Українська міфологія

Зоряне небо

Зоряне небо
Зоряне небо

Там, де золотооке небо, — там царство духа предків, його вічне життя, праведність і всевишня сила.

Споконвіків орій дивиться в зоряне небо, бо завжди в нього виникала турбота виростити гарний урожай, бо коли врожай вдасться гарний, то і доля його буде щаслива. А щоб якомога точніше визначити час сівби, а заразом і передбачити своє майбутнє, мав він такий годинник, який ніколи його не підводив. Це — Зоряне Небо Предків.

Коли в предковічні часи богиня світової гармонії премудра Лада творила Всесвіт, коваль небесного вогню Сварог кував Зодіак —дванадцять сузір’їв і розміщував їх на небі. Богиня Лада відразу своєю чарівною загадковістю втілювалася в них, бо була матір’ю всіх нбесних світил. З тих доісторичних часів чарівна Лада опікується за їх всеєдиний лад, а бог Сварог пильнує господарський рік, бо то є його Свароже Коло. Відтоді у народі й виникло прислів’я: «Помагай, Дажбоже, і Коло Свароже!»

Наші предки уособлювали сузір’я в образі хлопчиків, котрі невтомно прислуговують місяцю, а, значить, і сонцеві. Тож за рік ці Божі дітки обслуговують дванадцять зодій, які пропливають над головою кожної людини. Сузір’я мають такі назви: Віз, Квочка, Чепіга, Косарі, Дівка воду несе, Пасіка, Хрест, Світова і Вечірня зірниці... Сузір’я отримали свої назви від форми, котру утворюють своїм розміщенням. Одна велика зірка, оточена меншими, називається «квочкою», «возом» називаються зірки, що своїм розміщенням нагадують віз... Це і є ті сузір’я, які наші пращури назвали Колом Сварожим.

Дивлячись у небо, людина помітила, що у день весняного рівнодення, зоряне небо виглядає майже так само, як торік. Тому це сузір’я Зодіаку в небі над головою стали вшановувати як головнішого верховного бога.

Найдавніші відомості про світові цивілізації припадають на сузір’я близнят матері Лади, Лелі і Полеля. Саме культ Делі і Полеля, як верховних богів існував у УІ—У тисячолітті до н.е., .а це значить, що небесний шлюб богині Лелі, пізніше богині води Дани та бога світла Полеля, пізніше бога Ярила-Сонця в Купальську ніч наші прародителі відзначали щонайменше 6—7 тисяч років тому.

Культ небесного Бика виник у наших предків у ІV—IIІ тисячолітті до н.е. Саме в цей період Оріана—Україна успадкувала від верховного Тільця найдавніші відомості індоєвропейських цивілізацій. Культ Бика існував також у шумерів, єгиптян, крітян.

Сузір’я Тільця — це Волосожар; жар великого Волоса, або Велеса. Плеяди в сузір’ї Велеса в народі називають Качиним Гніздом, Квочкою або Бабою. Грецький поет Гесіод (VII століття до н.е.) писав, що Плеяди (Баба) ділить рік на дві частини. Коли навесні Баба вранці появляється на небі, то починається літо. Коли настає пора Бабиного літа — Баба вранці заходить за горизонт, що є прикметою початку зими. Це сузір’я складається з семи зірок, скупчених так, неначе курчата навколо квочки — звідси і народна назва Качине Гніздо, Квочка з курчатами, Квочка, Курочка.

Оскільки богиня Лада — мати всіх небесних світил, а Сварог їх батько, то ні одне із небесних світил не має їх імен. Однак у Сварога, батька Зодіаку, є надійний заступник — бог блискавки і грому Перун. Біля громовержця наші предки часто зображали Козу; це друга за яскравістю зірка, яку нині називають Капеллою чи Кипелою. Бог Перун ще з тих предковічних часів став опікуном молодого Божича, а точніше Кози, в яку перевтілюється, ховаючись від Мари сонце Коляди на Різдво. Саме на Різдво світу бог небесного вогню Сварог подарував нашим предкам Золотий Плуг і навчив їх сіяти хліб. У день зимового сонцестояння (24 грудня) сузір’я Косарі (Оріон) вранці заходить за горизонт, ніби падає з неба. Саме звідси, вважали наші пращури, упав з неба на землю Золотий Плуг Сварога.

