Українська міфологія

Змій Горинич

Змій Горинич
Змій Горинич

Жар жертовного вогню опалив одразу дванадцять голів велетенського змія. Знесилений, але ще живий, ринувся той змій у розірване багрянисте небо. Раптом заревли громовиці, спалахнули водночас міріади блискавиць: то бог Перун на запряженій золотогривими кіньми золотій колісниці кинувся за ним у погоню. Посипалися із очей змія іскри... Страшно шугонув востаннє крильми та й розтанув у розтривоженому мороці. Яскравіше запалав священний вогонь Алатиру, цвітінням розіллялось у світ Дерево життя, а небо—сонце розпросторилось на всі сторони, укриваючи своїми чарами заквітчану землю.

Коли тільки займалася зоря життя людини, то орій день і ніч молився до могутніх богів, неба і землі, сподіваючись на їх допомогу, щоб захистити своє хліборобське серце від злих сил.

Молитвою та повсякденною працею оберігаючи своє духовне життя, орій шукав свою душу у далекому зоряному небі, з якого плине до нього Ріка Життя. З тих прадавніх часів Змій—Дракон став для нього Вогненним Змієм, якого посилає на землю небо. В контурах—зигзагах блискавки наші далекі пращури вбачали образи зміїв. Це вони принесли перший вогонь Сварожича і тепло на землю. З того часу вогонь став для людини божественним, бо він і великий чиститель, і великий святитель.

Культ Змія вельми шанувався у наших пращурів, а тому став символом захисту духовності. Змій—охоронець — то безмежна і незнищенна Ріка Життя, якою зоряним Чумацьким Шляхом плинуть до нас душі померлих дідів—прадідів. Ріка Життя стала святим оберегом довкілля та кожної окремо взятої людини.

Різноманітна магічна символіка, що асоціюється на землі зі Змієм, зберігається досі у народній пам’яті у вигляді орнаментів на килимах, вишитих рушниках, посуді. Доріжки, половички — це той самий смугастий змій—обережник, що тихенько згорнувся і вартує поріг та оселю від лихої сили. Захисником обійстя завжди був тин, що теж нагадує контуром змія. Щоб захистити село або лан від нечистої сили, в давнину копали навкруги канаву. Від відьом захищалися чарівним колом. Орнамент на вишиванці оберігає відкритий комір і душу людини. Своєрідним оберегом для людини став пасок. Пасок притримує одяг, захищає тіло від проникнення холоду, а, значить, і злих сил; зберігає тепло. Відкриті місця тіла прикрашають захисні талісмани — символи вогню: кільця, намисто, сережки, що також є далеким відгомоном культу Змія. Оберегом городів був земляний вал чи кріпосна стіна. Такі вали називали Змієвими. Змієві вали обороняли край від напастя. Там, де був насипаний вал, змій—гад в образі кочівника степів не міг пройти. А кочівники нападники насправді були страшним змієм: то був змій з багатьма головами, що своїм трутним смородом і вогнем нищив і палив усе на своєму шляху.

Змій Горинич — це дракон з трьома, шістьма, дев’ятьма і навіть дванадцятьма головами. Називають його Гориничем тому, що він живе під горою в корені Дерева Життя. Це зло підточує Дерево життя. Щоб світ став досконалим, аби це дерево цвіло і давало вічні плоди, треба людям позбутися того змія — вбити його. Але це непросто зробити, бо то збунтований проти Бога розум. У таких зміїв одна губа може торкатися землі, а друга неба. Вони можуть нападати на сонце чи на місяць і тоді настає затемнення. Появу змія Горицича супроводжує велика буря. Тоді грім гримить, з його ніздрів полум’я вилітає, а з вух дим валить; на мідних кігтях та на лапах вогонь блищить. Вогонь — то його основна сила.

Змій Горинич — володар підземного царства вод, син великої богині Дани, а тому має силу замикати земні води. Як хранитель вод може викликати посуху, наслати на людей мор, коли його не вшановують і не приносять жертви. Його змії—слуги стережуть колодязь із цілющою водою, викидають таке полум’я вгору, яке спалює все, що насмілюється наблизитись до нього. Змій Горинич любить жити в якомусь озері або біля річки. Одну з річок так і прозвали люди — Горинь. Свої скарби змій Горинич заховує в нори землі та печери. Там у нижньому царстві живе його численне сімейство з незліченним військом і служниками. Та головне царство змія Горинича розташоване далеко на синьому морі—окіяні, на острові Кургані, на велетенському камені, посеред якого росте могутній крислатий дуб. Там у нього стоять три палаци: золотий, кришталевий і діамантовий, а в стайнях — такої ж масті коні, на яких він об’їжджає свої палаци. Колись один сміливець побував там — над золотим палацом летів понад землею цілий рік, над кришталевим — два, а над діамантовим — три роки. Там, на тому острові, живе дочка зміїного царя — Маринка та зміїна цариця, хранителька потойбічних і земних знань і дарувальниця мудрості. То їх у замовляннях прохають люди не лише щось зробити, але й чогось навчити: скажімо, щоб гадюка не вкусила, хвороба зникла. Кажуть: якби зловити білу гадюку та зібрати з неї отруту, то хто б перший покуштував тієї юшки і м’яса, той знав би усе — як звірі розмовляють, як птахи, трави перешіптуються.

