Українська міфологія

Сварожич

Сварожич — син бога вогню Сварога. Повелитель вогненної стихії на землі. Бог світового добра. Своїм праведним вогнем очищає душу людини і є карою Божою для грішних.

Сварожич
Сварожич

Незмірне щедрий на добро син великого бога вогню Сварога — Сварожич. Сварожич народився і прийшов у світ з тих чистих джерельних вод, які омивають Священну гору, небесну оселю богів. У предковічні часи в битві з гидкими силами мороку Сварожич славою освятив свій божественний вогонь і з тих незабутніх часів залишився у віках богом світового добра. З початку світу люди були беззахисні перед могутньою стихією бога вогню Сварога. І тоді Сварожич узяв вогонь в свого батька і приніс його до людей.

Не десятки, не сотні, а тисячі храмів побудували вдячні Дажбожі правнуки Сварожичу на благодатній землі Оріани. Про один із таких храмів згадує Дитмар Мерзебурзький, хроніст XI століття Храм його, говорить Дитмар, з трьома воротами, посеред Священного гаю, побудований був із дерева і стояв у граді Радегості, мешканці якого, як зазначав автор, були завжди гостинними, «раді гостям». В основі він підтримувався рогами тварин, а стіни були розмальовані різними зображеннями богів і богинь. В храмі стояли боги з накресленими таємничими символами—знаками, вбрані в шишаки із щитами. Кожне з вирізьблених зображень богів було підписане — мало вирізьблене на дереві ім’я. Посередині цих богів стояв Сварожич, головний огнищанин землі орійської. В цьому храмі після воєн орії—ратаї зберігали свої похідні знамена, приносили сюди жертви і просили богів вгамувати свій гнів. У годину віщувань стародавні жерці, хранителі храму, прикрашали зеленими гілками коня, визнаного священним, проводили його через списи, застромлені в землю, навхрест один до одного. В разі благопривітного передбачення приступали до задуманої справи, коли ж ні — полишали свій намір.

Про інший храм Сварожичу пише Адам Бременський, хроніст XI століття Град могутнього племені рейтарів Ретра, де був храм, мав дев’ять воріт і був звідусіль оточений озером, через яке проходили по мосту лише ті, кому належало іти для жертвоприношень і віщувань. Про цей храм згадує й Гельмольд (XII століття) — німецький священик, додаючи, що коли передбачення були приємні, богові заколювали биків та овечок, жерці проливали кров жертви до підніжжя золотого зображення бога сонця і родючості Радегоста. На шоломі Божича сидів орел з розпростертими крилами, груди кумира були в кольчузі та прикрашені щитом із зображенням голови чорного бика, який бог тримав правою рукою; в лівій він мав сокиру з двома лезами. Священний живий вогонь у храмі горів день і ніч.

Бог Сварожич — найвища мудрість землі і неба, а тому і призначений Сварогом бути послом з неба на землю. Без вогню Божича не було б розвитку культури та мистецтва у людей. Своїм добрим, життєдайним вогнем Сварожич зігріває їхні душі. Сварожич — джерело натхнення для художників, поетів та закоханих. Лише смерть здатна пильнувати той вогонь, бо вона опікунка божественного вогню Сварожича і приходить до людини тоді, коли він погасне. Добрим і ласкавим вогнем—промінням зігріває син Сварога душі людей, оберігає щастя дому і домашнє вогнище всієї родини від злих духів—ворогів. Вогонь Сварожича горить внутрішнім вогнем у душі кожної людини, спалює в тілі всі її нечистоти та перешкоди. А вибраній богом людині великий Божич дарує здатність споглядати паралельні світи, допомагає заглибитись V свій внутрішній світ. Наші предки сприймали вогонь як живу істоту, як мудрого свого наставника. Тому і ставились до нього бережно та з повагою. Живий вогонь душі допомагає розвинутись і досягти успіхів у житті.