Уміли трудитися наші діди—прадіди! Недаремно Сварог, крім Плуга, навчив їх виготовляти ще і борони. Борони — це сучасна Кассіопея. А коли наші предки першими в світі зробили колесо, а, значить, винайшли й колісницю з возом, то гордо помістили свій винахід на небі. Відтоді сузір’я Великої Ведмедиці стали називати Возом або Колісницею. Малу Ведмедицю — Пасікою, бо наші пращури не лише вміли приручати коней, корів та кіз, але й бджіл. Славні були наші прародителі, за що й полюбляли їх боги.

Сузір’я Діви (Терези) в народі називали Дівчина з відрами, або Дівка воду несе. Полярну зірку називали Квочкою, а Венера —має цілий ряд народних назв: Вечірня Зоря, Вечорова, Рання, Світова Зірниця, Зоряниця, але найчастіше просто Зорею.

За повір’ями наших предків, зірки рідше наділялися назвами, бо вважали, що то палаючі свічі. Як тільки хто народжується, Бог у той же час запалює свічку і ставить її в небі. Коли людина живе на землі праведно, то і її свічка горить ясним, чистим світлом, і навпаки:, якщо людина живе безладно, то її зірка горить слабким, блідим вогнем. Зірка, що горить ясно, означає довге життя для тієї людини.

Поняття про падаючі зірки — дуже різні. Одні кажуть — то нехрещені діти, другі — що це ангели проганяють з неба злих духів, треті — що коли хтось помирає, то і зірка його падає...

Та найбільше легенд складено про Божу Дорогу, яку нині називають Чумацьким Шляхом, бо в недалекому минулому, щоб не збитися з шляху, Зоряна Дорога була дороговказом для чумаків, які їздили у Крим по сіль. Небесну Дорогу, яка ніби всипана зоряним пилом, особливо добре видно, коли немає місяця, коли він щойно народжується. Наші предки вважали, що цей Божий Шлях веде праведні душі в рай, грішні — в пекло, бо Божою Дорогою ходить сам Дажбог та їздить нею на запряженій вогнегривими кіньми бог Перун. Для птахів — то Журавлина Дорога, бо нею вони летять у Вирій. Коли сходив місяць, тоді пращури вважали цю Небесну Дорогу ще Молочною Дорогою «Вужа Світу», а місяць є буцімто головою цього вужа, яка має здатність відхилятися, тобто заковтувати зорі. Як риба в морі, так і місяць, плаваючи в небі, — є приманкою, яка сприяє людям. Але те сприяння мінливе, як і місяць, що періодично змінює свою подобу.

Кожна жінка має своїх рожаниць — заступниць від злих сил. Тому зірки завжди поєднувалися з рожаницями, а людина при народженні отримувала свою зірку—рожаницю. Світова Зоря — головна Рожаниця—Мати, а тому стала символом продовження роду. Саме після її появи на небі і розпочинається на Різдво сонця Коляди Свята Вечеря. У наших прародителів було ще таке повір’я, що при народженні дитини богиня Пряля починала прясти нитку її життя, прив’язавши початок її до запаленої Богом свічки—зорі. Коли людина вмирає, богиня перерізує цю нитку і тоді зірка падає.

Крім нерухомих сузір’їв, у зоряному небі є сім зірок, які наші предки називали «блукаючими». Ці зірки стали вважати божественними, бо кожна з них керує своєю годиною. Першій годині неділі покровительствує сонце. Понеділок починається годиною місяця, тому він присвячений місяцю; вівторок — захиснику воїнів, Арею; середа — за звичаями предків цей день присвячувався богині води Дані; четвер — став днем Перуна; п’ятниця — день Святої п’ятниці, богині роду; субота — жіночий день, а неділя йде під знаком сонця, а тому це Сонячна Панна, донька Святої п’ятниці.

Місяць завжди шанувався як предок роду, а тому його називають ще Дідухом, Василем або Колядою. Вважається, що все, що розпочате в день народження місяця, завершиться щасливо. І, нарешті, Земля—Мати — то Велика Берегиня вічнозеленого Дерева Життя, Берегиня свідомості світу, його минулого, сучасного і майбутнього, а, значить, і вічності зоряного неба предків.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.