Українська міфологія

Часник

Часник, як і полин та любисток, є оберегом від відьомських зазіхань, а також проти чарів та вроків, оскільки «всю заразу відганяє». Часник, пророщений через зміїну голову, слугує для викриття відьми. Якщо перо з такої часничини почепити на шапку й піти на недільне богослужіння, то по виході з церкви підбіжить відьма і спробує зірвати шапку з голови. Тоді треба швидко тікати додому, бо якщо їй це вдасться, то власникові шапки загрожуватиме страшна небезпека. Адже, за народними уявленнями, шапка — магічний оберіг, а заволодіти чиєюсь шапкою — все одно, що заволодіти думками людини. Часник, за уявленням українців Карпат, наділений захисною магією: у вінок молодої вплітали зубки часнику, щоб оберегти її від уроків, що знайшло відображення й у пісні:

Приступи, мамко, ближе,
Як ся віночок ниже,
Подай, мамко, голку,
Та й ниточку шовку,
Пришити часничок
На золотий віночок.

Ним натирали тіло, носили на шиї, вішали над колискою немовляти. Перед тим як нести дитину хрестити, мати жувала зубець часнику і «хукала» на неї. У Свят-вечір був звичай класти перед кожним по головці часнику і по 12 цибулин у сіно, яким встеляють стіл; робилось це для того, щоб уберегтися від хвороб і злих духів та «забезпечити щасливе розмноження рідні». Для успіху в судових справах знахарі й чарівники радили: «Убий змію чорною шаблею або ножем, вийми з неї язик і поклади в лівий чобіт і надінь на тому місці... А коли буде потрібно, у той чобіт поклади три зубочки часнику... і бери з собою, коли ідеш на суд». В Давній Україні часник використовували як охоронний засіб від «морового повєтрія». Пили на честь язичницьких богів, кладучи в чашу часник: «І огню [Сварожичу] моляться, і чесновиток — богом же його творят — єгда оу кого будет пир, тогда же кладут у ведра і в чаши, і пьют о ідолех своих, веселащись...»; «Словене же на свадьбах, вькладивающе срамоту і чесновиток у ведра, пьють».

На Поліссі, щоб зробити зброю влучною, мисливці радили ось що. Потрібно взяти язик гадюки, вершечки з дев’яти осик та дуже гірку часничину, усе це поєднати, відслужити над сумішшю дев’ять служб, потім покласти на землю й дев’ять разів окреслити коло. Після цього зробити дірочку в постолі під п’ятою і носити деякий час. А насамкінець — змастити цим рушницю, й вона влучатиме в будь-яку ціль.

Відомі уявлення й про те, що часник походить із зубів баби-чаклунки. Коли померла ця баба і її поховали, то з зубів, які в неї випали, на могилі виріс часник, через що його гріх їсти.

Потойбічна природа часнику поєднувала його з чоловічим божеством «низу». Можливо, тому вважалося, що ця рослина стимулює чоловічу силу і є любовним зіллям, здатним привернути кохану чи коханого. У народних піснях часник згадується у зв’язку з еротичними мотивами:

Прийди, прийди, сама буду,
Скину фартух, напну буду,
А з запаски зроблю двері,
Сама ляжу на постелі.
Прийди, прийди сам, сам,
Щось тобі дам, дам —
Зеленого часнику,
Припаде тобі до смаку.

Повір’я: часник, посаджений на хаті, вбереже її від блискавки; часник не годиться їсти особливо проти ночі, бо тоді ангел обминатиме хату за дванадцять дворів, а хто наїсться цибулі, від того ангел відступиться на десять днів.

Загадка: «Що то за голова, що лиш зуби й борода?» (Часник).

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.: іл.; Українська міфологія. — Вид. 3-є. — Рівне: Видавець В. Войтович, 2012. — 681 с.: іл.