Українська міфологія

Відьма

Відьма (відун, відьмак, відьмувати) — походить від відати, тобто знати все. Їх не треба плутати з чарівниками, які можуть робити й добро. Відьма спосібна тільки на зло. В основному це жінки, які продали душу чорту.

Відьма
Відьма

Відьма тому і називається відьмою, що про все відає і все знає.

Колись, ще як були волхви—кудесники, відьма керувала погодою, вміла собою

закривати зорі й місяць, пасла корів—хмар, а коли починався грім і блискавка, то доїла їх і з небес падав дощ. Тоді вона могла ставати вогневим клубком і навіть вогневим змієм у небі.

Старі люди пам’ятають, що колись один чоловік розказував. Пішов він на полювання, та раптом де не взявся сильний вітер і темні хмари. То він і встрелив у найчорнішу. З неї впала мертва гола жінка, а буря враз ущухла.

То було дуже давно. В теперішні часи відьма хоч і вміє літати, та живе на землі. Бувають родимі, що походять з відьомського кодла. Вони мають невеличкий на два пальці хвостик, на кшалт чортячого, який у сні висовується, а як проснеться — ховається. То він уже згодом, коли відьма відьмує, виростає оброслим, як у собаки.

Очі у відьми чорні та глибокі, погляд не гарний, на сонце праведне ніколи не дивиться. Відьма може народитися тоді, коли вагітна жінка, готуючи страву на Святий Вечір, з’їсть вуглинку з печі, яка необережно впала до горщика. В сім’ї, в якій народилися підряд сім дівчаток, одна з них стане відьмою, бо з малих літ уже буде вміти чаклувати. Відьом не слід плутати з чарівницями, бо ці роблять тільки добро і багато знають, але нікому не шкодять.

На відміну від родимих, які рідко шкодять людям, бувають відьми вчені. Це жінки, які продають свою душу чорту, а тому вони дуже лихі та злі. Одна жінка стала нею в такий спосіб: у ніч на святого Урая—Рая пішла на коров’ячий брід, набрала з того сліду в рот води та й пішла до хреста. Там зняла з себе одежу, розіслала її на хресті і вилізла на нього.

Учені відьми виходять вночі на двір у білих довгих сорочках з розпущеними по пояс косами. Вийшовши, закривають місяць хмарами, застеляють ними усе небо. Починається буря, а вони тоді біжать доїти чужих корів. Заганяють тоді місяць у хлів, а там видоюють корів так, що з дійок разом з молоком дзюрчить кров. Така відьма, крім худоби, вміє здоювати собак, кішок, гадюк, ящірок; добудати з жаби сметану, а з роси молоко. А ще вони вміють насилати серед літа град або сніг. Одного разу відьма вкрала навіть райдугу з неба. Інші можуть насилати на людей хвороби, давати доручення різним гадам, щоб ті, наприклад, викрали дощ чи росу, які потім відьми держать в горщиках у вигляді жаби в себе у коморі, а тому через них і стає на землі посуха. А ще відьми викрадають малих дітей, уміють псувати їх очима, наводити причину на них; насилають хворобу на людей і навіть смерть.

Найнебезпечнішими для подібної шкоди є ніч перед Різдвом молодого Божича—сонця, ніч перед Великоднем та ніч на Купала. Люди знають, що коли падають зорі з неба, то їх крадуть відьми та ховають у глечики. Бо зорі — це душі людей, які жили праведним життям на землі.

У кожному селі є відьма, а в деяких їх може бути і не один десяток, не кажучи вже про міста. Особливо гарні дівчата стають відьмами чи чарівницями і зваблюють до себе гарних парубків. А бридкі старі жінки всі легко можуть стати відьмами.

У Купальську ніч всі відьми стають молодими та вродливими і злітаються на шабаш до Лисої гори, що понад Дніпром нижче Києва. Верховодить там ними старий відьмака. Відьмака — це так само чоловік, який усе знає, але з лиця бридкий, як і стара жінка, що стала відьмою.

Перед подорожжю відьма роздягається догола, звертається з магічним замовлянням до хатнього порогу, з—під якого вона добула глини, щоб виготовити мазь, в яку додає різне зілля, зміїні голови та жабячі лапи. Користується вона і відваром тирлича—зілля, яким натирається під пахвами. Прості дівчата теж знають магічний вплив цього зілля, який викликає до них любов. Вони і вмиваються ним, щоб скоріше вийти заміж.

