Русалки

Русалки — водяні богині, які живуть на дні водоймищ. Душі вони не мають, а тільки серце. Мавки — то їхні подруги.

Коли золотоликий Сонце—Дажбог іде на спочинок, заступає його Хоре, який останній промінь сонця віддзеркалює в місяці, і тоді на землю приходить ніч.

Для русалок місяць — то сонце їхнє, і коли він світить та з’являються перші зорі, виходять вони тихої ясної ночі з своїх кришталевих теремів, у яких живуть на дні річок та озер, на шовкові береги і співають чарівні пісні. Русалки — напрочуд ніжні й сумні дівчата, одягнені в довгі аж до п’ят білі сорочки або зовсім голі, у зелених віночках із осоки чи галузок, з довгим розпущеним волоссям до самих колін. Найбільш багато їх ясної місячної ночі на Святій неділі в так званий «Сухий четвер» — тоді русалки трохи просихають, а то їм усе мокро. У Зелений четвер, щоб не розсердити русалок, жінки не працюють ні в полі, ні в городі. Якщо треба принести води, то до криниці вкидають полин.

На перший погляд русалки такі радісні, безтурботні, що й не сказати, а насправді доля їх дуже сумна. Саме на Русальний Великдень, коли цвіте жито, наші прародителі поминали своїх предків, а щоб із цвітом не стало чогось лихого, то прохали русалок захисту, приносячи їм жертви. Вони особливо люблять, коли дівчина таємно від усіх сплете віночок і кине його русалці, яка тоді виконає будь—яке її бажання. Вони невгамовні та баламутні, сміливо виходять з води і — гайда гуляти по полях і лісах, луках і долинах. Тоді лише нічне Боже Око та зірки бачать, як вони вигойдуються на гілках верболозів, бігають, неначе вітер, у шовковій траві та зеленім житі, регочуть та кричать.

Русалки — це богині земної води, неназвані маленькі дівчатка, мертвонароджені чи приспані матерями. Існує повір’я: хто вмирає або народжується на Русальному тижні, той стає. русалкою. Після семи років померлі дітки стають чарівницями, як і їхні сестри польові русалки, яких називають Мавками. Такі дівчатка дуже гарні з лиця, тіло в них блакитне і синє, з зеленими або чорними очима. Побачивши перехожого, зразу перемінюються у дорослих дівчат. Часом показуються людям не лише голими, а і в дівочому одязі, у вишиваній сорочці та червоному намисті. Коли трапиться комусь зустрітися з русалкою, то не слід тікати, — все одно дожене. Та зустріти красуню може лише щаслива людина, і не варто комусь розповідати про зустріч, бо тоді може статися лихо. Особливо полюють русалки на гарних парубків. Заманюють їх чудовими піснями, а спіймавши — лоскочуть попід руки; залоскотавши де смерті, тягнуть до себе у воду. Там при місячному сяйві бешкетують знову, як малі дівчатка, плещуть у долоні, розчісують свої довгі коси, плавають, бризкаються, сідають на млинові колеса, пірнають в осяйне кружево води з криком — «ку-ку»; запутують сітки рибалкам, псують греблі, — і вибігають на берег, скачуть одна проти другої, приспівуючи:

Земна русалка — це дівчина—красуня, котру дівчата обирають з—поміж себе. її голе молоде тіло прикрашають духмяними квітами з пахучим зіллям. Потім, узявшись за руки, водять кругом неї хороводи. Молодиці й чоловіки теж у цю пору збираються гуртом по хатах, обідають, п’ють міцні напої, справляють проводи русалок.

Русалії — свято веселе, супроводжується музикою та танцями, іграми та перерядженнями. Коли до хати вносять зілля, то це означає запросити русалок, бо вони живуть у травах і квітах. У перший день запросин дівчата «виводили із села» русалок у поле, де готували обід—тризну, заквітчували себе вінками і, взявшись за руки, йшли, співаючи:

Після русалій дівчата кидали віночки на город — на врожай та добробут.

Русалки — то душі померлих предків, які виходять з води на землю, щоб цвітом бралися посіви, щоб жита родили, бо де русалки танцюють, там врожай кращий. Вони про це добре знають, а тому від людей вимагають шанобливого ставлення до себе, бо можуть бути добрими і злими. Під час Зелених свят поминають утоплених дівчат. Утоплениці — це русалки з довгими зеленими косами, з яких безперестанку струменить вода.

До тих матерів, які не пом’янули своє дитя в річницю смерті, русалка буває мстива, бо так їй на тім світі темно, так плаче—нарікає вона на свою неньку, що та її не вберегла.

