Українська міфологія

Сварог

Сварог — Прабог, владика світу, батько Сварожичів. Навчив людей користуватися вогнем, виготовляти мідь та залізо. Навчив їх ковальського ремесла, викував першого плуга і першу шлюбну обручку.

Сварог
Сварог

Бог вогню, могутній Сварог, знаходить утіху тільки у важкій роботі. Та найважче довелося потрудитися Сварогу над непроникним мороком Хаосу і тьми, коли він кував небесну оселю богів. Тепер у вічності владика світу гордий і щасливий за своє найвеличніше творіння всеєдиного ладу всього сущого на небі і землі — Зодіакальний Сонячний Рік. З тих прапрадавніх часів і живе прабог небесного вогню у своєму зоряному царстві дванадцяти своїх зодій. Прекрасні, оздоблені щирим золотом палаци збудував він для богів. І собі Сварог на високій горі, яка омивається первовічними водами широких рік, змайстрував розкішний храм, оздоблений залізом, сріблом і золотом, на вершині якого небесним вогнем обертається Сварга — символ влади бога світла над тьмою. У небесному царстві Сварги живе син Сварога — Дажбог-сонце. Двір бога вогню стоїть на сімох велетенських залізних стовпах. До широкого, як небо, двору прабога ведуть калинові і золоті мости. В нічному небесному горінні Сварги через ці калинові й золоті мости приходять до пана господаря у гості боженько — ясне Сонечко, Місяченько, рожева Зоря і дрібен Дощик. Сварог радий таким гостям, а тому посеред двору для них завжди стоять понакривані столи, на яких горять золоті свічі, стоять золоті чаші з дорогими винами, лежать рум’яні калачі з ярої пшениці. Бо то не прості гості, а сини й дочки його.

Ще в ті предковічні часи світотворчих починань богині Всесвіту премудрої Лади викував Сварог вогненною кувалдою своє ясне—красне сонце, місяць, вечірню та ранню зорю та ще зірки. Зірки на небі — то вікна, в які боги дивляться на світ.

Владика світу — найдавніший та найстарший бог світла і неба. Ще й до теперішніх часів у небеснім його храмі є та кузня, у велетенській печі якої вдень і вночі гоготить вічне полум’я безперервності життя на землі. У закіптюжених тиглях плавляться різні метали: золото, мідь, блискучим струменем тече срібло. Дванадцять титанів—ковалів немеркнучих зодій неба, не спочиваючи, трудяться в тій кузні і так гупають молотами, що аж земля двигтить від того гуркоту. Поважно походжає бог Сварог біля робітників, витирає піт з чола і дає розпорядження.

Могутня Сварга, на гостряку храму Сварога, приносить людям вогонь, дає їм світло для родинного кола, креше іскри блискавиць для Перуна, лагодить колісницю сонця Дажбога, а для воїв—ратаїв креше іскри для знаменитих двосічних мечів. Крешана — то вогнистий птах, Жар—птиця могутнього бога, вона бере вогонь в сонця Дажбога і по Сварзі креше ним з неба, затаює його всюди — і в дереві, і в камені. А навесні вогненним воскресінням проганяє з землі зимову тьму, блискавицею приносить з неба благовістя, що орій—хлібороб може вже починати землю кришити, тобто орати. Від слова «крес», «кресати», «креше» походить слово хрест. Рівнобічний хрест—Сварга — знамено Сварога. Ось чому, щоб викресати, здобути живий вогонь тертям палиці об палицю, дерево перехрещують.

У вогнистої Жар—птиці є дві сестри, які літають по всьому світу: Гаруда і Гоготуна. Адже вогонь і справді, як ті живі дві істоти, що все обнімаються, горять і гоготять. Сонячна Жар—птиця здатна перевтілюватись в червоного і чорного коня. Червоний кінь — це сонце—небо, що жаром дихає, з ніздрів у нього пашить вогонь, а чорний або вороний кінь — це нічне небо. Ці коні—птахи переносять душі померлих після земного життя в царство духа предків — Вирій.

Орій споконвіків поклонявся й молився вогню — живому втіленню бога—світла, бо був огнищаном. В ті давні часи останки померлого клали на кам’яний ступ (стовп) і спалювали, щоб вогненний кінь Сварога чимшвидше переніс їх на Священну гору, де живуть душі пращурів. В ім’я вічної Сварги—неба, землі і води — пресвятої трійці, з молитвою до зоряного царства жило і житиме горде плем’я Сварожичів.