Натершись чарівною маззю, відьма перекачується через стіл, сідає верхом на помело, мітлу або на кочергу чи коромисло, хапає в руки мечик од терлиці і вилітає через комин. Пурхне, як горобець і летить на шабаш.

На тих ігрищах при світлі багаття відьми та ще всяка нечиста сила влаштовують після ділової частини дикі оргії: п’ють, гуляють, витанцьовують, грають у війну, кидаючи одна в одну мечиками. Як тільки заспіває півень—почакун^ відьми повертаються додому.

У Купальську ніч бог блискавки і грому Перун особливо обачний. Бо саме тоді найбільш мотається відьма в пошуках цвіту папороті. Оволодівши чарівною квіткою, відьма розрізує долоню і запинає її під шкіру і тоді вона може накликати людям багато зла, бо пізнає мову тварин і рослин, володітиме ще більшими чарами таємниць неба і землі. Особливо молодим треба бути обачливими біля вогню. Попіл Купальського вогнища може принести великої шкоди, коли за ним уполює відьма. Заразом він може служити оберегом від них, якщо його закопати під ворітьми огорожі. Врешті від злих чарівниць можна охоронитися різними засобами. Відьми дуже бояться псів—ярчуків, собак з вовчими зубами. Але таку собаку не легко виховати, бо він походить аж із дев’ятого покоління від дев’ятої суки. Відьом проганяють також плакуном верболистим та ще кропивою чи коноплями. Щоб позбутися їх, на Свят—Вечір обсипають обійстя маком. Відьма дуже любить мак і не матиме часу йти до хліва доїти худобу, бо починає визбірувати його по мачинці.

Кажуть, що хто хоче побачити відьму, то треба дивитися через дірку в поліні, з якого випав сук. Різні є способи як і зловити її. То ж, до прикладу, забивають цвяхи в те місце на стіні, куди падає тінь від відьми.

Відьми бояться знахарок, бо ті добре допомагають людям різним зіллям та замовляннями, знають про їх минуле і майбутнє, аби тільки ті не брехали. Впізнати можна відьму ще і тоді, коли парубок накладе кашкет на голову дашком назад, на руках з пальців поробить дулі, одну руку засуне в кишеню, іншу за пазуху; то коли проходить біля відьми, то вона злиться і її зразу можна впізнати. Відьма не тоне у воді, може обертатися кішкою, собакою, мишою, жабою навіть неживими предметами.

Коли відьма помирає, то цілий тиждень ніяк не вмре, тоді вона реве бичачим голосом, блює кров’ю, вивалює язик, лупає очицями і такий розноситься сморід, що всі тікають з хати, а нести на кладовище її можна лише з тяжким трудом. Щоб відьма не встала з могили, завжди на місце, де знаходяться груди, їй забивають осиковий кілок.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.

Відьма

Слово «відьма» походить від слова відати, тобто знати про все. У багатьох народів існує багато легенд про відьом. В українських легендах відьми, як правило, красуні. Особливо гарними вони стають опівночі.

Спільним для відьом усіх країн є те, що вони вміють вночі вилітати через комин печі і літати по небу. Літають вони на мітлі або кочерзі.

Існувало повір’я, що раз на рік відьми з всього світу зліталися на шабаш, на якому протягом трьох днів весело гуляли з нечистою силою.

Керував відьмами старий відьмак — старець із бридким обличчям. Після шабашу відьми знесиленими поверталися додому. Інколи вони сідали людині на плечі і так пересувалися під самими хмарами.

Вовче серце, пазур чорної кішки, гадюки, печінка та серце жаби — основні компоненти багатьох чародійних відьомських напоїв.

В Україні існувало повір’я: якщо батько мав сім дочок, то наймолодша обов’язково була відьмою.

Про відьомські каверзи

Відьма могла зібрати у торбу землю зі слідами людини, якій вирішила заподіяти зло. Торбу із землею вона вішала у димарі, при цьому замовляла, щоб людина так само сохла, як і земля у торбі.

Часто відьми доїли чужих корів. Задля цього вони перетворювалися на котів, собак. «Посмокче отакий собака корову — і зникне в тої молоко». Та не завжди відьми вдавалися до перевтілення. Інколи вони збирали росу з тих полів, де пасеться худоба, у якої вони хочуть відібрати молоко і віддати власним коровам або козам.

