Українська міфологія

Стрибог

Стрибог — господар та бог вітрів. У володаря вітрів безліч численних слуг.

Стрибог
Стрибог

Далеко в морі є плавучий острів, на якому посеред стрімких скель стоїть високий храм господина вітрів. Надто багато років живе там Стрибог із своєю дружиною, шістьма синами та шістьма дочками. Давно йому треба було б піти на відпочинок, та замінити нікому. Через те інколи буває сердитий. Тоді на землю приносить він з моря чорні хмари, бурі і грози, біду та всяку лиху долю.

За розпорядженням головного вітродмуха із чотирьох протилежних боків світу дмуть чотири велетенські чоловіки, його рідні брати. То ще з тих давніх часів, коли світ уявлявся чотирикутним і виникло прислів’я: «Йди собі на чотири вітри!». З непомірне величезними вусами та губами ті чотири великі людини дують один на одного, за повір’ям, якщо котрийсь із цих чотирьох велетнів дме сильніше від інших, то з того боку і буває вітер.

Сівер, або Сіверко, — бог холодних північних вітрів. Цей білявий похмурий бог сильний і голосливий. Йому підкоряється сама богиня Хмара, а тому він розносить хмари і заморожує воду, ламає дерева і посилає па землю град, сніг, холод і, зрештою, зиму. Чорні хмари Сівера — то його гнів і віщування лихої долі тим, хто погано господарює. Цей бог має таку силу, що повітря аж свище і вихоплюється з—під темних хмар спалахами. Могутній Сівер пробирається в самі глибини земних печер, турбує там темних духів і змушує тремтіти землю.

Літник — бог теплих літніх вітрів. Цей вічно юний засмаглий леґінь завжди літає у широких білих шароварах. Він ніжний, прохолодний та вологий. Взимку пом’якшує сувору зиму, а навесні сприяє росту квітів і трав. Та не завжди він такий; в іншу пору його зовуть Хором. Хор, його побратим — бог західних дощових вітрів, мряки. Старожили, котрим доводилось бачити його, розказували, що в дощову пору він тільки те й робить, що плаче, бо завше в мокрій одежі.

Стрига — бог східних сонячних вітрів. Він швидко поїдає, вологий туман. У наших пращурів туман був символом лиха та загрози. Туман — це смуток зради коханого, лихої долі, яка незвідь де бродить, а ще невідомість і небезпека.

Південний Вітрило літає на вологих крилах, закриваючи своє лице страшною тьмою, з його тяжкої білої бороди потоками струменить вода. Хмари зупиняються в нього на лобі, а його крила і груди жахливі від води.

Одну з доньок бога Стрибога наші пращури назвали також Стригою. І хоча вона вважається заступницею знахарів, однак ця богиня східних суховіїв та повені ще є богинею чвар бога війни. Вона також насилає злі, лихі вітри, які навівають тугу, град та зливи, приносять засуху, висушують землю та викладають хліби.

Але найлихішим повітряним духом є Перелесник. На відміну від інших духів він має вогненний хвіст. Коли, бува, пролітає над чиєюсь хатою, то в ній пропадає добробут, гине худоба, бджоли, висихає сад, часом палить хату. Може навіть загубити жінку, до якої цей змій—дух літає для співжиття, бо вона від того чахне.

Стрибог — наймогутніший серед богів вітрів. Володар володарів вітрів має ще більші, ніж у братів, вуса. Кажуть люди, що то бог Стрибог стрибає, а насправді то він моргає лише одним вусом, бо коли б він моргнув двома тими вусами, то знялася б така буря, що вмить перевернула б цілий Всесвіт.

Коли вже сильно натомиться Стрибог, то тоді і брати відпочивають. Тоді починають дмухати ангели, які стоять у різних кінцях землі за морем. Буває, що і сам господь посилає до людей слабкий приємний вітерець.

Саме тоді, коли Стрибог з братами відпочивають, намагається зірватися з ланцюга і позбутися пут велетенський чорт, який прикутий до кам’яної скелі богом Сварогом ще у незапам’ятні часи. Лютує чорт, сильне дихання його викликає рвучкий, поривчастий вітер, який може осліпити або заподіяти великої шкоди людині. А тому люди, боячись образити його, відгукуються про нього з повагою.

