Українська міфологія

Чорнобог

Чорнобог — бог ночі, нещастя та лиха. Ворог Вирію, людей і світла. Вічно змагається з Білобогом.

Чорнобог
Чорнобог

Коли Сокіл-род дав світові Дерево життя, а те Першодерево — богиню Ладу, яка стала матір’ю всього Всесвіту, морок і тьма породили Дерево Лиха та безпліддя.

Вжахнувся тоді Вирій, побачивши посеред царства напастей чорне від чорноби, тернисте від гострих шипів Дерево Лиха, з якого сочилася та намагалася проникнути в світ зміїна отрута.

Тоді Сокіл-род народив сина Світлого Буття, щоб здолати те зло. Та здригнулися раптом щойно народжені небо і земля, бо з велетенської квітки, яка стала з того Дерева Лиха, злетів чорний лебідь—птах та й кинувся у чорну безодню. Там серед стогону чорних потоків зніс той лебідь чорне яйце, з якого зродився заступник злого духа. Шугонув той дух чорним птахом у морок, упав грудьми на майбутню ніч і постав титаном. То був страшний чорний велетень, який став серед мороку і тьми: чорна шкіра, чорні очі, чорне волосся.

І сказав тоді Злий Дух: «Ти є Вічність, що змагається з Білим Буттям, бо ти Чорнобог — бог зла та погані, тож коли стане ніч на землі — там буде твоє царство, куди ти будеш літати щораз із пекла. Ворог твій — то лад на небі і на землі».

Перекинулася потвора через голову. Знову став чорний лебідь; змахнув одним крилом в чорнобу, другим у далеку ніч і зі злом полинув у Біле Буття. Кинулись назустріч один одному білий і чорний лебедь та й стали люто битися...

Багато століть лине у зоряне небо молитва премудрої Лади. Ніби в чарівному велетенському дзеркалі, відбувається протидія потойбічних сил. Б’ються два велетні: Чорнобог і Білобог. Довго дивився на цю неймовірну протилежність Род: день змінює ніч, ніч змінює день; нарешті сказав тоді він богам: «То — невмируща Вічність, а ви — воїни Світла, а Світло — то ваша могутня зброя. Утверджуйте нею працю і волю життя в ім’я безсмертя орійця. Бо його безсмертя —то є зоряне царство єдиного і всюдисущого Всебога.

Вирвав Білобог соколом місяць з ночі, спалахнуло небо сонцем Дажбога, затрепетала блискавиця в руках Перуна та й полетіла животворним вогнем Сварога прямо в пащу, бо став Чорнобог вогнедишним змієм. Запалило Боже світло його очі міріадами іскор, помарніла ніч, бо наставав день.

Так буде вічно!

Людина, яка тримає зв’язок із злим духом, іде до злого духа на загибель, щоб душа її врятувалася від покарання в День Господній. Коли чоловік помирає, тоді душа покидає тіло. Вона виходить крізь тім’я, яке тоді відкривається. І як би хто тримав руки на тімені, то чув би, як душа йде і по виході душі тіменеві кості замикаються знов. Може виходити душа також ротом у вигляді пари, а як чоловіка вішають, то виходить будь де. Душу уявляють у вигляді маленького чоловічка з чистим та прозорим тілом, або як дитину з крильми. Є такі люди, що мають по дві душі. Крім своєї власної у них сидить ще й нечиста душа. То є упирі—дводушники. Коли такий чоловік помре, то його власна душа виходить з нього, а та нечиста лишається і потому він живе ще у гробі. Часом трапиться, що такого чоловіка відкопують, то він лежить не так, як його положили: або обернеться лицем до землі, або лежить, підперши голову ліктем, або обернеться на бік. Волхви намагалися запобігти таким людям та злим духам, щоб перешкодити визріванню гніву Чорного бога, бо знали, що лише святе світло може протидіяти цій смертоносній істоті, яка на своїх крижаних крилах розносить сніг і холод, непроникні хмари, жах у темну ніч, а на життя голод або якусь іншу холеру. Великими пожертвами та молитвами очищали тоді волхви душу орійця, аби умилостивити та пом’якшити гнів Темного Буття. Бо лише там, де свята тайна вічності, горить святеє Слово Життя, що є Світлом Душі Орійця!

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.

Чорнобог

Чорнобог — бог зла, ворог Вирію, людей і світла. Заступник усіх злих сил, володар підземного мертвого царства. Згідно з повір’ям, перетворювався у ЧОРНОГО ЛЕБЕДЯ та постійно воював з БІЛОБОГОМ. (За П. Трощиним).

Джерело

  • Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.