Ще в початку створення світу бог—коваль послав на землю своїх небесних помічників навчити людей користуватися вогнем, випалювати руду та виготовляти мідь і залізо, обробляти золото і срібло, будувати демні і кузні та багато інших речей. Бог Сварог тоді скинув з неба на землю їм велетенські обценьки. Небесні ковалі Кузьма й Дем’ян викували тоді перший плуг та піймали тими кліщами за язик кровожерного змія—людожера та й запрягли його в плуг. І орали ним через болота, через ліси, через гори, аж до самого моря. Біля моря кровожерний змій дуже захотів пити і так довго пив, що аж лопнув. Ще й досі велетенські борозни від того плуга лишилися на священній землі Оріани, які люди стали називати «Змійовими валами». А ще бог небесного вогню подарував нашим предкам, крім Золотого Плуга, Золоту Чашу та Золоту Сокиру для воїнів —охоронців Матері—Землі і заповів їм у Безсмертя берегти і шанувати землю і небо, бути байдужими до розкошів задля себе особисто, а заради примноження богатства і добробуту великого Роду. День Золотого Плуга відзначався 1 листопада. То велике ковальське свято. В цей день богові вогню приносили в жертву червоного півня.

До приходу ковалів з неба люди обробляли землю дерев’яними мотиками. Навчившись орати землю плугом та виготовляти різні господарчі знаряддя, вони почали збирати великі врожаї жита, пшениці та проса. Раніш оборонялися від нападів ворогів лише палицями та камінням, а тепер навчилися кувати мечі, наконечники стріл та бойові панцирі.

Бог Сварог — не тільки бог ковалів та ковальства, він також бог шлюбу і родинного щастя. Це він, за проханням премудрої богині Лади, викував першу щастядайну обручку, про яку так багато складено пісень, та примусив людей жити в шлюбі. З небесного вогню утворилась і перша любов на землі.

Своїми вогненними блискавицями бог Сварог відкриває Сваргу — вхід до неба своїм синам Сварожичам, щоб вони приносили в людські душі небесний вогонь, розпалюючи в творчих серцях іскру натхнення, без якої не викуєш ані бойовий щит або меч, ані чудову жіночу прикрасу, яких так завжди бракує чарівним оріаночкам. Та бог вогню поважний і строгий, а тому рідко кому відкриває свої тайни.

На честь Сварога наші предки влаштовували змагання — біг із смолоскипами. Перемагав той, хто з палаючим смолоскипом перший прибував до мети. Богові вогю приносили всеспалювальну жертву. Сварога як бога ковальства і шлюбу вшановують ще 1 липня. Це друге велике ковальське свято, коли земних ковалів вшановують як чарівників бога вогню, бо вони в змозі викувати людське весілля.

Владика світу, від якого походять інші боги, за багато віків сумлінної праці заслужив собі відпочинок. Гордо і величаво сидить він на небесному троні у розкішному палаці посеред божественної оселі богів і чекає гостей, щирих та добрих приятелів — світлих богів. Сидить у великі свята Сварог і спочиває серед ласкавого сонячного проміння, а світом правлять його невтомні Сварожичі, котрих послав ще у предковічні часи він з неба на землю, щоб жив орій дружними родинами, щоб панувала міцна, як криця, общинна рівність та праведність, щоб з волелюбною вірою в єдиносущого і праведного Господа—Всебога орій завжди мав мудрість, своє місце і силу на землі.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.

Сварог

Сварог — бог неба, заліза, ковальства і шлюбу. Один з найголовніших богів давньоукраїнського язичницького пантеону. За народними уявленнями, навчив людей варити і кувати мідь та залізо, будувати домниці, кузні і т. ін. Викував першого плуга і першу шлюбну золоту обручку. (За П. Трощиним).

Джерело

  • Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.

Сварог

Міф

Сього чоловіка вважали за дивака.

Його навіть боялися.

Неодружений. Живе одинаком. Оселя його — геть за городищем, на узліссі. Обгородився високим частоколом, за яким копошиться: то каміння навіщось теше, то щось мурує.

«Що ти там робиш, чоловіче добрий?» — питали його.

«Жорна і піч».

«А що воно таке?»

«О, се таке, що зробить вас усіх дужчими і мудрішими. Житимете ситніше, довше, краще. Боги, спасибі їм, дали нам жито і пшеницю, а ми жуємо теє зерно, як тварини. Негоже се для людини. Вона має теє зерно змолоти, зробити тісто з борошна і спекти в печі хліб...»