Колись наші предки мали два «зміїних» свята. З’явившись навесні 25 березня змії допомагають хліборобам у їх господарських роботах. Проводжали зміїв 14 вересня у Вирій; та змія, котра протягом літа когось укусила, залишалася мерзнути на морозі.

Давним—давно один страшний змій засів біля града Кия та й занадився людей їсти. Став вимагати ще й царівну. Послав тоді цар і свою дочку в данину змієві. А дочка була така гарна, що змій її полюбив. Жив у тому граді змієборець Кирило Кожум’яка. Довго його просили найстаріші люди, а потім молодші вбити змія. Врешті і малі діти почали просити, а як заплакали — то й сам Кожум’яка не витерпів, заплакав та й каже: «Ну, це ж уже для вас я роблю». Забив того змія Кирило Кожум’яка, визволив царівну і віддав цареві, а те урочище, де жив Кирило, з того часу почало зватися Кожум’яками.

Мужні та сміливі були лицарі-богатирі в давнину. Із змієм Гориничем билися Котигорошко, Ілля Муромець, Іван Побивай, Іван — Мужичий син. Та найбільшого багатоголового змія, який вимагав великої людської данини, бо хотів з’їсти незгасиме сонце, колись убив син Божий, святий Урай.

Змій Горинич, як протилежність Кощію Безсмертному, — людожер. Полює за молодими парубками, особливо за молодими дівчатами, яких тримає за жінок. Іноді стає Перелесником та ночами літає до деяких жінок і із грудей у них тягне молоко. І та молодиця, до котрої він унадиться, жовта-жовта буде, як віск, як не стане молока, то кров тягне. Живучи з жінкою, сильно марудить її, що бідна аж сохне.

— Я таки бачила змія... — розповідала одна молодиця. — Дивлюсь, аж він летить, а іскри так і сиплються. Так я швидше припала до землі, бо на його, кажуть, гріх дивитися, та молюся: «Да воскреснет Бог...» Коли чую: як загуде! От вже, значить, пролетів. Тоді я встала, перехрестилась, глянула на небо, аж його вже нема, тільки смуга по небу, де пролетів.

Один чоловік ішов селом і бачив, як над його головою, немов куль соломи, пролетів змій, а з того куля так і сиплються іскри і він так увесь і сяє. Він летів, бо ніс гроші тому, що йому записався.

Змій приносить чарівникам і відьмам гроші, змагається з людьми, а, програвши, платить. Його легко можна обдурити, але він мстивий і за зло відповідає злом — палить хату.

Перелесник може скидати крила. Раз прилетів змій до молодиці, поклав крила коло хати, а сам перекинувся в чоловіка і пішов до хати. Парубок підстеріг, схопив крила і змій мусив їх викупляти.

Чорти народжуються також від гадюк. Не гріх їх убивати, бо вони шкідливі та нечисті. За забиття людиною так званого полоза їй відпускається сім тяжких гріхів. Вужа вбивати не вільно, бо тій хаті, де живе вуж, він приносить щастя.

Змій постає з тієї гадюки, що сім літ не чує людського голосу. Тоді в гадюки виростають крила і за сім літ вона стає змієм.

Колись для прикликання дощу молили небо та в жертву вбивали або закопували зміїв живцем у землю.

Людина теж може народитися від змія. Така людина має. віщунські здібності, володіє відунськими знаннями та має властивість перевтілення. Таким богатирем був Вольга Волхв. Він народився від змія, котрого в городі здибала його мати. Великий перевертень Вольга умів обертатися в тура, вовка, сокола, птаха, чим наводив жах на ворогів.

Змій — володар усякої хвороби й пристрасті. Більшість замовлянь пов’язують змія їз загоєнням зміїних укусів або їх запобіганню. Зміїними замовляннями відвертають лукавство від «щирого серця», а також наводять на серце любовний жар. Змій — то вогонь, «огненний бугало», політ якого «ліси палить, а землі сушить, а трави в’ялить». Змій — то вогонь як і для довкілля, так і для людини.

Недаремно на знайдених жіночих глиняних фігурках, яким не одне тисячоліття, накреслені змійки—вужики, що своїми головами тягнуться до лона. На місці грудей також зображені змійки. Захисними смужками чи змійками обвитий був і посуд. Такі особливі знаки—обереги зберігалися в родині та були символами єднання неба і землі, вогню і води, батька і матері. То була жертва богам, яка розбивалася на щастя родинного життя в Купальські дні. І тільки після цього був дозволений доступ чоловікам до жінок, бо то була найкраща пора для зачаття здорової майбутньої дитини.

У тих захисних змійках — тайна Небесного Вогненного Змія, смисл життя, його початок та безконечність, що плине у безмежний Всесвіт, у якому несе у майбутнє свої зоряні води могутня течія Ріки Життя.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.