Українська міфологія

Хорс

Хорс — бог життєдайного світла Дажбожого, віддзеркаленого у місяці. Син Дажбога, бог нічного небесного вогню, який віддає всьому сущому на землі. Покровитель шлюбних обрядів.

Хорс
Хорс

Хорс — бог усеперемагаючої життєтворящої сили світла Дажбога, віддзеркаленої у місяці, ще з початку творення світу був призначений богами охоронцем сонячного світла у ночі, аби своїм світлом освітлювати темне земне царство. З початку життя, коли богиня Зоря вперше сповістила світ про народження нового бога, який зродився тоді в небі і став жити на горі Хорив, де росте райське Дерево життя, став срібноликий Хорс божим служивцем з сонячним оком «побоженька» — місяця, небесного чоловіка, прапрадіда орія—хлібороба. Стали з тих незапам’ятних часів наші предки вельми вшановувати бога Хорса і місяця, бачачи, що місяць на небі не тільки найкраще небесне світило, а і богослуживець сходящого над землею Сонця—Дажбога, який невтомно упродовж віків удосвіта споряджає золотогривих коней й возить по небу свого отця. Колись місяць був чужинцем у небі і не світив уночі, а з приходом у світ владики зоряного неба став місяць вірним служивцем у Хорса, його божого світла, його пророчого часу, його майбутніх віків. Тому могутня всеперемагаюча сила Творця всеправедного світла у місяці має великий гіпнотичний вплив як для кожного живого створіння окремо, так і для всього сущого в цілому на землі. Світло великого віщуна в небі — то майбутнє Матері—Землі й орія.

Наші діди—прадіди намагалися якнайкраще догодити великому богу, щоб бува не образився на людей, бо, не дай Боже, тоді перестане світити Сонце, згине тепло і повернуться на землю вічний холод і тьма.

Споконвіків лине у небо молитва—благання орія до сонця—неба давати плодотворне тепло землі, не давати великої спеки, бути милостивим; споконвіків лине у небо молитва—благання орія до місяця — світити вночі, вказувати путь подорожньому, відганяти всілякі нічні лихі сили від господарства, заспокоїти душу, щоб тіло мало змогу відпочити та набратися життя.

З того часу, коли Бог—Творець прикрасив небо сонцем, місяцем і звіздами, а землю деревами і рослинами, небо—сонце стало великою святістю для людини. З неба—сонця падає життєдайне сім’я—дощ, яким місяць, коли сяє вночі, розбуджує на землі зерна життя та надає йому плодючості. Хорс, бог нічного небесного горіння, розмножує життєвий вогонь Матері—Землі, творить у ясні місячні ночі перлисту росу, яка під час посухи рятує врожаї. Своїм світлом Хорс животворить ріки і моря, кожну рослину і травичку.

Бог Хорс приносить у місяць всюдисущий життєтворящий дух світла Дажбога. Він має великий вплив на все суще, його величають боги й духи як на землі, так і на небі. Він пан—володар у своєму зоряному володінні. Зорі — це сонцеві і місяцеві діти, Божі очі, які Господь запалює, коли людина народжується; а коли вмирає, то котить її з неба. Коли місячна ніч — то Хорс розмовляє із сонцем.

Якщо, як у народі кажуть, «місяць відквасив черево» — тоді настає затяжне непогіддя, на землю приходять розруха і війна; коли він синій — недуга і мор нападають на людей; якщо місяць у кружку, то несе воду у ріжку, щербатий — незабаром задощить, круті ріжки в молодика — невдовзі чекай мокви, а положисті віщують гожі дні. Начастіше місяць буває повний та ясний, тоді бути сонцю. Це для орія—хлібороба найкраща прикмета, бо то на здоров’я і високий врожай.

