Українська міфологія

Під Сузір’ям Тура
(20 квітня — 20 травня)

Сузір’я Тура
Сузір’я Тура

Редакція тексту видання 2005 року

В цю пору Сонце Дажбога величаве, ясне, чисте та поважне. А весняночка-паняночка Леля — справжня господиня — сонячна, барвиста, прекрасна у своїй золотошатній сукні з квітів та зелені.

Все тепер має бути в парі! Ярило-Тур не може допустити самотності квітучої пори. Чарівна Леля теж не може жити без всеохоплюючого кохання.

Лине молитва-славлення у безкрає Сонце-Небо:

— Сонце-Світило, Бог наш Ярило, по Землі ти йдеш, тепло в руках несеш. Врожаї багаті будуть у тій хаті, де Яр-Бога, просять до порога: «Ярилочку багатий, зайди до моєї хати. Хай моя дівиця має приданицю, з волами рогатими, засіками багатими. Хай мій син єдиний не покине родини, нехай шаблю вправно його руки тримають і честь свого Роду яро захищають». Сонце-Світило, Бог наш Ярило! Слава тобі, всюдисущий і милосердний, що правиш весняним цвітінням і русаліями, і водяниками, і лісовиками, і домовими. Слава тобі, і нині, і завжди слава! Сонце-Світило, Бог наш Ярило!

У ці погожі дні Ярило-Тур відмикає ключами для Матері-Землиці тепло та росу, благословляє майбутні врожаї. Ходить Божич по полях, тримаючи у лівій руці пучечок житніх колосків — знак життя і щастя, а в правій — мертву голову — нагадування всім, що треба жити яро, бо смертні всі.

Особливо завзятий Яр-Ярило в любовній пристрасті. Скрізь, де не прокотиться ясне-красне Сонце Ярила, з’являються перші сходи ярини, зацвітають квіти, щебечуть птахи. А як гляне на дівчину — серце коханням спалахне; подивиться на молодого хлопця — кров у жилах закипає.

Свято зустрічі із Яр-Туром розпочинається закличними веснянками:

Подай, Ярило, ключі і замки
Одімкнути красну Весну
Красну Весну, тепле Літечко,
Тепле Літечко, спіле житечко!

Із Святим Духом, заради любові та краси, у безмежній вічності життя приходить до людей Ярило-Тур. Три перші дні троїцького тижня і три останні в народі називають Зеленими святами.

Житло та обійстя в ці дні прикрашають клечанням, бо душі померлих родичів люблять ховаються у пахучих травах. Долівку встеляють запашним чебрецем та гірким полином. У вінки з конвалій, чебрецю, незабудок, васильків та інших квітів юнки вплітають полин, щоб чаклувати, а ще йдуть до лісу завивати вінки на березах. У неділю після Зелених свят розвивають їх. По тому, чи вінок свіжий, чи вже зів’яв, гадають про своє щастя. Та не тільки березі така особлива шана. Обрядодійства виконуються також під липою або під дубом. Заплітання гілок чи завивання вінків є символом великої пошани до Предків, щоб ті оберігали від злих сил.

Вірять, що на Зелені свята прокидаються покійники, виходять на білий світ, розважаються і навіть бенкетують разом з живими. А ще в ці дні з води виходять русалки. Русалки — то молоді дівчата, котрі втопилися через своє нещасливе кохання. Живуть вони у чудових кришталевих палацах, у глибинах рік та озер. Волосся в них зелене, а очі — сині та глибокі, як сама глибочінь. У Русалчин тиждень жінки розвішують на деревах полотно, щоб русалки брали його на сорочки, бо вони не мають на собі одягу. У ці дні дівчата ходять до лісу, маючи при собі полин чи любисток, щоб їх не могли залоскотати русалки. Далеко в лісі юнки залишають завиті вінки, щоб добрі духи посилали їм багатих женихів.

