Українська міфологія

Полель

Полель — брат Лелі, син Лади і Сварога. Бог світлого дня, покровитель мистецтв, співців та музикантів. Будитель великих почуттів.

Полель
Полель

Перед пологами, богиня Всесвіту премудра Лада, зійшовши з небес на землю, довгий час шукала місця, де б могла повити сина. Врешті подалася на плавучий острів, звідусіль оточений водою. Дев’ять священних днів і ночей провела вона на золотому жертовнику посеред ще темних морських хвиль. Усі боги з нетерпінням чекали тієї урочистої миті. І от всетворна любов Лади пустила пуп’янки, з яких процвіла божественна рожа, а з її лона вилетів бог денного світла та й полинув понад небеса. Усі небеса тоді разтворилися, а боги усі низько поклонилися тій Божій силі, бо це ж був не птах, а син Божий. Ще яскравіше запалала Полярна, Зоря, світоч Лади, коли під сузір’ям небесних Близнят народилась дитина неба — Полель. Наші далекі пращури вшановують верховних близнят Лелю і Полеля з VI—V тисячоліть до н.е., а це значить, що свято Купала святкується вже понайменше 6—7 тисяч років.

Золотоволосий Полель добре пам’ятає прадавній той час, коли вперше в своєму житті з дорогою сестрицею, богинею небесної краси Лелею стали кружляти над уже блакитними водами моря. Тоді разом із щебетанням птахів та запахом квітучих квітів принесли вони на землю світле сонце весни. Але перед тим Полель, ще малим, першим ділом помстився над кровожерлим змієм, убивши його, бо він, змій засідався на нього, коли він ще був в утробі матері. Той потвора—велетень темною хмарою сходив з гір на поля і помешкання людей, спустошував посіви, пожирав людей й худобу, випивав воду з потоків і рік. Відтоді боги—близнята Леля й Полель завжди приходять до людей блакитним небом богині—матері Лади та сонячним промінням всеєдиного Лада.

Полель — син бога вогню могутнього Сварога, розчиненого в світлі Сонця—Дажбога, над яким він володар. Улюбленець богів, золотоволосий Полель ніколи не впадає в гнів, дарує своє світло однаково всім. Свою ласку і щедрість приносить він нивам і полям, садам і лісам, рікам і озерам. Теплотою любові обіймає й очищає він кожну комашку і пташку, кожну стеблинку, а ще — океан людських сердець, щоб плем’я орійців було численним, тілом мужнє і сильне, душею чисте. Щоб завжди в роду була злагода й любов.

Світлом дня, теплом, хлібом і водою обдаровує Полель батька і матір та їхнє творіння — дитину, заради їхньої молитви до всеєдиного Бога та пошани до своїх родителів—прародителів.

Усюдисущий Полель — то життєдайне повітря, святий дух якого проникає у всі істоти, обдаровує і наповнює їх життям. Премудра мати Всесвіту наділила його величною та чарівною силою зоряного неба — дарувати кожній людині душу. З сивої давнини наші предки день у день свято вшановували бога Полеля, а стародавні волхви вважали його духовним оберегом могутнього оріанського племені.

Божественне небо — то божественне дзеркало, яке віддзеркалює та утримує життя на землі та своїм Божим духом проникає в слова і дії людей, наділяючи вибраних Божим даром. Дух сонця Полеля накликає в серця таких людей божественні слова і тоді Слово, сказане чи написане, стає виразником цього духа. Одвічно це святе сяйво слова оспівали піснетворці—кобзарі, які не одну тисячу разів упокоювали мужнє серце орійця в його праорійських могилах. А стародавні жерці, заговорюючи ними, могли виражати свою волю, свою жагу, свої бажання. Тоді дух Полеля, оселею якого є небо, формує ті закляття, в яких відображається вплив зоряного неба. В цих гармонійних земних речах закодовано пізнання таємниць вогню, води і землі. Ось чому число 36 стало магічним числом зоряного неба, дух якого опікає людські тіла, і коли його заклинають волхви, воно повертає здоров’я хворому. Цей дух неба, інші магічні числа: дванадцять зодій, сім планет і число три — божественне трисуття орія — то все щедрі дари богів. Усюдисуще світло Полеля умертвляє все лихе. Ось чому злі чарівники прагнуть, щоб їхня тінь накрила того, кого вони хочуть заворожити.

