Українська міфологія

Купало

Купало — бог молодості, краси, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості. Бог земних плодів, а також бог шлюбу.

Купало
Купало

Свято Купала — це чарівна пора, коли рік ділиться навпіл, починаються жнива, сонце повертається з літа на зиму, а дні починають коротшати. Лише в Купальську ніч бог

Перун посеред ночі запалює на папороті квітку щастя. Ця вогненна квітка розквітає тільки раз на рік. Рівно опівночі в темній глушині, там, куди не заходить курячий голос, з тріскотом, наче грім з неба, вона спалахує, вмить виростає вгору і горить блакитним вогнем, але зараз і осипається. Добрі душі—духи навколо неї радіють, а пахощі від її цвітіння ідуть по всьому лісу. Сміливцю, який встигне зірвати цю блискучу, наче полум’ям охоплену квітку, відкриваються всі таємниці світу. Але квітка людського щастя дається лише молодим хлопцям, тільки їм віщує долю. Дівчатам вона не попадається. Щасливець який відшукає квітку щастя, в змозі причарувати найкращу дівчину, яка, одружившись з ним буде вічно молода й гарна, а діти здорові та роботящі. За ту квітку завжди буває страшна боротьба ворогів світлих сил з добрими духами.

Людина споконвіку шукає на землі це чарівне зело кохання. Та нечиста сила не допускає її до чудодійної квітки, краде цвіт папороті собі, відбирає від неї потайну силу, тому вона така всезнаюча й усемогутня. В цю таємничу Купальську ніч злі сили шугають скрізь і всюди: сидять і на деревах, і на землі, і на воді. В цю ніч в лісі ходять і Купало, і Ярило, і Марена. Тоді ж можна зустрітися з добрим духом—Лада, опікуном господарства і роду. В цю ніч в лісі блукають відьми, вовкулаки, мерці, лісовики, домовики, мавки, русалки, потерчата... Лихі люди тоді ж роблять на полі закрутки з хлібів. Щоб не причепилися русалки, дівчата в цей час носять .під пахвою полин. Господарі оселі та обійстя освячують чарівним зелом, зібраним торік у ніч на Купала, бо всяке зілля в ту ніч набирається незвичайної сили і знахарі зривають його для чарів. Плакун—трава відганяє від дому нечисту силу. На вікна люди кладуть кропиву, а в хлівах — осику, щоб оборонитися від злих духів. Господиня не відлучає протягом ночі телят, бо в цю ніч відьми ходять доїти корови.

Лише на Купала сонце, коли сходить, «грає — Купала звеличає», танцює і міниться, бо цього дня воно одружується. Лише в цю ніч дерева і рослини радіють і веселяться, розмовляють між собою, з добрими та лихими духами і переходять з одного місця на інше; тварини здобувають дар людської мови, вода в річках на мить перетворюється на срібло, а блискавка в цю ніч нікого не вбиває.

Здобувши чарівну квітку, треба враз підрізати шкіру на мізинці лівої руки і закласти туди цвіт, щоб квітка вросла в тіло. Тоді лихі сили підіймають страшний шум, ґвалт, галас, регіт, вишкірюють до сміливця страшні зуби, загрожують, щоб перелякати його і одняти цвіт, бо цвіт папороті — то світ блискавки Перуна, що має чудодійну силу. Той, хто її дістане, той усе на світі знатиме, розумітиме мову всякого створіння, без зайвих труднощів може бачити, де в землі закопані скарби, навіть закляті; не боятиметься лихих сил та відвертатиме від своєї ниви град, грім, зливи.

