Українська міфологія

Перевертні

Чаклун вийшов за клуню, скинув з себе одежу, став лицем до місяця, прошепотів замовляння, потім устромив ніж у землю, перекинувся через нього та й став вовком. Кинувся кудлатий сірий вовк на чортів та й став їх поїдати... Якби грім Перуна не бив тих чортів, а вовки не поїдали, то їх розплодилося б стільки, що світу білого не було б видно.

Чародій легко щовечора без жодної допомоги може стати хижим звіром, птахом, рибою, як до потреби, а то і перевтілити іншу людину в звіра чи птаха.

В ті далекі часи, освячений зоряним небом предків, мудрий та вчений волхв, вдарившись об сиру землю, политу дощем, міг стати навіть мурахою. Проникнувши у фортецю, враз ставав могутнім воїном з вогненним мечем у руках. Таке фантастичне видовище наводило жах на басурманів.

Перевертні ведуть подвійне існування: то живуть як люди, то як звірі. Надприродними властивостями боги, власне, наділяють першу дитину в сім’ї. Особливі прикмети первістка, коли підросте, — волосся на грудях, а то і на спині, червоні очі та густі зведені до купи брови. Така людина не піддається злим силам та зловмисній магії чародіїв.

Вагітна жінка, коли побачить вовка або з’їсть м’ясо звірини, яку роздер вовк, народить вовкулаку. Часом людина обертається у вовка, коли чоловік спить з жінкою напередодні святої неділі або великого свята. Кажуть, що вовкулаки під пахвою мають ямку, через яку вивертається шкіра і наверх виходить вовк.

Перевтіленню можуть сприяти сильна приязнь, туга, любов. Відомий випадок, коли одна вдова так тужила за втраченим чоловіком, що обернулася в чайку. Дівчата та жінки іноді обертаються в птахів, найчастіше в лебідок. Один мисливець з такою азартністю полював на бика, що вранці, коли проснувся, виявив від тих нічних переживань у себе роги на лобі.

Найчастіше людина обертається у вовка і стає вовкулакою за тяжкі провини. Коли така людина перебуде у вовчій подобі з рік, то стає таким знахарем або чарівником, що знатиме всі таємниці довкілля.

Кажуть, вовкулаки, як і відьми, а відьми також вміють перекидатися, — ссуть кров. Від вовкулаків, як і від чортів з відьмами, народжуються упирі. Живого упиря легко можна впізнати, бо в нього лице червоне, неначе полите кров’ю, і він любить пити горілку так дуже, як відьма любить ссати молоко, а то й кров з корови. Після смерті, якщо не вбитий осиковий кілок у тіло, вони встають уночі з могил і п’ють у людей кров. Упирі, як і відьми, крадуть дощ з неба та насилають засуху.

Про те, що люди вдаються до чар та можуть ставати вовками, згадує грецький історик Геродот, який в V столітті до н.е. побував серед скіфів та еллінів.

Найбільш сприятливі дні для перевтілення: Коляд—вечір та ніч на Купала, в яку відьми збираються летіти на Лису гору.

Впізнати перевертня можна по тому, що в нього задні ноги не так, як у вовка, а коліньми вперед, як у людини. Такий вовк, зустрівши людину в лісі або в полі, не кидається, а лащиться до неї та все жадібно дивиться у вічі — може хліба дадуть з’їсти. Такий уже він спокійний та все стогне і скавутить, ніби людина, навіть вити по—вовчому не вміє. Люди з неприхованим співчуттям ставляться до нього, бо то може бути парубок, якого зачарував злий чаклун. Такий перевертень шкодить лише тій людині, котра йому причинила зле. Коли вовкулака перейде дорогу — бути лиху.

Вовкулаки бояться справжніх вовків. Попадаючи в лісі до зграї, вони добувають корм, нападають на худобу, не поїдають її, а лише душать. Така людина—вовк приречена на довгі страждання, аж поки знову не стане людиною. Коли хтось догадається і назве вовкулаку людським іменем або розірве мотузок на шиї, який завжди в нього висить, то вовкулака відразу стає людиною. Другий раз зробити його вовкулакою неможливо.

У «Слові о полку Ігоревім» згадується, що князь Всеслав легко обертався вовком і взагалі міг стати опівночі лютим звіром. Князь Ігор, втікаючи з полону, перевтілився в горностая, а далі полетів соколом. Князівна Ярославна просила вітрів Стрибога, щоб понесли її в небо зегзицею, тобто зозулею.

Чарівна здатність перевтілюватися, а це простежується в сотнях легенд, казок, оповідань та бувальщинах, не вбачає в собі чогось осудливого, коли в тім немає злих чарів.

Наші діди—прадіди з вірою в єдиного Бога на небі і на землі в далекому минулому вшановували не лише багатьох богів, добрих та злих духів, а й звірів та птахів, які були тотемами в них. На відміну від тварин верхнього царства (сокіл, ворона, півень), тварин нижнього царства (змій, черепаха, жаба, риба) — ведмідь і вовк відносилися до центральних тварин середнього царства. Таких тварин стародавні жерці включали в замовляння при спілкуванні із зоряним царством, а тому подекуди звір виступає важливішим за людину.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.