Українська міфологія

Любка, любочка

Любка (любочка) — символ юнацької краси та снаги. Запорізькі козаки носили особливий амулет — підвішені на шворці корені нашої «орхідеї» — любки дволистої. Народ вірив у надзвичайні властивості цієї рослини, любив її (звідси й ніжна пестлива назва), і це знайшло відображення у багатьох легендах.

Бувало, запорожці потрапляли в полон. На допитах вороги прагнули вивідати таємницю незвичайного намиста. Але марно. Та все ж татарам якось удалося дізнатися про дивні чари любки. Нападаючи на українські землі, вони шукали в лісах чарівну рослину. Однак залишалися ні з чим. Любка допомагала тільки оборонцям рідного краю.

Знахарі вважали любку чудодійною. Причина того — у неї не зовсім звичайна бульба. Вона має дві бульбочки: одна біла, тверда і гладенька, друга — бура та зморщена. Бура бульбочка — торішня, вона дає стебло, а біла — цьогорічна, вона утворилася влітку і чекатиме у грунті весни, щоби прорости. Ось тому й вважалося, що кореневище любки — діло рук потойбічної сили. Знахарі говорили людям: «Біла бульба добру силу має і від всякої хвороби зціляє. Навхрест проведеш по болячці — згине вона. А торкнешся бурою бульбою свого недруга — люта хвороба вразить його».

Словник Б.Грінченка: «Зілля таке: любки зветься. Як хоче дівчина, щоб парубок любив, так у чому-небудь і дає йому тих любок».

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.: іл.; Українська міфологія. — Вид. 3-є. — Рівне: Видавець В. Войтович, 2012. — 681 с.: іл.