Купало — свято молодості, краси, сподівань, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості — відзначається в ніч з 23 на 24 червня. Це найщасливіший час для зачаття дітей. Саме в цю пору у безмежній єдності з Матінкою—природою Купало, бог плодючості, любові і веселощів, відзначає весілля бога літнього розквіту сонця Семиярила з життєдайною богинею води Даною. Купало — бог земних плодів, якому в паленні вогнів приносять у жертву перші пожитки літнього розквіту з проханням Божої ласки і помочі на час грядущих жнив. У Купальську ніч бог Купало благословляє зрілість усього сущого, а молодим скріплює серця любов’ю до життя. Людині хочеться любити людину і все живе тоді прагне любові, ніжності і розмноження. Саме на цьому подвійному святі Води і Вогню відбувається єднання людини і природи, з’являються ягоди в лісі, розквітають найкращі, найніжніші квіти, що п’янять своїм запахом усе живе, а всяке зело набирається надзвичайних чарівних, лікувальних та цілющих властивостей, бо в цей день Земля—Мати має найбільшу силу, яку віддає всім.

На Купала бог Сварог відкриває Небесну браму, тому всі моління людей будуть почуті богами. В цей великий шлюб Землі і Неба молоді радіють славою батьків своїх, а батьки радіють, бачачи щасливе парування—квітування своїх синів і доньок. Чим глибше людина проникає в таємниці природи, тим більше збагачується душею. Силою, красою, любов’ю та багатством віддячують за це їм боги.

У ніч під Купала гріх лишатися в хаті, а щоб, бува, лиха сила не оселилася в господарстві, люди прагнуть побути під зоряним царством духа своїх предків, збагатитися й опромінитись життєдайною снагою господині світу Лади. В цей час сила сонця і води розвивається до найбільшої міри, бо тоді всі небесні сили ніби купають землю, даруючи найбільшу родючу силу її плодів. На це свято люди купаються у воді, обливаються джерелицею, качаються по росі і стрибають через вогонь. Купальські вогні — то велич і сила Сонця—Дажбога, а тому повинні горіти цілу ніч. Вони мають велику життєдайну, всеоберігаючу, всеочищаючу силу, а вода на Купала —чародійна, лікувальна і цілюща. Від несміливості, втоми, боязні людину очищає саме цей святий вогонь і вода. На Купала цими святощами життя через уквітчані Ворота Слави в давнину здійснювався обряд переводу шістнадцятирічних юнаків, які оволоділи тілесною та духовною досконалістю, у стан косаків. Щоб стати воїном, здібний юнак, повинен досконало володіти стрілою і списом, спритно бігати, їздити на коні та вміти робити човен. Отримавши хрещення під зоряним Купальським небом, юнак мав право тоді носити на тім’ї косу, ознаку зрілості, що є символом Сонця—Дажбога. Кращі сини роду та племені Оріани, як і князь Святослав—Завойовник, згодом носили на голові косацький чуб. Дівчата з малих літ, саджаючи біля осель квіти, теж думали про майбутні Купальські свята.

Купало на своє свято запрошує всіх, від малого до старої людини, скупатися у своїх водах, щоб кожен очистився від гріха та забезпечив собі здоров’я на весь рік. Купальською росою та ранішньою водою, яку дівчата приносять удосвіта, користуються для чарування. Роса й вода в цю ніч набирають чарівних властивостей, надають краси обличчю, коли нею вмитися. Щодня в давнину оріаночка купалася в заздалегідь заготовленому пахучому купальському зіллі. Завжди вона пам’ятала заповідь волхвів: душа жінки живе в любові, а тіло жінки живе в чистоті, немає чистоти — немає жіночого чару. З купальської роси—сльозинки виплекана жіноча краса. Ось чому вода в Купальську ніч дзюрчить, наче дзвонить, і в криниці, і в ставку, і на річці. Якщо уважно прислухатись до лісових чи польових струмочків, то можна почути, про що вони мовлять.

Купальські вогні розкладають тільки хлопці, а для цього здобувають живий вогонь тертям сухих дерев. Кожний господар мав подарувати, «дати Купалові» будь—яку відслужилу дерев’яну річ, вийшлу з ужитку лопату, а чи граблі. Для багаття хлопці заготовляли заздалегідь хмиз, плели козубка з рогози й тягли його селом. Для вогню накладають різне сухе ломаччя, яке «крадуть» по всьому селу. Крадуть здебільшого там, де є дівчина на виданні. Свято розпочиналось зверненням до найвищого божества:

Гей, Пері/не,
Дай дочєкати,
Ладе, Купала,
Гей, Купала!