За давніми легендами відьми улаштовували шабаш на Лисій горі.

Цікаво, що свою назву Лиса гора отримала за те, що її верхівка ніколи не мала рослинності.

Хоча відьмацький шабаш і тривав тільки три дні, та відьми так шалено та несамовито витанцьовували, що трава геть була витоптана.

Джерело

  • Легенди та міфи України / уклад. В. П. Товстий. — Харків: Промінь, 2005. — 64 с.: іл.

Українська відьма

Зовнішність відьми. Випробування та підготовка до діяльності. Перетворення, літання, зібрання відьом, шкідлива діяльність останніх, спрямована на особу та власність, Майно. Обереги од відьом, лови відьом, випробування водою, спалення, побої, каліцтво, конфіскація майна. Природна смерть відьми.

Гидка, зловісна баба із гачкуватим носом, червоними очима, що дивляться вниз,— такий портрет відьми в малоруських та західноєвропейських етнографічних збірниках 1. Усі народні оповіді Лубенського повіту додають до цього портрета ще такі риси: Відьма в лиці міняста, жовта, очі чорні — глибоко. Погляд у неї негарний. Її по очам пізнають. Вона на сонце праведне не буде дивиться і в церкві усе дивиться униз». Крім характерних рис обличчя, головною ознакою відьми вважається хвіст. Упевненість в існуванні хвостатих людей поширена між віддаленими арабськими, африканськими, меланезійськими племенами 2. Ще одна ознака відьми — чорна смуга волосся від потилиці до пояса (як у в’ятки) — трапляється тільки в народних оповідях про відьму в Харківській губернії 3.

Перелічені особливості можуть належати, звичайно, тільки «родовитій» відьмі; ученою ж — може стати кожна жінка, що витримала випробування. Це випробування, як випливає з друкованих джерел 4 та усних народних оповідей, що були записані мною в Лубенському повіті, полягає, окрім наруги над святинею 5, ще й в образному уявленні майбутньої діяльності відьми та її долі. Та, що має пройти випробування, йде опівночі до річки, звідки вилазить гаддя, вона його видоює і бере зубами; потім гади хапають сир з такою жадібністю, з якою потім вони розірвуть відьму або її душу. Дещо інше випробування відьми в таких народних оповідях: «Жінка просила своєї куми: «Навчи й мене відьмити», А кума каже: «Не видержиш».— «Видержу».— «Приходь завтра». Увечері прийшла та жінка до куми, і кума повела на їх собраніє. Здохла кобила, і в кобилі і гади, і черепахи, і жаби; і туди тій кумі пролазить. Вона те побачила та й назад, а ті відьми навели їй причину, і вона ошалимоніла, ума тронулась» (від селянина села Піски І. Рябича).

«Одна жінка другу вчила, повела до колодки (а в тій колодці черви ворушаться) і сказала: «Як ти вивчишся відьмою, так отак на тім світі будуть твою душу черви точить. А як поведу тебе до річки,— щоб ти не боялась, стояла». Повела, тричі свиснула. Вискочили нечисті. Стали вони її розважать (ту, що вчилась), казать: «Поступай до нас, і буде тобі хороше жить». І та женщина перелякалась, не схотіла» (від селянки міста Снітин Д. Сизоненкової).

«В Хитцях є баба, усі кажуть — відьма. Вона і других обучала. Узяла собі двох молодиць, і узяла паляницю, і повела їх до комашні; узяла розломила надвоє паляницю і половину устромила у комашню, -а другу половину переломила ще раз на два куски, і ті молодиці танцювали кругом комашні і їли той кусок. А відьма приказує їм: «Танцюйте, танцюйте, а то і поклоніться тій комашні». Потім сказала: «Ідіть додому і не оглядайтеся назад, поки аж додому не дійдете, а вранці встанете до схід сонця і підете туди до комашні і той шматок візьмете». А чоловік ішов та й чув їх розговор та взяв той шматок вийняв та собаці й оддав. Встали ті молодиці утром, пішли до тієї комашні, довбались, довбались, та нема нічого — уже взято. Пішли вони до тієї, що вчила, і давай її допрошувать: «Нащо ти взяла? Сама клала, сама й узяла!» А вона їм божиться, що не брала. Давай вони спориться і за коси водиться, так що і люди взнали. Жінки ті кажуть відьмі: «Сяка-така, дочко! То хоч як-небудь було молоко в наших корів, а тепер нема ніякого» (від селянина села Хитці Д. Погорілого).

