Українська міфологія

Під Сузір’ям Діда
(22 червня — 22 липня)

Сузір’я Діда
Сузір’я Діда

Редакція тексту видання 2005 року

Купальська пора — найважливіше свято у житті Орія-хлібороба. Саме в цей час Купало, Бог родючості, веселощів і врожайного літа, відзначає весілля найвищої вогненної сили Сонця-Семиярила з життєдайною богинею води Даною. Божич Купало збагачує своєю всевишньою силою душу і зміцнює тіло. Бо це їй, молодій людині, насамперед, належить почесне право продовжити вічність, берегти рід-плем’я батьків-прадідів в ім’я Любові. Бо ж немає у світі сили, вищої за Любов!

Купалу приносять в жертву коровай — головний хліб на землі. Цього дня славні Расини брали шлюб, а юнаки, які досягли 15 літ, обрядово переходили через Браму Богів у стан косаків.

Саме на Купало відбувається єднання духа і тіла людини з життєтворящим світлом Сонця-Неба.

У цей життєдайний день, тертям дерева об дерево, добувають вогонь для купальського вогнища, щоб свято було споріднене з Сонцем, у якому беруть участь могутні боги.

В Купальську ніч, опівночі, бог блискавки і грому Перун запалює чудодійну квітку папороті; вона з тріском спалахує, горить блакитним вогнем, відкриваючи сміливцю, котрий встигне зірвати чарівну квітку, усі таємниці світу. Хто добуде цвіт папороті, зможе чути мову всякого створіння, бачити закопані в землі скарби і здобути їх. Та папороть цвіте тільки одну мить, а тому зірвати чудодійну жар-квітку не просто, — той цвіт бережеться від людей нечистою силою.

Купальська ніч благословенна зоряним царством духа Предків. Люди прагнуть у цю ніч не лишатися в хаті, а побути під чарівним склепінням Неба. Цієї пори дівчата і хлопці співають купальських пісень, розкладають на пагорбах вогнища, щоб священний вогонь був якнай-ближче до неба. Взявшись за руки, хлопець з дівчиною, попарно стрибають через вогонь, звертаючись до Купала:

— Очисти нас від скверни, дай нам вогню в душі!

В пору Купала особливо чудодійна роса, бо надає обличчю краси. Чарівну силу має й різнотрав’я, бо їх засівають русалки та мавки.

Коли на небі з’являються перші зорі, дівчата, оперезавшись перевеслами з духмяних трав, з вінками польових квітів, водять хороводи навколо прикрашеного різнокольоровими стрічками купальського деревця. А пізно ввечері, це деревце-Марену разом із солом’яним Купалом топлять у річці. Потім запаливши свічечки, ліплять кожна до свого вінка, і пускають на воду, вбачаючи в обрядодійстві свою долю:

Ой, на Купала, ой, на Купала
Красна дівчина зілля копала,
Квіти збирала, віночки плела,
Далі водою їх пускала.
— Плинь, віночку, по синій хвилі,
Поплинь, віночку, де живе милий!..

Лине молитва-славлення у безкрає зоряне небо:

— Славу співаймо доблесному Купалбогу! Слава вогневладному Сварогу і Великій Матінці Пречистій Ладі!

У липні починаються власне жнива. У святковій одежі люди йдуть у поле, вклоняються Ниві на всі боки зі словами:

— Дай, Боже, легко почати і легко дожати.

Перший сніп-Дідух прикрашають стрічками та польовими квітами і зберігають до Родздва Світла Дажбогого. Вижавши лан, залишають кілька стебел і теж прикрашають квітами та червоною стрічкою. Спасова борода залишається в полі, щоб у радості і здоров’ї зустріти наступні жнива.

З давніх-давен Орій-хлібороб вшановуює своїх пращурів. Дід — це предок, патріарх, мудрець, родоначальник, старійшина роду. А сніп-Дідух вважається уособленням Діда-Бога, Бога-Творця, Бога першопочатків.

Народжені під сузір’ям Діда — самостійні і працьовиті. В них добре розвинене почуття відповідальності, а вчинки — заздалегідь продумані. Родинне щастя для них — понад усе, а реальне життя тісно переплетене зі світом уяви та фантазії. Це допомагає людям утверджуватися в ім’я Трисуття, що є знаменом Дажбожим. Чудово почуваються під час водних подорожей. Для них морська торгівля — успіх. Флегматичні, наділені естетичним смаком, мають здібності до поезії і музики. Захоплюються цінними та антикварними речами. Щасливий день — понеділок, місяць — січень, число — 2, колір — зелений та білий, коштовні камені — перли та ізумруд. Планета — Місяць.

Дівчата — спокійні, терпеливі, прекрасні жінки і матері. Премудра Матінка-Лада обдарувала їх неперевершеною любов’ю. Любов — це дія, в якій дівчата почувають себе на вершині вічності й життя. Часто подвоюють свою самонаснажуючу енергію у професійному і суспільному житті. Можуть бути щасливі, коли зрозуміють, що, окрім брати, треба вміти і віддавати.

Хлопці мають м’який і згідливий характер. Люблять куховарити і знають собі ціну. Прагнуть бути першими, але, на противагу народженим під сузір’ям Тура, не добиваються прихильності дівчат, а прагнуть, щоб вони самі їх домагалися. Віддають перевагу молодим та гарним дівчатам, над якими люблять панувати.

Редакція тексту видання 1995 року

Ніч з 23 на 24 червня — найважливіше свято у житті орія-хлібороба. Саме в цей час Купало, бог родючості, веселощів і врожайного літа, відзначає весілля бога найвищої вогненної сили Сонця-Семиярила з життєдайною богинею води Даною. За прадавнім звичаєм, саме Купалу приносять в жертву хліб — головний плід на Землі. Цього дня наші батьки брали шлюб, а юнаки, які досягли 15 літ, обрядово переходили через Браму богів у стан козаків.

