Українська міфологія

Троян

Троян — владика неба, землі та підземного царства. Опікун від темного мороку зла світлоносної трійці сонця Дажбога: Ярила, Семиярила та Коляди. Першим навчив людей будувати міста, теслярства та різьбярства.

Троян
Троян

Коли яйце, яке зніс в первопочині світу білосніжний лебідь Білобога, по році розлупилося, то з одної половини шкаралупи сталася земля, а з другої сталося небо. Темний морок зла хотів перешкодити світлому буттю стати вічністю, та у велику битву титанів з огидними силами мороку втрутився сам Господь—Бог, створивши під землею пекло, куди через широко відчинені залізні ворота Мати—Земля котила повержені кудлаті голови. Владикою неба, землі та підземного царства Всебог призначив Трояна, брата Дажбога. Троян відміряв час на роки, а рік розділив на три частини: весну, літо, зиму та доручив богу Ярилу, богу Семиярилу та богу Коляді, кожному в свою пору року допомагати Дажбогу котити по небу сонце. Заразом бог Троян став опікуном цієї світлоносної трійці та заступником її від злих сил Чорнобога.

З давніх—давен бог Троян навчив наших пращурів теслярської та різьбярської справ, а заразом і будувати міста. Коли наші далекі прапращури побудували на трьох горбах, де стрімко несе свої води Дніпро, город, Троян став богом триградного міста, освятивши своїм Золотим Трисуттям його Минуле, Теперішнє і Майбутнє. Зрештою, число «три» стало священне, бо любе богу Трояну. Приміром, спадкоємцями та наслідниками престолу ставали тільки три старші сини. Як говориться в народній приказці: «Один син — не син, два сини — пів сина, а три сина — ото син». То істина, що тільки третій стає тим новим пагоном, з якого квітне дерево роду і відкривається вхід у майбутнє. Знову—таки: казки та легенди вістять про трьох богатирів, трьох братів, три царства. В побутовому житті людина традиційно користувалася трьома повторами: тричі кланялися, тричі цілувалися, тричі вибачалися, тричі благословляли у далеку дорогу, тричі піднімали іменинника і труну з покійником.

Згодом град Трояна став поселенням із трьох осад. Вождь Кий із своїм родом став жити на одній горі, Щек засік город на горі, що зветься нині Щекавиця, а Хорів сів на третій горі, яка зветься Хорсвиця. Спільний город Київ—град був названий ім’ям старшого брата Кия.

У бога Трояна є ще рідний брат Триглав — з трьома головами. В давнину храм Триглава стояв в городі Щетіні, далеко на півночі від града Кия. Щетін—град був побудований, як і місто Трояна, на трьох священних горбах. У храмі височіла скульптура—образ Триглава. На очах у бога був золотий покров, щоб не бачити людських гріхів.

Триглав допомагає богу Трояну тримати владу над небом, землею і пеклом. Та в основному Триглав — віщий бог, бо наділений силою Всебога пророкувати майбутнє. В святилищі храму щетінці зберігали золотий і срібний посуд, турові роги для пиття і для сурм, зброю та здавали десяту частину добичі, взятої на війні. Сюди також приносили свої жертви порятовані від бурі на морі.

На честь Трояна і Триглава наші пращури влаштовували свята із ритуальними іграми, танцями та бенкетами. Біля головного храму були три будівлі, де стояли лавки і столи; туди народ сходився на Троянові віча, щоб вирішувати важливі проблеми. В храмі Триглава завжди тримали священного коня, і тільки вороного. За ним дивились по черзі жерці; ніхто не мав права на нього сідати. Перед військовими походами жерці проводили коня через дев’ять списів і коли кінь проскакував не зачепивши їх, то віщували щасливий кінець задуманого.

Бог Троян виїжджає у світ тільки по ночах. Він володіє божественною силою перевтілюватися в мі4іічного звіра із козлиними вухами і ногами, іноді стає триголовим, а тому не боїться найстрашніших демонів ночі. Тоді він може навідатись і в минуле, і в майбутнє людини. В житті довкілля бог Троян творить початок, середину і кінець: весну, літо, зиму. В єдиному хороводі небесних світил для кожної пори року окремо бог Троян для людини приносить і три великі свята: сіяння, збирання та споживання земних плодів. Орій—хлібороб ніколи не скупився на багаті жертви великому богу.