«Чоловік бачив, як дві відьми у саду поскидали запаски і очіпки і ходять до вишні або груші, мов до корови» (від селянки міста Снітин К. Прихідькіної).

Багато знань, які необхідні для подальшої діяльності, одержують відьми, зірвавши квітку папороті. «Вони ходять на Івана Купала і ждуть, як цвіте папороч. Вона тілько половину ночі цвіте, а то сейчас же опада. Розрізують долоню і запинають під шкуру, щоб все знать» 6.

В основі будь-якої діяльності відьом лежить уміння обертатися на живі істоти та неживі предмети, без чого сама діяльність ця не завжди була б можливою. Здатність до перевтілення часом обмежується лише дванадцятьма видами предметів, у які перетворюється відьма 7, а часом така здатність визнається майже безмежною 8. Відьма обертається, між іншим, на собаку з жіночим обличчям 9, кішку, пацюка, мишу 10, на птахів 11, зміїв 12, жаб 13, кваків 14, комах 15.

Такі ж перетворення відьом відомі і в зарубіжному фольклорі. Шотландські відьми переслідують парубків у вигляді кішок 16, італійки особливо часто на початку XVII ст. обертались на кішок 17; валлонки і фламандки — на собак, кішок, ворон і сорок, сицилійки — на жаб 18.

І в перетвореннях, і в літанні відьом важливу роль грає мазь, яка виготовляється за західноєвропейським рецептом із людського, особливо дитячого, жиру, стружок від олтарів та церковних годинників 19; у малоросів — з котячих мізків, собачих кісток і людської крові 20 o1 або тільки майського масла і сажі 22. Вже в казці Апулея «Золотий осел» Памфіла після вживання подібної мазі перетворилась на сову і полетіла; французька відьма кричить: «Emen hetan!» — і летить на лозині 23; вимазана маззю німецька відьма летить гола на помелі, кочерзі, мітлі 24; фламандські відьми літають на козлах, гратах, вилах, дрючках, мітлі. Вилітаючи, теж кричать: «Через трубу! Вище дерев, будинків, вище всього!» 25 І малоросіянка, намазавши під плечима, «пурхне, як горобець, уверх» на коромислі, частіше — на мечику з терниці 26. «Якось ноччю зійшлись відьми у хату до хазяйки, а наймит не спить, дивиться. Мотаються вони по хаті, наварили вареників і, хто їх зна у віщо, вмочили. Кожна з’їсть вареника і летить уверх» (від селянки міста Снітин Д. Сизоненкової).

Галасливою, безладною юрбою, як у «Фаусті» Гете, поспішають відьми з усіх усюд у темну ніч, що ледь освітлена місячним, кривавим сяйвом блукаючих вогнів на Guy de Dôme, Бараону, Брокен, Лису гору o2 на свої зібрання. Відомості про малоруські збіговиська відьом короткі та невиразні, певне через те, що процесам про чаклування не надавали значення. Головує відьмак або вовкулака o3, прикажчик, — взагалі такий, що стримує діяльність відьом. Вони ж тільки залицяються до чортів, не вступаючи в зв’язки, танцюють, немов грають у війну або навіть у ляльки, за місцевими оповідями 39. У західноєвропейському фольклорі, де відьмак — нікчема (Michilet la sorcière), на зібраннях відьом головує сам сатана у вигляді козла з людським обличчям. Відьми вечеряють стравами без солі, після вечері танцюють в масках, дранті або голі (молоді, як зауважує Гете), повертаючись одна до одної спинами. Після танців йде меса навиворіт, а потім учасники віддаються фізичним зловживанням і протиприродним порокам. На завершення сатана спалює себе, а відьми беруть попіл для нових злодіянь 40.

Дії відьом різноманітні : часом вони виглядають як безвинний жарт, пустощі, як ось у таких народних розповідях:

«Старик ішов з шинку пізно. Колишня б'є його по ногах, він пада. Доходить до свого двора — валом переснована улиця. Як уплутавсь він у той вал, кричить: «Рятуйте!» Два чоловіки вивели його, довели додому, кажуть: «Парасю! Візьми свого чоловіка». Тим же чоловікам не було валу, а старику єсть — обмарило» (від селянина місто Снітин М. Івахненка).