У повні місяця, Хорс одягається в осяйні шати, прикрашені справжніми зірками, запрягає сріблястих коней у колісницю, з якої далеко розсіюються промені і «пливе по небу», окутуючи місячним сяйвом солодко—дрімучі стрункі тополі, крислаті яблуні, широковіті липи. Там десь зачує, як мати кличе сина вечеряти, а десь зачувши парубоче прохання, солодко крізь хмари усміхнеться закоханим. Особливо любить бог Хорс слухати пісню «Не світи ти, Місяченьку, не світи нікому! Тільки світи миленькому, як іде додому». Тоді у дівочому серці озивається молитва зоряного неба предків й хотіння бачити в нічному сяйві бога — свого приятеля ніжних та таємничих дівочих почувань...

Великий Хорс освятив, позначив своїм сяйвом ту путь внуків Дажбожих, прославив їх у нерозлучнім коханні вірною дружбою і славними нічними походами.

Срібнодзвонного чару, ніби цвіту, розливає скрізь Хорс особливо навесні, просвітлюючи доріжку аж на край села. Бо якщо він не світить, то й зірки гаснуть. За це світло і любить місяць сина Божого, бо саме у цю квітучу пору ясному місяцю Зоря Вечірня вірна, наче юнакові дівчина.

Бог Хорс — покровитель шлюбних обрядів. У весільних піснях часто звертаються до сонця, місяця і зірок. Фігурками місяця і сонця, «шишками» оздоблюють коровай. Місяць і Вечорова Зоря — це символ молодого і молодої. Ясний місяченько — серед почесних небесних гостей на Свят—Вечір, на кожнім великім і малім святі. А ще вельми його поважають під час гулянь та ігрищ, коли влаштовуються ритуальні обрядові танці—хороводи.

Щоб очистити місяць від людських гріхів, бог Хорс опускає його через кожні чотири тижні у пекло, де він знову відроджується. Орієць з давніх—давен помітив, що коли буває затьма місяця — так це не на добро, а завжди віщує нещастя. На місяці в ясну зоряну ніч можна бачити знак Творця, котрий навіки поклав його, коли вперше брат убив брата. Цей Божий знак для того, щоб люди завше пам’ятали про той страшний гріх, учинений колись у велику Святу неділю.

Місяць в орія завжди шанувався. З появою молодого місяця хто побачить його вперше, той конче мусить помолитися, щоб щастило цілий місяць. Та найбільшу увагу ясен—місяцю приділяли люди у замовляннях і шептах. Вирушаючи в далеку дорогу, варто згадати таку молитву:

Ти, Місяцю, який же ти ясний!
Ой засвіти на весь світ прекрасний!
Ой опусти вниз роги,
Засвіти по діброві,
Покажи всі в степу дороги.

Чаклуни особливо звертаються до ясен—місяця, коли той уповні. Тоді ж приворожують коханих. Магічна дія роси повного та нового місяця вважається вельми корисною, а лікарські рослини мають цілющу та чарівну силу. Відповідальні роботи розпочинати теж бажано в цю пору та до східу сонця, коли місяць з води і роси. При ущербленому місяці замовляють, щоб ущерблилася недуга. Тоді ж і навіть краще, коли місяця зовсім не видно. Дуже велику силу мають місячні, які ідуть у дівчини у перший рік. Ця кров, коли її наносять на поріг хати, має чарівну силу, домінуючи над будь—яким чародійством.

Уночі бог Хорс до людей приводить Сон — «кудлатого чоловіка з чотирма очима», доброго і зовсім не страшного, та ще його помічницю — Дрімоту. Тоді душа людини на зоряному Чумацькому Шляху зустрічається з душами померлих своїх предків, бачить свої переживання і мрії. Добрий дух ночі спускається з небес до дітей лагідною материнською усмішкою та добрими очима батька, а до закоханих приходить з потаємною любов’ю.

У кожного є свій ангел, який охороняє вночі сон людини і її душу. Це зорі на небі. Коли місяць вночі іде відпочивати до свого зоряного палацу, а срібноликий Хорс починає споряджати золотогривих коней свого золотоликого батька, душа людини, умиротворена сном, пробуджується, щоб бути світлим ранком для почину нового дня.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.

Хорс

Хорс — бог Сонця. Один з найголовніших персонажів давньоукраїнської міфології. Ім’я Xорса, на думку деяких вчених, іранського (оріанського) походження. (За Д. Шеппінгом).

Джерело

  • Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.