Вшановуючи русалок, приносили жертви їм як берегиням річок та озер. Так і нині люди поважають воду, ставляться до неї як до святої, бо вода, як і вогонь, — то ніби два ангели, що повинні бути завжди в хаті. Тому люди і приходять до води молитися, світять свічки над криницями, вшановуючи водяних духів. Велику силу має вода на землі!

На Русальному, або як ще кажуть Клечальному тижні, русалки люблять залазити на дерева і просять у дівчат полотна, рушників, хусток, сорочок, а потім уночі забирають їх з дерев. Нитки — то для них найкращий дарунок, бо їхнє улюблене заняття у кришталевих палатах — шити і прясти. Часом вони навіть крадуть прядиво по селах.

Русалки дуже гарні, веселі та співучі, але і небезпечні. Щоб вберегтися від водяних красунь, дівчата та жінки носять при собі любисток, полин, м’яту і часник. Коли раптом русалка кинеться на дівчину і запитає в неї: «Що твоя мати варила?», то треба сміливо відповідати: «Борщ із полином!» Бо коли чує від неї «Борщ та кашу», то їй тільки цього й треба: засміється — «Ступай у нашу!» — скаже — й залоскоче бідну дівчину, затягне до свого ставка. Щоб русалка не залізла вночі у вікно до хати або навіть якщо вже лізе — скоріш треба покласти на підвіконня полин з часником. Як почує їх запах, вона залається і втече прожогом від хати.

Десятий день Зелених свят русалки виходять з води, щоб стежити, чи ніхто не працює. Цього дня господарі на межах своїх нив кладуть для них і для польових русалок жертовний хліб, а самі варять просто неба різні страви і пригощають одне одного, а господині збризкують молоком той шлях, по якому корови йдуть на пасовисько.

Купальської ночі іменні русалки розкладають вогонь біля річок і скачуть через нього, а безіменні русалки посипають собі голови попелом, щоб росло волосся, а тоді скачуть знову у воду. Хто знайде в цю чарівну ніч іскру, яку загубила русалка, або ненароком наступить на неї і вона вчепиться, то матиме великий клопіт. Русалка аж до весняного грому буде з’являтися до того чоловіка і стрибатиме під вікном вигукуючи:

— Віддай моє!

Русалки

За народними повір’ями на русалок перетворювалися наречені, які померли або втопилися.

Вони ставали дочками або дружинами водяника.

Улюблені місця русалок — стоячі води, неглибокі водойми або річки з повільною течією. Русалки з’являються у теплі місяці року — у періоди від молодого місяця.

Русалки дуже гарні з лиця, тіло в них блакитне чи синє, зелені або чорні довгі пухнасті вії, а очі чорні або зелені і дуже блискучі. Пальці на ногах з’єднані перетинкою, як у гусей (якщо русалки спішно кидаються у воду, то на березі можна побачити їхні сліди, які довго не може розмити вода, а звичайно перед тим, як покинути берег, вони ретельно загладжують пісок). їх довге зелене або чорне волосся завжди розпущене і сягає колін.

Вдягнені русалки у довгі білі тонкі сорочки або ж голі.

Душі русалки не мають, а мають лише серце.

Місяць — то їхнє сонце. У пору зелених свят, коли квітує жито, більшість русалок виходить з води. Ось тоді русалки гойдаються на гілках дерев, розчісують своє волосся гребінцем, водять танки, улаштовують гуляння і кричать, як кішки.

Русалки полюють за гарними хлопцями, заманюють їх чарівними піснями або дають про себе знати лясками у долоні, спіймавши, лоскочуть попід руки, а залоскотавши до смерті, тягнуть у воду.

Вважалося: якщо в русалки є гребінь, то вона може затопити будь-яку місцевість, розчісуючи своє хвилясте волосся, однак коли її коси висохнуть, вона відразу помирає. Ось чому русалки бояться далеко відходити від берега, не захопивши із собою гребеня.

Побачити русалку може тільки щаслива людина, але якщо вона про це комусь розповісгь, з нею станеться велике лихо. Спроби людей побачити русалок та їх старшу або старшого водяного діда можуть закінчитися трагічно.

Русалки здебільшого — істоти незлобливі, і лоскочуть із пустотливості. При зустрічах із дівчатами русалки загадують їм загадки і, якщо не отримують правильної відповіді, забирають бідолашних із собою.

До наших днів дійшли перекази про парубка, наречена якого померла і стала русалкою. Він дуже сумував і хотів, щоб вона повернулася, тому пішов на молодий місяць у поле і ліг біля межі, за яку русалки не забігають.

Бачить: посеред ночі біжать русалки і його дівчина — з краю. Схопив він її за руку, а вона йому і каже:

— Хоч і спіймав, хоч не відпускаєш, а все одно разом не будемо.