«Пішли ми на різдвяних святках на досвітки, на грище, на Дивинщину o4. Дійшли на солонці. Мороз — аж скалки скачуть. Місячно. Нас чотири йде. Де взялась горохова копиця, коло нас кругом вертиться; що ми ступим, то вона не дає ходу, а в нас ні в одного нема й палиць Ми й просим: «Пусти нас, дай нам ход». Вона й посунулась на кладовище» (від нього ж).

До менш небезпечних справ відьом може бути віднесена їзда на хлопцях, як у гоголівському «Вію» 41 та подібних до нього народних казках o5, а також примусове літання з допомогою тирлича o6 (volantia minor) 43.

Але пізніше вже ассирійська відьма, проникаючи в хату, отруює їжу, зурочує очима, язиком, вузлами, зіллям, напоями, чарами 44 ; західноєвропейська теж умертвляє, викрадає, наводить причину на дітей, спричиняє викидні і народження калік, відбирає спроможність чоловіків, сіє сімейні чвари, вночі душить людей у вигляді Nachmaar 45. Малоруська відьма також ходить o7 уночі з відром і ссе кров з сонних, умертвляє людей, викрадає дітей або «псує», «їсть їх очима», пожирає трупи 48. Від шкідливої діяльності, що направлена виключно на особу, відьма переходить до заламування закруток на хворобу, смерть, пошесть, збитки, всихання лісу 49, псування хліба 50. За місцевими переказами, закрутки робляться так. «Відьма бере зверху пашню, скрутить навпаки, переламує пополам, загне до кореня і до землі у кустик заткне. Не можна зжинать; хто зажне — заболіє або вмре». Закрутки робляться вдосвіта в самій сорочці 51. На вузол зламу кладуть попіл, сіль, землю із цвинтаря, шкаралупку з яйця, зерна, вугілля 52.

Викрадання відьмами зірок також можна трактувати як шкідливу діяльність. «Звіздохватка зніма світову і полунішню зірку, щоб не було дощу і для того, щоб півні не співали, щоб їй вільно ходить цілу ніч». «Дівка полізла на небо та зняла зірку — так сарана і вилетіла,— од того і повелась»,— розповідають селянки. Для того, щоб зняти зірку, відьма лізе на хрест догори ногами 53 або — вгору на вістрі ножа 54, зняті зірки зберігаються в закопаних глечиках чи горщиках 55. Вже давно наука наблизила це викрадання зірок малоросійською відьмою до світових повір’їв про знищення, пошкодження та крадіжку світил під час затемнення. Дикуни тоді галасують, стріляють, бажаючи відігнати ворожий дух, що погрожує світилу. В літописах затемнення розглядаються як пошкодження або загибель світила. Лоухи замикають сонце і місяць у скелю, фессалійська чаклунка — в коробку 56.

Флобер, наводячи в «Спокусі св. Антонія» різні вірування, між іншим зауважує: «La lune tremble sous і’incantation des sorcieres». За народними уявленнями, відьми перешкоджають довільному рухові стихій. Таке вірування належить до найдавніших і найпоширеніших. Корінф, наприклад, утримував приборкувачів вітрів 57. У кафрів o8 чаклун називається творцем дощу 58. В сучасній Бельгії народ вірить, що відьма помахом руки 59 або помела викликає блискавку, підіймає бурі, які перекидають хати і вітряки, зривають дахи, дерева 60. І українська відьма насилає грозу, град, вихор, сніги, морози, висушує росу і замикає дощові хмари в комору або в горщик у вигляді жаби. Якось хлопець витягнув за вказівкою відьми кілок, що спричинило зливу 61. Відьмам іноді приписують псування полів горобцями, гусінню, іржею; садів — плодожеркою 62.

Нарешті особливим різновидом шкоди, що її завдають відьми, є псування худоби взагалі і тільних корів особливо. У цих останніх відьма забирає молоко не тільки безпосередньо, але й на відстані. В одній з народних оповідей, що я записав в Лубенському повіті, невістка відімкнула чоп в сосі, звідки полилося молоко, а свекруха прибігла, волаючи: «Усю череду повалила» 63. Крім корів, відьма здоює ще собак, кішок, жаб, ящірок, гадюк 64, через що і масло, яке готує відьма, є «гадюче, жаб’яче, черепаше».