Саме тоді відбувається єднання духа і тіла людини з життєтворящим світлом Дажбожим.

У цей життєдайний день тертям дерева добувають вогонь для купальського вогнища, щоб свято насправді було споріднене з Сонцем, бо в ньому беруть участь самі боги.

У цю ніч, опівночі, бог блискавки і грому Перун запалює чудодійну квітку папороті; вона з тріском спалахує, горить блакитним вогнем, відкриваючи сміливцю, котрий встигне зірвати чарівну квітку, усі таємниці світу. Хто добуде цвіт папороті, зможе чути мову всякого створіння, бачити закопані в землі скарби і здобути їх.

Папороть цвіте тільки одну мить, а тому зірвати чудодійну жар-квітку не просто, — той цвіт бережеться від людей самою нечистою силою.

Купальська ніч благословенна зоряним царством духа предків наших. Люди прагнуть у цю ніч не лишатися в хаті, а побути під чарівним склепінням Неба — краси і любові господині світу Лади. В Іванові дні дівчата і хлопці співають купальських пісень, виходять на околицю села, розкладають десь біля лісу чи річки на пагорбах вогнища, щоб священний вогонь був якнайближче до Сонця. Молодь танцює навколо нього й стрибає. Купальський вогонь і купальська вода мають цілющу та очищаючу силу. Чудодійна навіть Іванівська роса, що випадає вранці до сходу сонця, бо надає обличчю краси. Чарівну силу мають також різні трави, зібрані цього дня, бо їх сіють русалки та мавки; вони ж доглядають за ними і знають, як і коли ворожити.

Коли вже починає вечоріти і на Небі з’являються перші зорі, дівчата, оперезані перевеслами з духмяних трав, з вінками польових квітів, починають водити хороводи та співати купальських пісень навколо заздалегідь прикрашеного різнокольоровими стрічками дерева. Пізно ввечері, коли свято наближається до кінця, приносять богам у жертву купальське деревце Мару та солом’яне опудало Купала, несуть їх до річки й топлять у воді. Коли вже втоплять Купала і Марену, дівчата втікають від хлопців, щоб ворожити: пізньої ночі запалюють свічечки, ліплять кожна до свого вінка і пускають на воду, вбачаючи у цьому свою долю:

Ой, на Івана, ой, на Купала
Красна дівчина зілля копала,
Квіти збирала, віночки плела,
Далі водою їх пускала.
— Плинь, віночку, по синій хвилі,
Поплинь, віночку, де живе милий!..

У липні починаються власне жнива. Святково вбрані люди виходять у поле, моляться до сонця, вклоняються ниві на всі боки зі словами: «Дай, Боже, легко почати і легко дожати». Перший сніп — «дідух» — прикрашають стрічками та польовими квітами і зберігають до Різдва, щоб у радості і здоров’ї зустріти наступні жнива. Вижавши лан, залишають кілька стебел та прикрашають квітами і червоною стрічкою. Спасова борода залишається в полі до початку оранки.

Народжені під знаком Діда, в сонячній силі купальських днів, самостійні і працьовиті. В них добре розвинене почуття відповідальності, а їхні вчинки заздалегідь продумані. Родинне щастя для них — понад усе. Реальне життя їхнє тісно переплетене зі світом уяви та фантазії. Це допомагає їм утверджуватися в ім’я Трисуття, що є знаменом Дажбожим. Чудово почуваються під час водних подорожей. Наділені естетичним смаком, мають здібності до поезії і музики. Захоплюються цінними та антикварними речами. Щасливий день — понеділок, місяць — січень, число — 2, колір — зелений, коштовні камені — перли та ізумруд. Планета — Місяць.

Дівчата — спокійні, терпеливі, прекрасні жінки і матері. Премудра богиня Лада обдарувала їх неперевершеною любов’ю. Любов — це дія, в якій вони почувають себе на вершині вічності й життя. Часто подвоюють свою самонаснажуючу енергію у професійному і суспільному житті. Можуть бути щасливі, коли зрозуміють, шо, крім брати, треба вміти і віддавати.

Хлопці мають м’який і згідливий характер. Люблять куховарити і знають собі ціну. Прагнуть бути першими, але, на противагу Турам, не добиваються прихильності дівчат, а прагнуть, щоб вони самі їх домага-лися. Віддають перевагу молодим та гарним дівчатам, над якими люблять панувати.

Сузір’я Діда
Сузір’я Діда

Народжені та благословенні під сузір’ям Діда

Патріарх УГКЦ Мирослав-Іван, кардинал Любачівський, історик Іван Крип’якевич, письменник Юрій Смолич, автор «Повісті минулих літ» Нестор Літописець, музикознавець Філарет Колесса, генерал, головнокомандувач УПА Роман Шухевич, історик Ілько БОРЩАК, письменник Василь Кучер, живописець Ілля Шульга, літературознавець Андрій Лобода, художник Петро Андрусів, піаніст Богдан Пюрко, архітектор Іван Левинський, бджоляр, винахідник рамкового вулика Петро Прокопович, етнограф Микола Миклухо-Маклай, письменник Петро Панч, кобзар Іван Йович Кучугура-Кучеренко, один з перших вітчизняних льотчиків Сергій Уточкін, скульптор Леонід Позен, письменник Павло Мовчан.

Походження та примітки

  • Войтович Валерій Миколайович Український гороскоп. — Рівне: Оріана, 1995. — 64 с.: іл.
  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.