Українська міфологія

Омела

Омела (поліс. вінок, віха, грибок, губка, гусень, клешч, колтун, помело, обозок, дике дерево, чудо, вихорове кубло, чортове кубло, чортове зеллє, чортова віха, чорту віник, чортова мітла, відьмине помело, жіночий прокльон) — вічно-зелена рослина-паразит, якій надаються надприродні властивості. Ця містична рослина, яка немає коріння і ссе соки із листяних дерев (яблуні, дубі, березі, вербі та ін.), рідко із хвойних (сосна), вважається заклятим, завдячуючи своїм походженням бурі або дияволу (пор. поліс.: «чорт по дереву лазив і загубив свій вінок», «чорт вінок звив на дереві»). Разом з тим, омелі приписується і небесне походження: вона появляється «з великих дощів» (Полісся). Високо цінили омелу пасічники: вони старалися ставити вулик на дерево, на якому росла омела (Полісся). Омелу заборонялося спалювати, бо боялися викликати бурю. Та найціннішою вважалася властивість омели оберігати людину від будь-якого чаклунства.

Кельтські жерці-друїди вважали, що немає нічого святішого від омели — цієї золотої гілки земного Дерева Життя, що скріплює союз божественного і людського. Назва рослини перекладається як «всезцілитель». Особливими цілющими властивостями наділена омела, що виростає на дубі, бо вважається його душею. Але трапляється на ньому омела досить рідко. Рослину зривали обов’язково коли Місяць уповні, без допомоги заліза, і при цьому вона не повинна була торкнутися землі. Зірвана таким чином омела лікувала від ковтуна, нервів, хвороб серця, пропасниці, жінкам допомагала завагітніти, заживляла виразки тощо.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.: іл.; Українська міфологія. — Вид. 3-є. — Рівне: Видавець В. Войтович, 2012. — 681 с.: іл.