Українська міфологія

Льон

Льон — символ дівочої краси. У народі празничок, який припадає на (24 травня/3 червня), відомий як Оленин день (льоносійка). Початок посіву льону приурочували і до початку кування зозулі. Це найкращий час висівати льон, просо та огірки. Особливо намагалися «заплодити ниву» льоном, щедрий урожай якого забезпечував родину олією та полотном. Посіваючи, приспівували русальну пісню:

А в льонку на клинку
Висіла колиска на шнурку.
— Колишіть же мене високо,
Щоб було видно далеко.
Ой де моя миленька походжає,
Де шитими рукавами помахає.

Перед посівом льону молились і хрестили поле, звертаючись з проханням вродити льон на всіх, до св. Іллі (Перуна): «Святий Ілля пророк, зароди, Божа, нам льонок, коб був чистий і колосистий, і шовковистий» (Полісся). Щоб отримати біле, чисте волокно, в мішок із зернами клали великодні яйця. По пашні розсипали шкаралупи освячених на Великодні яєць, крупиці освяченої солі. Сіяти одягали чисту сорочку; сіяли із торби білого кольору, в кут якої зав’язували яйце, із подолу чистої сорочки. В день посіву жінки розчісували волосся чесальним гребенем (Полісся), примовляючи: «Ой, шоб кудлати, шороші, долгі були»; коли пололи господиня проводила рукою по всій своїй косі і казала: «Шоб такей лен був, як коса» (Чернігівщина); жінки качались по льону, щоб льон вродився. Щоб родив льон «боронували» посіви льону жіночою сорочкою із слідами місячних (Полісся), освяченою на Великдень скатертиною (Житомирщина). Збирали льон на п’ятий день «молодого місяця» (Полісся).

У жовтні (пор. назву цього місяця: паздерник, костричник) починали м’яти і тріпати льон. Це робили у дні Параскеви-Льняниці, Трепальниці (28 жовтня).

За народними уявленнями, льон має схожість із волоссям. Очевидно, використання льону при розчісуванні волосся молодої мало значення для врожаю. Наречені носили льон, зашитий у сукно як оберіг. Прикметна «див’я красота» — коса із льону, прикрашена стрічками. Цю косу спалювали на весіллі: на другий день дружко прикріплював до древка куделю і прядку, які молода під час танку з молодим підпалювала лучиною; потім, залишивши чоловіка, вона танцювала з дружком, а той під час танку передавав їй палаючу куделю, за що молода його цілувала. Запалений льон, напевне, виконував очисні функції. В інших обрядах льон символізував єднання молодих: і волосся буде шовковистим, і врожай льону буде на славу.

У народній медицині вивихи (звихи) лікували, прикладаючи компреси з клоччя льону, опареного окропом або намоченого в солоній воді. Вживали його і в лікувальній магії — «спалювали» рожу, підкурювали хворих «од вітру» тощо.

Попір’я: Щоб магічно убезпечити поле льону від бур’янів, по закінченні снування чисто вимітали хату, в період від Різдва до Водохреща не плели постоли, щоб не смітити в хаті (Рівненщина), на Різдво і Новий рік сміття викидали на дорогу (Полісся); на Новий рік осипали сім’ям високу жінку, а сім’я збирали і зберігало до посіву; під час новорічного посіву співали і просили Бога родити льон по коліно (Полісся). У купальське вогнище кидали довгі березові галузки, примовляючи: «Хай мій льон буде таким високим, як піднімається це полум’я». Щоб в хаті не хворіли, перед тим як починали ткати, обсипали хату льняним сім’ям. Від нечистої сили спасалися за допомогою освяченого льняного сімені. Щоб скоріше прийшли свати, дівчата «вмивалися» зеленим льоном, який вирощували, знайшовши на перехресті сім’я, що випали із дзьобу пташки, і примовляли: «Як сей льон ізіходит, то щоб до мене усі люде ізіходились, та мене сватали» (Чернігівщина). В Андріїв день (30 листопада) дівчата сіяли льон на обійсті, біля колодязя і загадували: чий льон навесні виросте скоріше, та раніше заміж вийде (Житомирщина)

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.: іл.; Українська міфологія. — Вид. 3-є. — Рівне: Видавець В. Войтович, 2012. — 681 с.: іл.