Люди сього не розуміли, проте запитували:

«А коли ти зробиш теє диво?»

«Завтра все буде готове, тоді покличу вас, нагодую хлібом».

Однак уночі зненацька зайнялися полум’ям і хата дивака, і весь його двір та прибудови... Сам господар ледь порятувався. Хтось бачив, як опівночі Змій прилітав і обдав полум’ям господарство дивака. А він мав уперту вдачу: найнявся до багатого, хутко розжився, збудував собі нову хату, теж на відшибі, і знову обніс двір частоколом, за яким щось тесав і мурував з дня в день.

«Що ти робиш?» — питали.

«Піч!»

Люди з жахом дивилися на нього. Адже...

«Нічого, я її таки зроблю, і змелю борошенце на зграбних жорнах, і спечу хлібину — за три дні все буде готове».

А за два дні знову лютим полум’ям зайнялося все його господарство. І знову чутки ходили про Змія.

А дивак... знову пішов у найми і заробив на нову хату і широкий двір. І знову його питали: «Що робиш?» А він відказував: «ПІЧ!» І люди пошвидше втікали геть.

...Коли він народився, волхви ніяк не могли дати йому ім’я. «Се буде великий чоловік, який принесе щастя людям,— казали вони.— Ми не знаємо, як наректи його. Лише віщий Ант може сказати».

Послали за найстарішим і наймудрішим волхвом Антом.

Він прийшов за три дні, подивився на хлопчика і тихо сказав: «Ім’я його — СВАРОГ. Він з богами розмовлятиме як з рівними. Він сам богом стане. Та тільки нікому не кажіть про се, аби Мара не почула. І про око людське називайте його Гостем. Прийде час — і світ назве його Сварогом».

Пішов Ант. А Сварог-Гость швидко ріс. Коли батьки мали його женити — прилетіла до нього у сні Біла Птаха і сказала: «Любий Госте! Не женись! В тебе з часом буде наречена — найчарівніша в світі. Се я, Жива, тобі обіцяю. А зараз іди в найми, зароби собі на хату і господарство, витеши з каменю жорна, збудуй піч та спечи першу хлібину. В тебе божественна душа, вона підкаже, як усе зробити. Мені жалко, що люди й досі зерно жують, як тварини».

І ось утретє Гость будує собі хату, і витісує нові жорна, і мурує піч.

Втретє Чорнобог велить Змієві-Дракону: «Знову Гость хоче хлібину людям спекти. А хліб дасть їм міць і довголіття. Такий вогонь нашли на Гостя, аби він ніколи з нього не вийшов».

Справді, коли опівночі Гость прокинувся від задухи, то збагнув: тікати нікуди! Довкруж гоготіло полум’я, ось-ось мала звалитися стеля. Вмираючи від жаріні й чаду, Гость простогнав: «Живо, Живо, невже мені не судилося довести справу до кінця?»

І тоді над пожарищем з’явилася Жива в золотому вбранні. Вона вихопила з полум’я вже мертвого Гостя, полинула з ним у Вирій, там бризнула на нього Живою Водою, і чоловік ожив. Богиня дала йому з’їсти молодильне яблуко, і став Гость безсмертним.

І сказала Жива: «ТАМ ти був ГОСТЕМ, ТУТ навіки ти — СВАРОГ. Тричі ти горів у полум’ї і заслужив бути богом. Але навіть богові важко спекти першу хлібину. Тож я даю тобі в жони свою рідну сестру — БЕРЕГИНЮ. Сим я виконую свою давню обіцянку. Берегиня народить тобі двох синів-близнюків СВАРОЖИЧІВ, які й охоронятимуть тебе від Чорнобога».

...Дивувалися люди, коли за 18 років біля їхнього городища знову з’явився Гость. Тепер — з дружиною та синами. Він збудував хату, обгородився, витесав нові ручні жорна й вимурував піч. А коли вночі налетів Змій-Дракон, його зустріли недремні Сварожичі, яким сам Перун подарував по вогненній стрілі. Полетіли вони до Дракона й крила йому спалили, загримів у підземелля посланець Чорнобога.

А Сварог таки спік Першу Хлібину — запашну й золоту як Сонце — і виніс її людям, і дав кожному по скибці, і вкусили люди теє диво, і силу відчули в собі неймовірну, і збагнули, що приніс Гость-Сварог їм велике щастя, і міць, і здоров’я, і довголіття. І врочисто стали на коліна перед ним — новим богом своїм — СВАРОГОМ.

Джерело

  • Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.