Українська міфологія

Зільник Золота

Зільник Золота — володар цілющого зела, бог царства рослин і квітів. Надає рослинам найбільшої зцілюючої сили.

Зільник Золота
Зільник Золота

Священний вогонь, одухотворений світлом світу, — могутня таємниця життя, що лине із зоряного неба на святу землю орія—хлібороба, очищає від скверни душу і тіло, дарує людям палке кохання, завзяту молодість, світлу усмішку і радість праці.

Про всі таємниці життя цілющого зела відає бог царства рослин і квітів Золота. Так нарекли його боги, а народ свого доброго бога назвав ще іменем Зільник. День 10 травня став святим, бо саме тоді не лише збирають трави, які мають найбільшу зцілюючу силу, а ще й шукають скарби.

Перед тим як вирушати в ліси та переліски збирати лікувальне зілля, заздалегідь домовившись, жінки (а це свято насамперед жіноче), котрі знаються на ньому (особливо знахарки), збираються в однієї вдови. Отож звечора назносять сюди курей, яєць, млинців, риби, вареників, сала, масла, ряжанки. Самогон заправляють корінням. А вже коли нарвуть всякого зілля та ранком повернуться з лісу, то готують обрядовий обід. На стіл кладеться хліб; накривають його рушником, бо то жертва для самого бога — покровителя зела Зільника Золоти.

Натомість вибирають котрусь вдову; приспівуючи, роздягають її садовлять у діжу й обливають водою. Далі «Золотиху», як вилізе з води, витирають рушником, починаючи з рук. Потім роздягаються та купаються в тій воді по черзі усі інші баби і молодиці. В цей день весняна вода, в яку кладеться пахуче зілля, що підсилює її очищаючу силу, має велику цілющу силу.

Викупавшись, йдуть у садок чи до лісу, сідають там усі разом, частуються та співають пісень. Після того качаються—перекидаються по траві, а щоб не нести тарілки додому порожніми, їх розбивають. У цей день перед обідом окропляють траву медовим хмільним напоєм; це також своєрідна ритуальна жертва богові.

Зело чарівниці стараються назбирати до схід сонця, «поки роса не впаде», в окремо чітко визначені Богом години, про які не кожному дано знати, бо інакше зілля втрачає свої лікувальні властивості. Перед початком збору під перший кущ чи пагінець рослини кладуть хліб—сіль, щоб принести жертву Матері—Землі за її щедрість, за цілюще зілля, бо це і її день.

Жінки, щоб ніхто їх не бачив, ідуть далеко від села, де не чути півня і собачого гавкоту, в таємничі, в тільки їм відомі місця, де росте чарівне зілля. Годится гарно одягнутися, та бути в чистій білизні, яку, прийшовши до лісу, скидають і стають голі, бо коли нарвеш в одежі, то не буде допомагати від усякої хвороби. Лише маленьким дітям дозволялося рвати в одежі.

Нахилившись над зіллячком, жінка тихенько, щоб не сполохати цілющого духа, приспівує, а то і примовляє, коли хвора. Інші баби, буває, щось собі шепочуть таке, що, крім їх самих ніхто вже не знає. Така баба—шептуха, коли у неї є рідні, передає на прохання секрети свого знахарства, щоб можна було вмерти, бо як не передасть — то буде їй важко вмирати.

Підійшовши до потрібної рослини, стають обличчям до схід сонця; похрестившись, моляться; потім повертаються на захід, виривають її, цілують і приказують:

Трава—травиця, красна дівиця,
Не я тебе садила, не я й поливала:
Господь тебе садив, Господь і поливав —
Дажбожичу на поміч давав!

У той день магія слова, замовляння наближає та притягує силу неба. Тоді Зільник Золота, розкривши свою безмежну душу, возвеличує людину таїною свого буття. Кожен листочок, стебельце, квіточка своїми барвистими очима просять своєї уваги та чуйного ставлення людської душі. Всяке зіллячко, вирване тоді, допомагає од усякої хвороби, бо в нім, як і в людськім організмі, у цей день вся природа, все небо, сонце, зірки, вода, земля, Всесвіт премудрої Лади.

