимий вівтар, де перебувають добрі духи—душі родинного вогнища, і саме там у міцній деревині живим вогнем пам’яті немеркнучого зоряного світу прародителів причаївся Чур — добрий дух дому. Жінка для нього — то постійна Берегиня домового вогнища., Чур допомагає людині вберегтися від зла, коли та говорить «Чур моє». Чур лише тоді вважає новий дім житлом, коли в печі спалахує його вогонь. А тому піч у наших батьків—дідів завжди була своєрідним центром, біля вогню якого щоднини збиралася вся рідня. Родинне вогнище згуртовувало родину і сусідів, біля нього люди вели оповіді про сучасне й минуле, складали думи, легенди, співали пісні, та ще, бувало, прислухалися до цвіркунів, бо вірили, що в них живуть душі прародителів. Вшановуючи Чура, господар вирізьблював його зображення на деревині, а господиня вишивала на рушниках.

Перш ніж покинути цей світ душа померлої людини перебуває біля свого дому, де ще лежить її тіло. Душу від демонів стереже її ангел—охоронець. Біля тіла ставиться горнятко, щоб вона востаннє напилася води, та запалюється свічка отим родинним вогнем домашнього бога Чура. Запалену свічку дають померлому в руки, щоб освічував собі дорогу у зоряне царство. Взагалі, за віруваннями предків, запалений вогонь свічки відіграє важливу роль у збереженні та продовженні роду. Вогонь страсної свічки має неабияку магічну силу, оберігає від грому. Орданською свічкою підпалюють трохи волосся, щоб дитина була смілива та набиралася розуму. На весіллі вогонь є символом плідності та продовження роду. Домашнє вогнище, як і вогонь свічки, має велику очищаючу силу, і коли він в оселі, з неї тікає всяка нечисть. І ніяким злим та ворожим силам, в подобі Пека, не здолати цієї святості, допоки горить цей Живий Вогонь.

У разі небезпеки в родині говорять закляття: «Чур тобі, Пек!» і тоді хатній бог вступає у боротьбу із страхітливим Пеком, богом бійок і біди, який живе глибоко під землею, в самому пеклі, куди провалюються душі грішників, де їх там мучать чорти.

Пек до пекла може забрати невинних та добрих людей, особливо старається затягнути туди славних та мужніх воїв—ратаїв, хоча цей кровожерний син Чорнобога і Мари дуже страхітливий, та все ж лякливий, як і всі темні сили, що бояться життєтворящого світла та живого вогню пам’яті предків. З усіх небесних та земних богів лише Чур може проникнути в підземне царство пекла. Ось чому його так боїться Пек, ні один демон не в змозі тоді перешкодити поєдинку. Тоді землю так трясе, що хати хитаються, а люди припадають до Матері—Землі в молитві, бо вірять і сподіваються, що лише Чур в силі повернути праведну людину до Вирію, де розташований рай — вічне життєтворяще світло сонця.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.