Як і на Великдень, ігрища на Купала проводились у лісі над водою. Біля води проходив підбір пари. Хлопці інших родів «умикали—поривали» дівчат — то було своєрідне одруження. Матері своїм донькам, які вже вінки мають, бажали, щоб ніхто з них не був Мареною, бо Марена, хоч дівка закохана, але нечепурна, не вміє шити, прясти, їжу варити, хату білити.

Купало на своє свято приходить до найкращих дівчат. Прихід до людей бога Купала святкують молоді парубки та дівчата, на відміну від похорону Ярила, які справляються молодицями та чоловіками. Однак на Купальське свято сходиться все село — від дітей до літніх людей. Молодиці приносять із собою пироги, а чоловіки — напої, простеляють скатертину і частуються.

Розкладають багаття в лісі на пагорбах, щоб підняти святий вогонь найближче до сонця. Бо чим вище буде полум’я горіти, тим багатшими будуть у полі хліба. З того ж горба хлопці пускають у воду обвите соломою запалене колесо. Це пускання колеса знаменує зменшення життєдайної сили сонця та рослинного світу. Підпалюють багаття одноразово з чотирьох протилежних сторін вибрані найміцніші хлопці, котрих поважають у селі.

Дівчата збираються окремо від хлопців. Прийшовши в ліс на галявину, вони приносять із собою гільце — гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клену, що уособлює в собі священне Дерево життя. Встромивши гільце в землю, дівчата оздоблюють його живими квітами, а на вершечку прилаштовують віночок з барвінку. Непомітно в деяких місцях прив’язують жагучу кропиву та колючі будяки. Потім сідають навколо самого гільця подвійним, а то й потрійним колом і співають купальських пісень. У цей час хлопці, здобувши живий вогонь та розпаливши вогнище, непомітно підкрадаються. Дівчата ніби цього не помічають, починають за ходом сонця водити хоровод навколо гільця. Хлопці на ці пісні відгукуються своїми піснями, а тоді враз вриваються до дівчат з усіх боків, намагаючись схопити гільце. Дівчата не дають; врешті, всі гільце спільно ламають. Дівчата розбігаються, а хлопці їх ловлять і кожен несе свою намічену дівчину до вогню. Там хлопці і дівчата беруться за руки й водять хороводи, а після проводять різні ігрища: ловлять дівчат, тягнуть їх до води, обливають. Не відставали від хлопців і дівчата, бо «негоже на Купала сухим бути». Опісля хлопці по старшині один за одним стрибають через вогонь. Стрибати має кожен хлопець, бо «хто цього не зробить, то цілий рік кволітиме». Коли багаття трохи притухало, то це робили і дівчата. Що вище скочить хлопець та вдало тричі перестрибне через купальський вогонь, то здоровіший та багатший буде. Упаде, а чи розгорне вогнище, буде нещасливий упродовж року. Потім стрибають, взявшись за руки попарно, хлопець з дівчиною. Пара, яка перестрибне вдало тричі не зачепивши вогонь, побереться й щасливо житиме, а діти ростимуть здоровими, розумними і не хворітимуть. Тоді ж кидають у купальський вогонь траву чорнобильник, коли хочуть, щоб задумане бажання збулося.

У деяких місцях дівчата вибирають з—поміж себе найвродливішу, садовлять у яму, прикрашену квітами та зеленню, повну вінків. Побравшись за руки, дівчата ходять навколо неї і співають пісень. Юнки заздалегідь плетуть по два вінки: один напередодні, а інший — у день Купала. Першого висушували на сонці. Дівчині Купалі зав’язують очі й вона роздає наосліп зі стін ями віночки. Якщо котрійсь трапиться свіжий, та дівчина буде щаслива в парі, а коли сухий — то буде нещаслива.