І тієї ж миті кудись зникла. Адже, що скаже русалка у таку мить, так і станеться.

Русалки, мавки, лоскітниці

Русалки (мавки, лоскітниці) — водяні божества. За народними уявленнями, Русалки — жінки та діти, які померли неприродною смертю (серед них чимало самогубців). Живуть, згідно з повір’ям, здебільшого в річках, з весни виходять на берег, гойдаються на гіллях дерев, розчісують своє довге зелене волосся, співають, водять веселі танки, заманюють юнаків своєю вродою і чарами. Здатні творити як добро (оберігати поля від всякої біди й т. п.), так і зло (залоскочувати юнаків до смерті, закручувати сіті рибалкам, насилати на поля град і т. д.). Давні українці задобрювали Русалок — влаштовували «проводи русалок», жертвоприношення, поклоніння річкам. Це відзначив Прокопій Кесарійський у VI ст.

Поетичний образ Русалки входить з XIV ст. до української народної творчості. (За Д. Зеленіним).

Русалки

Різниця між русалками та класичними й романськими сиренами ^o1. Перекази про Мелюзіну і казки про жінок-зміїв. Цілісність природи русалки. Русалки-утоплениці. Русалки — нехрещені діти, їх потойбічне існування та зовнішність.

Вивчаючи оповіді та повір’я про малоруських русалок, необхідно відрізняти їх від класичних та романських переказів про подібних жіночих створінь — сирен, напівжінок-напівриб, які заманювали мореплавців своїм чарівним співом, оскільки ці повір’я на Україні не знайшли відображння, хіба що в зауваженні, що пісні складають морські люди ¹. Крім цього короткого посилання, ні в етнографічних збірниках, ані в устах народу немає, очевидно, жодної казки, де б зустрічались істоти з усіма переліченими властивостями сирен водночас. Подекуди трапляються описи лише окремих ознак. Наприклад, в одній з казок, що була записана нещодавно па Лубенщині, замурована с стіну дівчина покрита риб’ячою луском, що є ознакою сирени («des sirènes écailleuses» ^o2 за Флобером). Але цією зовнішньою ознакою схожість і обмежується. Так само і бретанська сирена ², біла, із золотавим волоссям та риб’ячим хвостом, нагадує малоруських русалок хіба що своїм дитячим віком і більше нічим.

Майже те саме можна сказати про роман французької феї Мелюзіни ^o3, напівжінки-напівзмії, що вийшла заміж за графа Раймунда де Пуатьє, народила йому десятеро синів, але зникла, коли була розкрита її подвійна природа. Оповідь ця дійшла до Правобережної України через Німеччину і землі західних слов’ян ³ і знайшла своє відображення лише в називанні Мелюзінами співачок, напівжінок-напівриб ⁴. Проте якщо роман про Мелюзіну не має нічого спільного з повір’ями про русалок, то за своїм основним мотивом він дещо схожий на казки про дівчину і жінку зміїв, котрі так само, як і Мелюзіна, до тих пір, поки не розкривається їхня зміїна природа, є істотами доброчинними. Так, у казці, яку я записав на Лубенщині, кругом шиї сонного хлопчика обвилася змія і перетворилася на царівну з кам’яного царства. Вона потім усе життя допомагала своєму улюбленцеві, між іншим, подарувала йому сорочку із зміїної сили. Більш детальний і кращий варіант цієї казки наведений у Чубинського ⁵. У збірнику ж Афанасьева «Російські народні казки» дівчина-змія згадується лише епізодично у двох казках про чарівний перстень. У першому варіанті оточена вогнем і врятована селянином дівчина обертається на змію ⁶. У другому ⁷ навпаки — змія на вогнищі після врятування перетворюється на дівчину. Ще ближча до провідного мотиву легенди про Мелюзіну інша казка, яка також записана на Лубенщині. В ній хлопець підпалив копицю, де ховалася змія. Змія вилізла, перетворилася на дівчину, вийшла заміж за хлопця і жила з ним доти, поки він не обізвав її гадиною. З цієї хвилини вона зникає назавжди, діти її обертаються: син — на соловейка, дочка — на жабу. І в Чубинського ⁸ перша половина казки така сама: змія обертається під вінцем на жінку, живе з чоловіком і залишає його назавжди після нагадування про її зміїну природу.

Таким чином, русалки відрізняються від усіх вже згаданих фантастичних істот тим, що в їхній природі немає нічого подвійного. Вони, за Соловйовим, Афанасьєвим і Кавеліним, душі померлих молодих жінок, дівчат і дітей ⁹. Русалки — дівчата, які потонули ¹⁰ або померли на зелені свята ¹¹. Русалки (дівчата і жінки-утоплениці) стають дружинами водяників ¹².