Колись наші пращури твердо вірили, що вогонь Сварожича вбереже і не спалить невинного, бо вогонь святий, божий, праведний. Тому в давнину ним робився різний суд Божий. Приміром, дівчину, котра втратила дівоцтво й обманює молодого, проводили через вогонь. Сварожич страшно карає грішних — вони горять в огні. Л щоб молодята ішли чистими і багатими V життя, Божич святим вогнем перепиняє їм дорогу, пропонує переступити через себе і тоді дає їм велику очищувальну силу.

Без вогню Сварожича важко уявити життя людний. Багатшою тілом і душею вона стала лише тоді, коли Сварожич узявши вогонь від Сварги—Пеба, допоміг їй зробити воістину божественний мистецький витвір — перший глиняний горщик. Відтоді син Сварога пильно наглядає, щоб кожна господиня була обережна з вогнем і поважала його. Перед тим, як запалювати вогонь V печі. не забувала хрестити його та ставила горщик з водою й поліно, щоб ізін мав що їсти й пити. У тієї господині, яка вміє краще за інших розводити й берегти вогонь, страви з печі завжди смачні і святкові. ІІебом блискавиць і громом бога Перуна гнівається бог Сварожич на тих, хто каже про нього щось непристойне, а ще більше на тих, хто плює у вогонь, на його святість. Про вогонь Сварожича кажуть: «Ми шануємо його, як бога, бо він наш дорогий гість».

Особливу силу має живий вогонь, добутий через тертя дерева об дерево. Воскова горюча свіча—трійця, запалена таким вогнем на Різдво молодого Божича—Сонця та на Водохрище, — то Божа свята пам’ять про творення трьох небесних світил: місяця, сонця і зорі, що їх принесло нервовічне Дерево життя, пливучи по первовічпих водах.

Кожна родина в наших далеких пращурів мала своє святилище і свій жертовник, біля якого молилася до свого Овина — домашнього вогню. Овином у давнину називалися не тільки піч, але й клуня, стодола для сушіння зерна та саме вогнище, яке запалювалось від іскри, добутої тертям дерева об дерево. Свято Овинного Домовика відзначали наші батьки—діди завжди 24 вересня. Священний вогонь хліборобів горів не тільки біля стодол, клунь на току, та в печі, ним також запалювали свічки на весіллі. З тих предковічних часів Сварожича вшановують ще як бога плодючості.

Вогонь Сварожича має велику благодійну силу. Ним підсмалюють дітям на Ордані волосся, щоб були розумні, щасливі і не мали страху. Стритенський вогонь боронить від грому й подає здоров’я.

У давнину, щоб позбутися людської недосконалості, щоб освятитися зоряним світлом прозріння, людина віддавала себе в самопожертву богу Сварожичу. Пройшовши через вогонь терпінь, така душа ставала чистішою і досконалішою. Молоду людську душу вогонь Сварожича загартовував чистим жаром і вона ставала «таким молодцем, що ні задумать, ні згадать, хіба в казці сказать». Протягом великого свого життя не одного творця і мислителя засвітив ясним світлом прозріння добрий син Сварога.

Найбільшу радість і повноту життя приносить Сварожич у день Великого четверга та у Великодну ніч. В святу ніч під Великдень Сварожич великими вогнями своїх божественних чарів очищає землю від нечисті. Це найсильніше очищення людини від злого демона тьми. Вогонь Сварожича — це частка сонця Дажбога, його рідна кров. Чистий, чарівний вогонь Божича має велику силу ще і в Купальську ніч. Стрибання через купальські вогні, вогні в ритуальних обрядах, —то всеочищаюча сила, яка приносить добробут людині, тварині, рослині — всій Матері—Землі. Ось тому, вшановуючи свого бога, парубки на Купала пускають з гори чи горбка обгорнуте соломою запалене колесо, бо це праобраз небесного бігу синів Сварога: Дажбога і Сварожича, їх світло та тепло.

Справжній божий дар людям — це вогонь життя Сварожнча. Коли людина вперше запалила світло, Всебог навчив її славити живий вогонь Сварожича. Від покоління до покоління передає орій—батько молитву—пам’ять в ім’я горіння божественного неба Сварога: «Слава тобі, що показав нам світ!»

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.