Українська міфологія

Лоза

Лоза — 1) символ дівочості, також незахищеності, гнучкості й сирітства; постійний свідок жіночих сліз і печалі (дівчина, покинута милим, «за густими за лозами / Плаче слізоньками»); заблукалий козак бачить квітучі лози при дорозі, свідків його горя: «Ой зацвіли густі лози / Козакові при дорозі; / Козак ходить, козак блудить, / Під собою коня нудить». «Живе, як сорока на лозі», — кажуть про людину, що не може собі місця нагріти. Лоза символізує також бідність, нужденний стан: «Їж, козо, лозу, коли сіна немає» (М.Номис); «Люде гнуться, як ті лози, куди вітер віє» (Т. Шевченко); 2) старовинна народна весняна дівоча хорова гра, в якій гравці стають у ключ, з одного кінця якого дві дівчини підіймають руки, під якими пробігає крайній гравець протилежного кінця і тягне за собою весь ключ, при цьому співаються відповідні пісні; цю гру називають ще плести лозу; 3) довга лоза — старовинна народна гра; чехарда.

Приказки: Пішов у лози пасти кози; Хитку лозину і снігур зігне.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Українська міфологія. — К.: Либідь, 2002. — 664 с.: іл.; Українська міфологія. — Вид. 3-є. — Рівне: Видавець В. Войтович, 2012. — 681 с.: іл.