Тож коло діяльності відьом, за народними уявленнями, досить значне, але є певні категорії осіб, що за самою своєю природою виключені з цього кола: первістки 65, останні в сім'ї та сьомі, як свідчать такі народні оповіді.

«Ішла я з матір’ю. Собака біла, а очі червоні, сиділа під тином. Може б, вона матір заняла, так вони ідуть та просять: «Не займай, я тобі нічого не заподіяла». А я в матері сьома, так мене не займе. Первого, сьомого і мизинка — не займа» (від М. Скрипчиної, місто Луком’я).

«Ішла я з поля, думала, що буркунина цвіте. Дойшла. Коли кішечка лащиться до мене, а занять не займе. Ішла за мною аж додому, а не займе — що я сьома» (від неї).

Решта людства охороняє себе від відьом різними засобами та прийомами. Мак, конопля, кропива та ін.— це засоби, оборони малоросів; шипшина — грузинів, звіробій (hypericum perforatum L., l`hypericon), жовтець (polygonatum multiflorum L.) — західноєвропейців 66. У Римі на Іванову ніч для захисту від відьом продають помела. В Падуанській провінції жінки в ту саму ніч качаються в росі, охороняючи себе таким чином від відьом 67. Грузинів і білорусів захищають тоді ж вогнища 68. Тваринами, що охороняють від відьом, вважаються першонароджений собака 69 і півні, про що свідчать перекази: «Той півень, що манісінький співа, і у його три пір’їни більших, і відьми ті пір’їни виривають, щоб нерано співав». «Півень-почакун, що найперід співа; як він заспіва, то всі півні співають». «Баба зібрала у мірку тих курчаток, що тиждень як вилупились, і взнала, де півники, де курочки. Тоді давай зараз валашить півники; а ті москалі, що стояли на квартирі, питаються: «Нащо ти, бабушка, так делаешь?» Вона говорить: «Оце на то я, діточки, роблю, що то півень, що валашений o9, за дванадцять дворів не допустить відьми до оселі. Як відьма іде, то він почує та заспіває, так вона ніколи не дойде до того двору».

До переваг первородства належить здатність побачити відьму без особливих приготувань; інші ж, бажаючи побачити відьму, мусять присісти за тінню: «проти тіні вона не побачить». Краще всього присісти за бороною, яку почали вранці і закінчили до заходу сонця 70 , хоча борона не завжди охороняє від навіювання. Наприклад: «Чоловік засідав за бороною. Відьма прийшла і питає: «Сидиш за бороною, то й говори зо мною». Він скам’янів і сидів. Вийшла його жінка, борону остановила і в хату ввела» (місто Снітин). Подібні розповіді наведені у збірниках Куліша та Іванова.

Побачивши відьму, треба вхопить її ззаду, «ловить за в’язи або за волосся, більш ні за що не вдержиш; брать треба зверху, рукою на видлі. Як візьмеш відьму, то руки не розправляй і не переміняй, так і держи; як розправиш — вона вискочить і нема, пішла». «Був парубок і ходив на вулицю. Його відьма не раз била, а він не знав, що й казать. Сказав йому батько: «Хватай її на видлі, то принесеш». Вийшов він; клубок став проти його котиться. Він схопив на видлі; приніс до дверей, став у другу руку брать — не знать, де й ділась. Батько сказав: «Не переміняй у другу руку; як узяв, так і неси». Він поніс у хату, поставив в кочергах на швайку. Устав утром, аж сидить жінка, плаче» (від Д. Сизоненкової, мвсто Снітин). Ще ловлять відьму, забиваючи цвяхи в те місце на стіні, куди лягає тінь від відьми 71.

Відьму, яку на місці злочину не спіймали, а лише підозрювали, піддавали випробуванню водою. Таке випробування, або ордалія, відоме скрізь і не тільки середньовічним, а й давнім народам, а також дикунам — полінезійцям, червоношкірим, африканцям, і базується воно на переконанні, що вода відштовхує винуватого, через що він і не тоне 72.