Після ігрищ уже пізно вночі вогонь розкидають по галявині, бо ці рештки вогню є чарівні. Попіл з купальського вогнища беруть для посипання подвір’я та городу, для здоров’я і родючості. Відунки беруть його для лікування хворих, замовлянь та чарування. Боронь Боже, коли цей вогонь дістанеться відьмі або іншій нечистій силі, тоді цим вогнем вони можуть заподіяти зло людині. Саме в цю ніч вони стараються заховати місяць та збираються на Лису гору на свій верескливий шабаш.

На свято дівчата роблять ще ляльку Марену, а хлопці неподалік із соломи опудало Купало. Прикріпивши до високої тички, цій великій ляльці у ріст людини надягають штани, сорочку, бриля, а у руки дають батога. Тичку з опудалом застромлюють у землю. Нерідко голову Купала виліплювали з глини і висушували на сонці. На обличчі приробляли бороду та вуса, за очі правили вуглинки, а щоки розфарбовували яскравими барвниками. Дівчата, зробивши Марену, водять навколо неї хороводи, жартують, звертаючись до неї. У цей час набігають хлопці, розривають Марену на шматки або кидають у воду. Втопивши Марену, дівчата—парубки починають водити біля Купала жваві хороводи. Після ігрищ Купала спалюють, або з веселими купальськими піснями хлопці урочисто з усіх сторін підносять ляльку Купала до води. Пустивши її на воду, співають пісень:

...Помер він, помер!
Не встане він більше!
Ой, як же нам розлучатися з тобою?
Що за житка, коли нема тебе!
Підіймись хоч на часок!
Та він не встане й не встане!

На Купала кожна з юнок плете з чарівного зілля два вінки. Коли їх пускають на воду, то провідниця від імені всіх стає над водою й промовляє: «Як вода швидко йде, так аби я швидко віддалася; як сонцю всі люди радіють, так щоб і мною раділи; як вітер шпарко віє, так аби до мене швидко свати їхали; як любить масюнька дитина свою мамку й гине за нею, так аби парубки гинули за мною...»

Кожна дівчина в думці загадує свою долю. Кинувши спочатку один вінок на воду, за ним другий, усі дівчата й хлопці із завмиранням серця пильно стежать за ними. Дівчата в цей час ідуть понад річкою і співають:

В гаю зелененькім соловейко щебече,
Соловейко щебече;
Там дівчина мила віночок пустила
З барвіночку, з барвіночку.
Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,
За миленьким, за миленьким.

Коли віночки зійдуться — пара побереться й буде в неї щире та палке кохання. Коли ж ні або щось з одним віночком станеться — чи вир забере під воду, чи, кинутий невміло, одразу перевернеться, а чи хвиля розіб’є або погасить свічечки — тоді сум огортає дівчину. Але цій біді, що напророчили віночки, можна зарадити вогнем і водою Купальської ночі. І знову дружно і весело хлопці та дівчата стрибають через вогонь, обливаються та купаються в цілющій та очищаючій воді. Бог Купало веселиться, бо то йому велика радість посилати молодим щире сонячне кохання.

Купало збагачує своєю всевишньою силою душу і зміцнює тіло. Бо це їй, молодій людині, насамперед, належить почесне право продовжити вічність, зберегти рід батьків—прадідів у ім’я Любові. Бо немає в світі сили вищої за Любов!

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.

Купайло, Купало

Купайло (Купало) — давньоукраїнський бог родючості, врожайного літа, лікарських рослин та добробуту. Свято Купайло з масовими ігрищами, поклонінням вогню й воді відзначалося в ніч з 23 на 24 червня. До святкового ритуалу входило: запалювання ЖИВОГО ВОГНЮ (від тертя дерева об дерево), плетіння дівчатами вінків і кидання їх у воду, стрибання через вогонь («очищення»), прикрашання худоби вінками й дзвіночками, спалювання опудала МАРИ (смерті), одягання масок з метою «обманути злих духів» і-т. п. Вважалося, що зібрані в купальські дні лікарські рослини мають найбільшу цілющу силу. З XIV ст. день Купайла стає великим народним святом в українській обрядовості. (За О. Афанасьєвим, П. Трощиним).

Джерело

  • Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.