Є таке зіллячко, з якого зривають лише квіточки; на другому рвуть тільки листочки, з іншого копають коріннячко. Яке зілля для усяких там любощів та чарів — лише знахарки знають, але нікому не кажуть. Зілля рвуть усяке: то від голови допомагає, то від живота, то від ран та наривів, то щоб зуби не боліли, а то і для худобини. Коли в цей святий день викопати корінь маслянки і він буде жовтий, то його дають корові разом з хлібом, щоб масло було жовтим. Таке масло спеціально тримають для лікування дітей.

Кажуть, що коли на Зільника Золота з’являться на небі хмари, то щоб відьми обходили хату і грім не влучив у хату, треба викинути з неї коцюбу, лопату й помело.

Вшановують Зільника Золоту і в інші свята. На Зелені свята, починаючи з п’ятниці, жінки знову йдуть до лісу за лікувальними травами. Запашною м’ятою, лепехою, полином, чебрецем, материнкою прикрашають світлицю; галузками клену, липи, ясена, принесеними надвечір на Клечальну суботу з лісу, оздоблюють обійстя — хлів, курник, одвірки хати, стріху, тин, оселю, щоб відьми та злі духи не заходили. Зібране до свята зілля висушують та використовують упродовж року для лікування числених недуг.

Особливу цілющу силу мають рослини в Купальську ніч з 23 на 24 червня, коли настає найбуйніше квітування цілющого зела, бо їх доглядають для власних потреб русалки, мавки та інші лісові духи. Купальське зело вважається найцілющим тоді, коли віднайдене до сходу сонця або при росі. Чарівний тирлич, наприклад, коли змити ним волосся, допоможе вийти заміж за свого любого. А щоб немовля росло здоровим і розумним, роблять купіль з купальських квітів. Той, хто зірве переліт—траву, буде в усьому щасливий. Та її знайти не просто, бо вона має силу переноситися з одного місця на інше, а цвіт у неї такий барвистий, як у веселки. Перуновий цвіт папороті вказує, де заховані скарби, а розрив—трава відкриває всі замки.

У Купальську ніч відьми збираються на свій шабаш до Лисої гори. Від відьомських зазіхань та наврочування і щоб відігнати злих духів, звечора житло вбирають пучками полину та гілками осики, клена, липи. На долівку стелять чебрець, любисток, полин, гілки тополі, берези.

Першого серпня на Маковія переважно збирають городні рослини, які вирощують біля хати: м’яту, мак, соняшник, любисток, руту, а 6 серпня на Спаса заготовляють та сушать на зиму плоди й овочі.

Великою пошаною наділив Зільник Золота калину. Калина не лише лікує простудні захворювання, вона має особливу властивість разом з барвінком та іншим чарівним зіллям привертати хлопця до дівчини і навпаки. Калина стала символом любові, щастя, здоров’я, краси, а також зв’язку з потойбічним життям. Зокрема її використовують у поховальних і весільних обрядах. Нею прикрашають коровай, оздоблюють вінець молодої, щоб підкреслити її чистоту, дівочу невинність. Дівчата садять це дерево і на могилі коханого. Воно є символом надії або розлуки. Перед розлукою чи освідчуючись у коханні теж дарують калину. Прийшовши на луг чи до лісу юнки, знайшовши кущ калини, співають та водять навколо нього хороводи, а на полуднику всі накидаються на кущ з усіх боків, беруть у рот по дві ягідки, примовляючи чарівні слова до свого любого.

Удома ненька зустрічає дочку словами:

— Будь і ти, доню, здоровою та гарною, як калина, незайманою та чистою до вінця! А ти, червона калино, будь гожою на коровай, на здоров’я, на добро.

Відтак кілька гілочок вносили до хати, а решту прилаштовували під стріху, щоб усі знали, що в сім’ї відданиця і можна засилати старостів.

Скільки легенд, пісень, переказів складено про різне чарівне зело! Загадкова таємниця минулого, історична пам’ять буття родоводу, народу, нації — творця народної медицини осяяна тим правічним Чумацьким Шляхом та зоряним світом галактик, що посилають нам безсмертя вічності у не менш загадковий світ людини, світ листочка і квіточки, стебельця і корінчика рослинного царства бога Зільника Золоти.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.