Першим було свято Весни, коли, як в народі кажуть, бог Ярило брав Зиму на вила. Розпочиналось свято торжеством на честь бога Трояна та богині Всесвіту, матері сонця Дажбога, великої Лади. Після богослужіння в храмі, приносили богові в жертву козла. У вічному змаганні світлого й темного, дня і ночі, літа і зими, бог Троян початком весни та приходом хліборобського року відзначає перемогу Білобога — бога щастя, добра, білого дня над Чорнобогом — богом зла, чорного пса ночі. В це велике торжество наші пращури освячували небо словами—гімнами на честь сонця Ярила, бога весни, а, зрештою, і війни теж. Слово «яр» означає і весну і лютість. Молитви людей линули в небо до богів з проханням, щоб вони освятили та послали родючість і дощ для землі, закликали птахів розвеселити співом ліси та діброви. Це буває в день весняного рівнодення 21 березня, коли весь світ славить перемогу світла над тьмою. Дівчата з хлопцями тоді водять хороводи, прославляючи верховну любов світла і води. Ігри та пісні дівок парубків були сповнені всякими залицяннями, а наприкінці свята молоді поєднувались шлюбом в ім’я вічності триєдиного сонця Дажбога. Закінчувалось свято поминанням душ предків. Після веселих ігрищ ішли на могили чи до тих пам’ятників своїх «рідняків», де стояли на стовпах посудини з попелом померлих, приносили туди їжу та напої, робили узливання на честь покійників, щоб вони, добрі душі—Лада, допомогли виростити високий врожай, оберегли від тучі—грому, від зливи та вогню. Потім на честь великого бога справляли урочисті бенкети та тризну. Тризна — богатирські ігри з кулачними поєдинками та боротьбою. Такі бої—ігри особливо богоугодні Трояну. І—Іа таких поєдинках бог Троян своїм Золотим Трисуттям світла Дажбожого гартував тіло та душу орійця у безсмертне майбутнє.

Після весняного свята розпочиналась пора засіву, землеробські та польові роботи. Весна вступала у свої законні права. Після закінчення обсіювань наші пращури справляли свято на честь бога Лада, що звалось Семик і означало торжество Дажбога над тьмою в час найбільшої його діяльності. Наставало літо. Небо і землю орій—хлібороб продовжує звеселяти піснями і веселощами. Все це має вигляд богослужіння богу плодючості Ярилу—Сонцю і його коханої Лелі. Сонце піднімається все вище над землею, все росте, розквітає, множиться і радіє... Радіють люди, радіє небо і земля. Завершувалось свято Лада великим торжеством бога Купала (літнє сонцестояння —21, 22 червня) на честь могутніх святителів й чистителів життя, вогню і води, від яких утворилась любов на землі. То була вершина другого великого свята добродійного бога, пора плодоношення. Невдовзі розпочиналися жнива, збір основних земних плодів.

Після збору врожаю з початком холодів розпочиналась пора спочинку й підготовки до посівних робіт, а з нею і третє велику свято віри та надії орія—хлібороба у всеперемагаючу силу Трояна над Марою, коли сонце має найменшу життєву силу, а бог Коляда повертав його знову на весну. Вершиною торжества неба і землі стало Різдво Всесвіту (зимове сонцестояння — 21, 22 грудня), з первовіку свято народження небесних світил: сонця, місяця, зорі та богині води Дани. П,е — найбільше свято Матері—Землі, яка приносить та дарує людям щедрі дари, заради щасливої долі дітей та внуків Дажбожих. Саме в цю пору в доісторичні часи божественний світ всеєдиного Лада господині Лади здолав темні сили мороку і зла, а владикою неба, землі та підземного царства для минулого, сьогодення і майбутнього став тоді хранитель світла Божого Троян.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.

Троян

Троян — бог місяця, ночі і будівництва. Згідно з повір’ям, навчив людей теслярству, різьбярській справі. Уночі володар трьох стихій — неба, землі і підземелля (тому зображувався триглав). (За П. Трощиним).

Джерело

  • Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.