У XVIII, навіть у XIX ст., відьом ще купали у Правобережній Україні 73, але про купання їх у Лубенському повіті і, здається, у всій центральній Лівобережній Малоросії не збереглося ніяких історичних і етнографічних даних. Потоплення відьом було не тільки випробуванням, а й стратою 74. Проте значно частіше чаклунство в Західній Європі каралось спалюванням, особливо в XVI і XVII ст., а в Польщі навіть і в ХVІІІ-му. Ще 1793 р. спалено 14 жінок біля Кракова 75. Польським впливом слід пояснити випадки спалення відьом у 1827 і 1831 рр. в Галичині під час засухи і холери 76. Траплялись і у Великоросії поодинокі випадки спалення чаклунок 77. В білоруських піснях зберігся натяк на такий спосіб страти:

Купальской ночі
Випеклі вєдзьмі очі.
Заб’ю ведзьму кочергою,
Спалю вєдзьму головунею 78

В середній Малоросії немає жодних згадок про спалення відьом. Напевне, тут воно ніколи не мало місця. В народній місцевій розправі над відьмами переважають побої, що супроводжуються катуваннями, тілесними пошкодженнями, рідко — штрафом, як свідчать такі перекази:

«Одна хазяйка вночі прокинулась, бачить: жінка без очіпка і в сорочці корову доїть,— чуть, як молоко дзюрка. Хазяйка та взяла лопату, прибігла, тричі вдарила, та не влучила по відьмі, а по землі. Хто хоче влучить відьму, хай б’є по її тіні o10» (від М. Івахненка, місто Снітин).

«Один вовкулака парубкував, і дівка його любила, а він її не хотів. І хотіла вона з його посміяться ноччю; схватилась йому на плечі, а він її за передні лапи взяв і пішов з хлопцями. Заходять на досвітки, і він її посадив на лавці. Дівки стали сміяться з тієї собаки, хлопці хотіли бить. Він каже: «Не бийте, хай гуля». Сидить вона на покуті. Потім ідуть на другі досвітки. Бере її на плечі той парубок та й несе. Обносив усі досвітки, і вона нагулялась, і тоді лапи взяв передні та й порозрізував і сказав: «Ступай собі, та більш не зважуйся того робить» (від І. Хрис-тича, с. Піски).

«З досвіток ішли парубки, душ шість, і де взялась сучка і вдарилась у ноги. Вони всі поторопіли і кажуть: «Що воно таке? Піймать її». Упіймали і занесли на досвітки. Вона давай скавучать, руки лизать їм. Той каже: «Лапу їй одірвать», другий: «Ухо одрізать». А третій каже: «Знаєте що? Рот розірвем». Розідрали їй рот і випустили її. «Тепер ми взнаєм, хто ти такий?» І оказалась баба — лежить, нездорова. Вийшла невістка на вулицю, питають її: «Де ж мати?» — «Лежить больна».— «Чим?» — «Рот болить». Стала вона криворота. Узнали, що відьма настояща, а то тільки подейкували про неї» (м. Снітин).

«Манчиха була скажена баба: кача по дорозі, гуде, свиню підкида. Чоловік під коровою застав та й око вибив підпорою» (від Г. Мартищенка, село Литвяки).

«Я вже дівчиною великою була, а в мене тіток дві. Вони ходили на улицю. Одна прийшла раніше, а друга пристояла з хлопцем та йде послі додому, пізніше. Йде, коли доїть корови щось уночі. Вона пристояла, подивилась — стоїть жінка без запасок, без очіпка — доїть корову. Дійниця велика, як діжка, а ремінякою зачеплена за шию. Пішли хлопці та взяли відьму у загороди під коровою, увели в хату: Дядько каже; «По’друбую руки». А вона впала в ноги, як узяла просить, та «оддала їм півогорода свого і принесла юпку білу, щоб не явили, що вона була; дівці подарувала днище o11 і сказала: «А молоко висипте на тік і розметіть мітлою і прибийте осиковим кілком, то не то я вже не піду, а ніхто не піде у ваш двір». Як висипали молоко, так така калюжа — куди вам! Мов після дощу» (від К. Прихідькіної, місто Снітин).

Та й природна смерть відьми важка 80. Щоб полегшити муки, вона повинна передати кому-небудь свою силу, наприклад, дочці: ця остання зразу ж стає відьмою 81. Щоб полегшити передсмертні страждання відьми, свердлять іще черінь на печі і зривають крайній сволок 82. Останній прийом, як уявляється, може бути згадкою про давній звичай робити в могилах і труні отвори, щоб виходила душа (звичай, що залишився в готтентотів o12, самоїдів o13, червоношкірих і фіджійців 83 o14), для цього ж передбачалась посмертна трепанація черепа 84. Місцеві народні оповіді так змальовують смерть відьми:

«Відьма вмирала трудно, провертіли стелю, та впала глина їй на губи, вона й кончилась. Вийшла жінка з хати, коли чорний собака вискочив з-під стелі» (М. Якимовська, місто Луком’я).