Народжені під знаком Тура відзначаються терпінням, спокійні і привітні. Обдаровані здатністю бути наполегливими. Справедливі, влюблеві і з живою уявою. Життєтворяще світло Сонця-Дажбога освітлює їхній шлях у досягненні мети. Святе слово — облагороднює естетичні смаки, одухотворяє святим духом прагнення стати, приміром, знаним художником або музикантом. Та іноді буває, що їхня природна врівноваженість обертається покірністю обставинам, а часом і лінощами. Щасливий день — п’ятниця, число — 6, колір — зелений і голубий, коштовні камені — сапфір і бірюза. Планета — Венера.

Дівчата — чарівні, наділені привабливою зовнішністю. Святий дух Предків благословив їх святою таїною вічності вміти кохати і бути хорошою матір’ю. Вони самі знаходять коханого і тільки з ним виявляють усю глибину любові в ім’я любові. Примхливі, однак вимогливі, спілкування з ними вимагає терпіння. Єдиний недолік — ревнивість.

Хлопці — покликані жити в ім’я пам’яті духа Предків, берегти віру Предків, яка єднає їхнє минуле, сучасне і майбутнє. Люблять, коли до них ставляться з ніжністю і розумінням. Із задоволенням послухають пораду — тільки не наказ. Дівчата почуваються з ними молодшими, гарнішими та у цілковитій безпеці. Кінцева мета хлопців — пізнавати і приносити щастя іншим.

Редакція тексту видання 1995 року

У травневу пору Сонце в Небі величаве, ясне, чисте та поважне; так само і Весна, бо вона вже господиня — сонячна, барвиста, прекрасна у своїй розкішній сукні з квітів та зелені. Все повинно тепер бути в парі! Так і чарівна Леля, донька премудрої Лади, богині Всесвіту, не може залишатися без кохання, бути самотньою цієї квітучої пори. Нарешті дочекався милої Ярило, бог весняної плодючості, любові і пристрасті, бог сонячної сили та дужої ярості. Тепер вони удвох ходять полями, лугами, садами... Ярило завжди молодший, у білій полотняній сорочці, з вінком квітів на голові — символом Вічності і Неба.

У ці погожі дні він відмикає ключами Землю, теплом і росою благословляє майбутні врожаї. Роса ця священна, відганяє від тварин хвороби, лікує людей та оберігає від відьом. У лівій руці Ярило завжди тримає пучечок житніх колосків — знак життя і щастя; у правій — мертву голову — нагадування нам, що всі ми смертні, тому треба жити яро.

Трійця, або Святий Дух, — перше літнє свято предків, що прийшло до нас з далеких віків світлом і словом заради любові та краси у безмежній вічності життя. Тиждень перед Трійцею відзначається як зелений, русальний, або клечальний. Клечання — це гілля і молоді деревця, зрубані для оздоблення двору й хати. Три останні дні цього тижня і три перші дні троїцького тижня в народі називають Зеленими святами. У час Зелених свят цвіте жито. Квітування хлібів — особливий період у житті хлібороба. Щоб із цвітом не сталося чогось злого, він приносить жертву мертвим предкам, влаштовуючи на горбах тризну, бо душі предків — це охоронці майбутнього нашого народу.

Житло в ці дні прикрашають пахучими травами. На столі, накритому білою скатертиною, — хліб-сіль. Долівка встелена запашним чебрецем та гірким полином від чародійства. У четвер з самого ранку дівчата готують пироги, різні солодощі, яєчню. У вінки з конвалій, чебрецю, незабудок, васильків та інших квітів вплітають полин. Тоді йдуть до лісу, де частуються. Після бенкету, розділившись по двоє, розходяться по лісу завивати вінки на березах. У неділю після Трійці дівчата йдуть їх розвивати. По тому, чи вінок свіжий, чи вже зів’яв, гадають про своє щастя. Не тільки березі така особлива шана. Найсвятішим вважається дуб, дерево Перуна. Найважливіші обряди виконуються під дубом або під липою, а заплітання гілок чи завивання вінків є символом великої пошани до предків, молодості й чистоти, а ще — це оборона від злої напасті.

