Українська міфологія

Лісовик

Лісовик (полісун) — дух лісу, його господар. Живуть Лісовики на густих деревах або по дуплах сухих дерев. Людей старається заманити в хащу, де їх лякає. Уся лісова звірина послушна Лісовику, особливо зайці.

Лісовик
Лісовик

Коли Лісовик сердиться, мавки, лісові красуні під його грізним поглядом припиняють свої веселощі. Навіть дерева перед ним низько схиляють свої крислаті віти та знімають шапки, бо він володар лісових угідь.

Полісун — вірний слуга дідугана, як і Полісовки, лісові царівни, що пильнують за звіриною, аби з ними чогось не трапилось. Вони випасають всяку звірину, бо то їхня худоба, а вовки та ведмеді — то їхні вірні пси. Тому—то пастухи укладають з Лісовиком та ними угоду, щоб худобу не забирали дикі звірі; приносять їм жертву у вигляді яйця або печива із житнього борошна, яку кладуть на лісовому перехресті чи на галявині. Особливо ганяє Полісун вовків своєю великою пугою, в яку свистить, бо він їх пастир і вовчий бог. Де війна, то він туди й турить їх на прокорм.

Лісовик, як і Полісун, живе із своїм сімейством на деревах і в пустках хат. Вподобляють і дупла сухих дерев.Чому сухих? Тому, що, як у народі кажуть: «Закохався, як чорт у суху грушу», там ховається всяка нечиста сила, з якою вони компанюють.

Лісовик такий, як чоловік, але буває заввишки, як дерева в лісі. А Полісун у траві такий заввишки, як трава. При всій своїй схожості з людьми у лісових духів тіні нема. Усе має тінь, а в них нема! В Лісовика, як і в людей, є і жінка, є і діти. Коли Лісунка не має своїх, то краде чужих, особисто тих дітей, яких проклинають рідні. Така дитина, яка побувала в Лісовика, вміє ворожити.

Полюбляє Лісовик кричати в лісі. Часом здіймає галас, змушує блукати людину, збиває її з дороги. Як і Полісун, перекидається знайомою людиною, заводить з нею розмову, а потім веде її, сплутавши дороги, далеко в ліс, у густі нетрі та болота. Багато їх можна бачити Купальської ночі, тоді їм так регочеться як ніколи!

Старі люди розповідають, що взимку в лісі можна зустріти сивого діда без шапки із замерзлими вістряками під носом, які висять аж до землі, як сопляки із стріхи. Коли перехожий потягне того діда за бороду, той може розсипатися золотом. Ото вже пощастить тоді комусь...

Та Лісовик майже завжди невидимий, лише голосом та співом виказує свою присутність. Побачити його можна зігнувшись і дивлячись назад крізь ноги. А щоб не зачепив, то треба тоді сказати:

«Мені туди дорога». Лісовик боїться солі і липового поліна. Позбутися впливу його магічних дій можна, вивернувши на собі сорочку, або вдягнути черевики не на ту ногу — тоді повернеться пам’ять. Люди вшановують лісовика на третього Спаса 16 серпня —йому кладуть на лісовій галявині хліб або іншу жертву, щоб він не робив зла та не «водив» людей.

Лісовик — істота добра, рідко відповідає на зло людини злом, та все ж може погубити людину, приміром, коли чоловік ночує з кіньми біля лісу, або спить на узліссі. Тоді тихенько краде ту людину, затягує в ліс. Рідко буває, але може підійти до вогню, біля якого заночували чоловіки, погріється трішки, а то і пожартує.

Є у Лісовика ще один вірний помічник, якого звати Блуд. З ним він любить перегукуватися в лісі. Лісовик може стати вовком чи лисицею, а Блуд совою або іншим птахом і коли людина відгукнеться до них, заманюють її все далі і далі за собою, аж поки треті півні не заспівають. Духи Шум—лісу можуть зовсім замучити бідного. Блуд перекидається ще котом, собакою, козою, копицею сіна, а то і світлом. Коли чоловік підійде до світла, воно переноситься на друге місце. Узимку воно заводить у такі нетрі лісів та боліт, що чоловік замерзає. Може познущатися з нього у постаті жінки і водить до півночі по лісу, а по півночі заводить його в рів і там так поб’є, що той на другий день може вмерти.

Мавки недаремно бояться Лісовика, бо знають, що в лісі живе ще одна лісова людина, її називають заклятою, або Чугайстром. Він примушує чоловіка танцювати, граючи на сопілці. Люди кажуть, що він голий, рогатий і волохатий; ходить лісами, блукаючи. Ніяка звірина не може його з’їсти, ані людина вбити, бо так йому «пороблено». Кажуть, що він мавок чатує, зарившись у листя, а коли та підійде, то вбиває її і їсть. Мавки бояться Лісовика не тому, що він буває сердитий, а тому, що він їм нагадує про ту закляту людину.

Іноді Лісовик може показатися у вигляді вогнистого змія. Це буває тоді, коли бог Перун так ударить по чорних хмарах у небі своєю важкою кувалдою, що з них сиплються блискавки і прямо на те дерево, в дуплі якого сховався чорт. Громовержець побиває їх громом, чорти тоді розливаються смолою, як чорна хмара дощем. Ось чому люди бояться під час грому ховатися під такі дерева, а Лісовику нікуди діватись, він змушений шукати собі помешкання та приятелів.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.

Лісовик

Лісовик — дух лісу, його володар. Він пильнує звірину, випасає її, бо то його худоба.

Вовки та ведмеді — його вірні пси.

Живе лісовик на густих деревах у сухих дуплах. Лішак старається заманити людей у хащу, де лякає їх.

Ніхто ніколи не бачив слідів лісовика, бо він їх вихором замітає, так само, як і відьма.

Джерело

  • Легенди та міфи України / уклад. В. П. Товстий. — Харків: Промінь, 2005. — 64 с.: іл.