Українська міфологія

М’ята

М’ята — приворотне зело, оберіг дитини та її здоров’я; символізує принаду. При першій купелі дитини (коли це була дівчинка) м’яту добавляють у воду, щоб вона гарно пахнула (Гуцульщина). Дівчата рвали м’яту до сходу Сонця в день Купала (24 червня) і дарували її хлопцям (Покуття). Збирали м’яту і на Зелених святах, коли застеляли підлогу пахучим зелом. Разом з іншими рослинами її освячували на Маковія (1/14 серпня). У піснях м’ята є символом самотності й строгості. Жінка садить м’яту і говорить, що від неї «родинонька одріклася». М’ята фігурує у піснях разом з рутою:

По городу ходжу,
Руту-м’яту саджу.

М’ята, барвінок і рай-дерево виросли з попелу, що зостався од трьох дівчат-сиріт. За те, що сироти не встерегли золотої ряски на коноплях, мачуха спалила дівчат, і з того попелу виросли м’ята, барвінок і рай-дерево (І.Нечуй-Левицький).

На Гуцульщині дим спалюваної м’яти використовували для підкурювань при болю у вухах. На Галичині її рекомендували як профілактичний засіб при епідеміях, особливо холерних.

У фольклорних пісенних текстах м’ята: а) мати молодого насіяла м’яти, щоб узяти за невістку вподобану дівчину; б) запитують бояри: «де та хата, шо посіяна м’ята?»

Повір’я: При зустрічі з русалкою в Русалчин Великдень не можна згадувати слово м’ята, бо м’ята приваблює русалок. Та дівчина, яка порушила заборону і сказала, що у неї м’ята, гинула, «залоскочена» русалками.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.: іл.; Українська міфологія. — Вид. 3-є. — Рівне: Видавець В. Войтович, 2012. — 681 с.: іл.