За віруваннями наших предків, на Зелені свята прокидаються покійники, виходять на цей світ, розважаються і навіть бенкетують разом з живими. Не заквітчати хату — гріх, бо душі померлих родичів приходять до хати й ховаються у клечанні. А ще в ці дні з води виходять русалки і спостерігають, чи всі традиції предків виконуються. Русалки — то дівчата або молоді жінки, котрі втопилися через своє нещасливе кохання. Живуть вони у чудових кришталевих палацах, у глибинах рік та озер. Навесні, коли зазеленіють поля, місячної, зоряної ночі вони виходять на берег. У русалчин тиждень жінки розвішують на деревах полотно, щоб русалки брали його на сорочки, бо вони не мають на собі одягу. Волосся в них зелене, а очі — сині та глибокі, як сама глибочінь. Особливо шанують русалок у четвер, бо це — Русалчин Великдень; тоді не можна купатися, і ніхто не повинен працювати, щоб, бува, не наслали вони якогось лиха на посіви, а берегли поля від шкоди. У цей день дівчата таємно ходять до лісу, маючи при собі полин чи любисток, — обереги від русалок, бо ті можуть залоскотати і затягнути на дно річки. Там, у лісі, вони кидають завиті вінки, щоб ті посилали їм багатих женихів.

Народжені під знаком Тура відзначаються терпінням, спокійні і привітні. Обдаровані здатністю бути наполегливими. Життєтворяще світло Дажбога освітлює їхній шлях у досягненні мети. Святе слово життя облагороднює естетичні смаки, одухотворяє Святим духом прагнення стати, приміром, знаним художником або музикантом. Але іноді буває, що їхня природна врівноваженість обертається покірністю обставинам, а часом і лінощами. Щасливий день для Тура — п’ятниця, число — 6, колір — голубий і фіолетовий, коштовні камені — сапфір і бірюза. Планета — Венера.

Дівчата — чарівні, наділені привабливою зовнішністю. Святий дух предків благословив їх святою таїною Вічності вміти кохати і бути хорошою матір’ю. Вони самі знаходять коханого і тільки з ним виявляють усю глибину любові в ім’я любові. Примхливі, зате вимогливі, спілкування з ними вимагає терпіння. Єдиний недолік — ревнивість.

Хлопці, народжені під знаком Тура, який є небесним символом України, покликані жити в ім’я пам’яті Духа предків, берегти Віру предків, яка єднає їхнє минуле, сучасне і майбутнє. Люблять, коли до них ставляться з ніжністю і розумінням. Із задоволенням послухають пораду — тільки не наказ. Дівчата почуваються з ними молодшими, гарнішими, у цілковитій безпеці. Їхня кінцева мета — пізнавати і приносити щастя іншим.

Сузір’я Тура
Сузір’я Тура

Народжені та благословенні під сузір’ям Тура

Письменник Олександр Духнович, природознавець, педагог і філософ Іван Верхратський, поет Микола Зеров, письменниця Ганна Барвінок, письменник, композитор Сидір Воробкевич, письменниця Ірина Вільде, фольклорист Володимир Гнатюк, поет Сидір Твердохліб, Головний отаман і Голова Директорії УНР Симон Петлюра, письменник Панас Мирний, письменник-новеліст Василь Стефаник, біолог, лауреат Нобелівської премії Ілля Мечников, нестор української науки Іван Горбачевський, письменник Андрій Чайківський, історик Микола Костомаров, корифей української агрономії Кость Мацієвич, живописець Микола Мурашко, письменник Григорій Тютюнник, скульптор Леонора Блох, співак Модест Менцинський, літературознавець Микола Гудзій, один з перших планеристів Микола Тереверко, письменник Микола Трублаїні, літературознавець Степан Пінчук.

Походження та примітки

  • Войтович Валерій Миколайович Український гороскоп. — Рівне: Оріана, 1995. — 64 с.: іл.
  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.