Бог Полель приносить у тіла людини і тварин сни, дар передбачення й інші чудеса. Все, що відбувається в його світлі, зрештою досягає чуття людини, має вплив на уяву і душу, хто його сприймає. Полель — бог мудрості, захисник, охоронець, воїн і завжди юний Бог—Цар. То він під час Троянської війни був на стороні троянців — воїнів Сонця; то він разом з іншими могутніми богами вже не один раз у віках жахав своїми стрілами темний морок зайд, а ворогів у бою робив сліпими і їхня зброя вражала не більше, ніж хворостинки.

Вічно юний Полель — бог і покровитель мистецтв, співців та музикантів. Це він виростив на землі клен—явір та навчив людей з його деревини виготовляти чарівну ліру, гуслі та інші музичні інструменти. Він навчив людей різним мистецтвам, якими люди відтоді володіють. Божественний Полель приніс світло в музику. Народні пісні, одухотворені його сяйвом, — то могутній музичний організм цілого народу, в якому, як у найпростішій квітці, втілений чарівний світ богів, що відбився тисячоголосям простодушної, багатої і сильної душі орія. Бог Полель у кожнім хліборобськім святі — чи, то велике свято Великдень, а чи зимове свято на честь народин молодого Божича сонця Коляди. Всіх він зачаровує своєю красою, всіх обділяє щедрими дарами.

На Великдень люди кажуть, що в цей день «сонце гуляє», «грає» і навіть «скаче». Саме в цей день усе веселиться, як на небі, так і на землі, а сонячні промені — то кучері золотоволосого Полеля, який найбільш справляє це свято. Тоді в передвеликодні дні він старається очистити кожну хату, господарство, рід від усякої нечисті, від лихих сил, від бруду, від зимової луди.

Полель у кожнім вогні запаленої страсної свічки. Відблиском весняних, великодніх, купальських та інших вогнів він очищає людей, тварин, ліс і все на довкіллі.

Божий син приходить у кожну писанку, а тому вона, як та пара голубів, стала знаменням кохання. Бо в її красі зачарована краса і пошана до світу наших далеких прапрадідів, безмежна радість життя і непохитна віра у краще майбутнє. Споглядаючи майстерно вишиті різнобарвними кольорами рушники й сорочки або квітучий вінок з барвінку, а чи слухаючи спів, який зачаровує нас своїм магічним ритмом, скрізь і всюди ми відчуваємо дух Полеля, творця прекрасного. Тоді ще завзятіше хочеться жити, творити, пізнавати його тайну.

Самобуття, творчо—геніальна душа орія, яка в ті ще далекі часи сягала в піднебесну височінь, не скам’яніла, не спинила свій лет і сьогодні, бо то є душа світла Божого — Полеля. В тій душі, у найпотаємніших глибинах, у багатющій символиці захована внутрішня тайна життя орійця, яка так ніжно промовляє до нас у казці, в легенді, в замовлянні,а чи в обрядовій пісні. Завжди зоряне небо предків своїм світлом нового життя від найвіддаленіших часів єднало нас в одній безперервній цілості для далекого майбутнього, вічності.

Темні сили лякаються стріл Полеля. Тому наші предки з давнини саме Полелю та його сонячним палким промінням приносили у пожертву перші паростки всіляких рослин та злаків. Батьки—діди знали і вірили в те, що могутньому богу завжди відкриті двері в потойбічний світ, бо коли він спускається в тамте царство, то все на довкіллі завмирає і приходить зима, а коли повертається звідти — воскресає.

Зачувши перші заклики весни: «Ой ти, Сонечко, засвіти, засвіти, Землю—Матінку пригорни, пригорни», Полель разом із чарівною сестрицею Лелею на золотій колісниці, запряженій білосніжними лебедями, повертається з Вирію. Весняним ласкаючим вітерцем, леґенем—юнаком лине він з небес чистим повітрям, дзвінкоголосими струмками —Дунайчиками, зрідка теплим дощиком, радуючи всяке зело. Щасливий Полель, що дарує землі радість життя, пробуджує в закоханих великі почуття, а коли приходить пора шлюбних весіль — з’єднує їхні люблячі серця. Щасливі люди, які народжуються під голубим небом у світлі Полеля, даруючи йому пісні і радощі своєї любові до Матері—Землі. Тож завжди у віках залишиться благословенна у світлі дня першородителька племен наших, велика мати небесних богів—близнят Лелі і Полеля, богиня світової гармонії премудра Лада.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.