У володаря вітрів безліч численних слуг — підвладних вітрів. То все внуки Стрибога. Найвідоміші з них: Ласкавець, Дмухач, Степовий, Грозовий, Буревій, Смерч, Вихор, Бігун, Горішній, Долішній, Шарпун, Крутій, Помірок, Труба, Посвистач, Половій...

Якщо Половій, приміром, лагідний добрий, помічний для людини вітер, допомагає дозріванню збіжжя, то Помірок навіває такі важкі хвороби, як холера та чума. Такі хвороби в давнину називали «повєтріє». Особливо небезпечні Смерч, Бігун, Труба. Останній може підхопити людину і занести світ за очі. Коли носиться Вихор — то йде чортове весілля. Якщо кинути в нього сокирою чи ножем, вихор вшухне, а сокира чи ніж будуть скривавлені. Лихий Вихор — посланець Чорнобога — колись був чортом, що був сім літ гадюкою, другі сім літ полозом, треті сім літ — змієм чорним, у шерсті, з крильми, з хвостом, на ногах та руках у нього великі нігті. Розмахом своїх крил викликає сильний вітер. Вихор найчастіше прилітає під час грози і живе в полі, ніколи на місці не сидить, а все перебігає з місця на місце. В ньому ховаються чорти від громової стріли Перуна. Під час бурі чи грози, щоб часом до хати не вскочила нечиста сила, затикають комин у печі запалюють громничні свічки та підкурюють будівлю свяченою вербою. Убезпечитись від грому можна, викинувши на поріг коцюбу й лопату, якою саджають хліб у піч, та ще заклинанням: «Туче, туче, туче, красна дівице, тебе тепер прошу, в навечеріє, при моїй вечері. Прийди до мене швидко від сходу і заходу, сядь зі мною за одним столом вечеряти, із однієї миски, з однієї ложки... Як їсть ти не прийшла до моєї вечері, так же тучі не можуть прийти до нас вовіки...»

Ласкавий весняний вітерець люди прозвали Вітройко. То він приносить до дівчини «вербову дощечку» з милим. Через цей чарівний місточок приходить щастя родинного життя, одруження. На весіллі він супроводжує наречену, заспокоює її; приносить милій вісті, коли наречений далеко, а може й милого принести. То він, Вітройко, приносить теплий життєдайний дощик, роздмухує вогонь сердець закоханим, а творчим людям дарує крила натхнення.

Викликати вітер можна за допомогою свистіння. Хто сильно свище, той викликає великий вітер. Вирушаючи в морські походи, наші пращури молилися своєму богу Посвистачу, а щоб, бува, не роздратувати грізного бога, суворо заборонялось свистіти під час походів.

На посвісти неодмінно збігається нечиста сила, а тому коли на дворі завірюха чи метелиця, то люди кажуть — «це нечистому хтось душу продав і він радіє з того». Хто ж свище тихо й лагідно, той викликає тихий вітерець. Тому при віянні збіжжя, щоб вітер не пустував, а віяв лагідно, посвистують тихенько. Люди здавна молилися й приносили жертви повітряним богам. Могутнього бога, який може навіяти як добро, так і зло наші діди—прадіди вшановували 14 липня. «Сей день святкується задля вітру: можна все робити, лише не коло сіна та оборога, бо вітер геть порозмітає». Щоб вітри були милостиві, наші батьки—діди проводили це свято Вітру з певним благанням та заклинанням. Тоді вони дмуть там, де їм наказує, володар: не перешкоджають згрібати сіно, класти його в копиці, не перекидають стогів, кіп та копиць. Богу Стрибогу ще моляться 20 вересня і 21 лютого, щоб дав добру погоду.

Грізним богом—нищителем стає Стрибог, коли приходить із зброєю в руках на землю орійця чужинець. Верховну свою справу тоді він доручає дружині, а сам зі своїми віріпімн внуками Стрнбожими, разом з іншими богами предків нашої Матері—Землі стає на захист благ народу. То він відвертає стріли від мужніх воїнів та тріпоче в голубім небі золотий стяг Дажбога, зовучи свій нарід до Перемоги, Звитяги і Слави.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.

Стрибог, Стрибайло, Посвистач

Стрибог (Стрибайло, Посвистач) — бог вітрів. За поетичною уявою давніх українців — неврівноважений літун з бородою та батогом, яким він поганяє свої вітри. У широчезних шароварах, що служать йому за вітрила. Згідно з повір’ям, його подих — вітер. (За П. Трощиним).

Джерело

  • Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.