За білоруськими повір’ями, русалки — також утоплениці, вони лоскочуть людей, а як їх упіймають, служать у людей до року і виконують різні роботи; харчуються парою ¹³ Проте таке уявлення про русалок, як про дорослих дівчат і жінок, зустрічається лише в поезії, літературі та живописі. Народові, принаймні в центральній Малоросії, воно чуже. Тут немає казок, пісень, повір’їв про таких русалок, немає і обрядів. Народові відомі лише русалки-діти. Це мертвонароджені, приспані матерями, взагалі нехрещені діти ¹⁴. До русалок належать також діти, вбиті матерями при народженні ¹⁵. За повір’ями Подільської губернії, потерча ^o4 (або потороча) лише після семи років стає русалкою-мавкою, або малкою ¹⁶.

Потойбічне існування русалок зображується народом такими фарбами: «Русалкам на тім світі темно. Її душечка так літа, як птиця по дереву, їй пристановища нема. І плачеться вона на свою матір, що мати її не зберегла. У четвер на клечальних святках Бог ізбира до міста, тоді їм трошки видненько, а то їм усе темно»

Таким чином, русалки з’являються лише на зелені свята, що підтверджують також друковані матеріали. Тиждень перед Трійцею називався в Росії XII ст. русальним. Русалки можуть показуватися лише в день св. Духа та на Трійцю. Дівчата й жінки запасаються зорею або любистком (Lychnis chalcedonia. L., Levisticum officinale. L. Особливо оберігає полин Artemisia Absinthium.), щоб не залоскотали русалки ¹⁷ Русальний, мавський Великдень, буває в четвер на зеленому тижні. В цей день не працюють, щоб не образити русалок, весь тиждень не купаються поодинці ¹⁸. На русальний Великдень жінки, що втратили нехрещених дітей, збирають дітей з усього околодку, або які трапляються, пригощають їх варениками, паляницями, пиріжками, бубликами ¹⁹. На русальному тижні в Білорусії дівчата, гойдаючись на гіллі, закликають русалок. Дітей не пускають купатись ²⁰. Русальний Великдень називають іще «сухий четвер», так як «тоді тілько росавки просихають, а то усе їм мокро». Лише в ці дні можна спостерігати побут русалок, місця їх перебування, зовнішність та перевтілення.

Головує над русалками старша, або ігуменья, а за іншими повір'ями — дід, або святий. Під таким наглядом, або й без нього, русалки пасуться, як гуси, на островах, болотах, полях, у лісах, але не можуть переходити межу ²¹. Найчастіше бувають русалки біля води: тут вони купаються, бігають, кричать, як кішки ²². Люблять більше стоячу воду та мілкі, нешвидкі річки, «щоб не занесла вода». Русалки уявляються дітьми, що сміються, плескають в долоні, гукають: «Гуп! А де ви?», а також співають. Тіло в них блакитне, синювате або темне. «Голі скрізь, з осоки коси» (Шевченко, 27 стр.). Часто одягнені в червоне. Іноді з’являються у вигляді кішок ²³, жаб ²⁴ або малих тварин з породи гризунів. «Род криси, полове, хвіст длинний, уха вгору, на лапах по п'яти пальчиків, є нігті. Собака не займала (від М. Івахненка, місто Снітин).

До русального великодня належать і такі оповіді: «Йшов дід на охоту, переходив болото. Русалки угнались за дідом. Він побіг до дуба, ізліз, а вони й собі деруться та хихочуть. Дід вистрелив, вони тоді одбігли од дуба у копанку та й купаються; і купались до дванадцяти часів. Плигають і кажуть: «Ух, ух! Солом’яний дух». Маленькі діти швидкі, синенькі або голубенькі» (від Д. Бугайової, село Литвяки).

«Пішли дівчата на поле рвати квіток на русальний Великдень. Прийшла одна до балки, коли плигають дітки манюні. А вона помахала на другу нишком. Як прибігла та друга, та в крик, та в голос, та давай тікать. Прибігли додому, заболіли і вмерли» (від Є. Павликової, село Литвяки).

«Ішла жінка у село, коли виходять чотири росалки, маленькі, у червоних сорочках, в лодоні плещуть:

Узяла жінка соломинку і усіх перехрестила» (від Н. Кедевої, село Литвяки).

Про схожий випадок розповідається в овернській казці. На світанку діти в білому оточили подорожнього та вимагали у нього похрещення ²⁵.

З усього сказаного випливає, що русалки, не маючи в природі своїй нічого стихійного і двоїстого, є лише різновидом мерців.