«В одного чоловіка мати була відьма. Вона стала вмирать, та що збунтується умирать — ніяк не вмре. Чужа баба сказала: «Прорубайте в стелі дірку, вона вмре». Прорубали — вона й умерла» (А. Різниченкова, с. Волчок).

«Занедужала велика знахурка і відьма, пролежала неділю чи дві; потім прийшлось розрізнятися душі з тілом. Реве, язик вивалила, як блюне кров’ю, різаною o15 такою, просить: «Зорвіть стелину, то я швидше умру». Взяли зірвали стелину, то вона стала ревти так, як на рекговищі скот. Люди повтікали з хати геть усі, поки вмерла» (Є. Купрієва, село Шек).

«Домаха заболіла як і слід, а потім стала нічого не понімать; лежить, а два її сини і дві дочки держать за руки і за ноги, а чуже боїться приступить до неї. Лежить вона, зареве, мов скотина, нелюдським гласом, гавка, як собака, обома руками доїть, мов корову. Вони мучились, мучились, що сумно людям чужим, то стали черінь вертіть свердлом, так як дерево, зривали й стелю. Вона й умерла.

Брат рідний ходив її убирать, чужі боялись, так з неї стала кров іти, бігла до порога; і ночви підставляли під лаву. Нагнало її — така, як бочка.» (П. Кириленкова, село Тишки).

«Як відьма умирала в Крем’янці, то за один день не вмерла. На другий день уже зовсім умерла; стали убирать — вона реве, як корова. Її усі покинули, порозходились і стелину зірвали. Коли на третій день дівка біжить до сусіди, просить: «Ідіть, бо мати вмирає». Стали її вбирать, а вона було вмерла, а то знов не хоче. Уже на п’ятий день прийшла дівка знов і каже: «Ідіть, уже мати вмерла». Узяли борошна, сала — чого треба — і пішли. Посходились. До вечора діждались, заховали її. А вона — та, що вмерла,— прийшла до дочки і каже: «Скиньте з мене запаску, бо не таку наділи». Їм було б надівать синю, що до плахти, а вони наділи чорну, ту, що жінки у будень носять. Ще раз приходила вона до дочки, іще щось з нею приходило біле. Так од того часу дочка вже не жила в тій хаті — закляте місто» (М. Романченкова, село Волчок)/

Викладені дані приводять до висновку, що малоруські народні оповіді і повір'я про відьом, співпадаючи у найдрібніших деталях із західноєвропейськими, відкривають цікаві риси найдавнішого світогляду людства: віру в перевертнів, в основі якої, як гадає Спенсер,— постійні зміни рослинних та тваринних форм у самій природі; віру в дуалістичне існування, тобто в діяльність душі окремо від тіла, що грунтується на уявленнях про реальність сновидінь; віру в можливість управляти стихіями і викрадати зірки, в основі якої — незнання законів природи і величини небесних тіл.

Проте правові західноєвропейські та малоросійські погляди на відьму помітно відрізняються. В нашій юридичній практиці не було відомо такого виняткового порядку судочинства, як на заході,— з ув’язненням як єдиним запобіжним засобом проти ухилення від суду, тортурами, позбавленням захисту, безапеляційним вироком, смертною карою, конфіскацією усього майна в родині обвинуваченої. Причина порівняно поблажливого ставлення малоруського народу до відьом полягає, між іншим, в уявленнях про вроджені здібності відьми, які виключають злу волю; у слабкому розвитку в народній свідомості уявлень про змову з дияволом; у відсутності в українському минулому усілякої єресі — а отже, і єресі чаклунства, і звідси — у повному невтручанні духівництва в питання про відьом.

Джерело

  • Милорадович В. П. Українська відьма: нариси з української демонології / Упоряд., пер., передм. О. М. Таланчук; [Приміт. В. П. Милорадовича та О. М. Таланчук]; Худож. оформл. І. А. Вишинського. — К.: Веселка, 1993. — 72 с.: іл.

Походження та примітки

o1 В одному з оповідань збірника Іванова 21 відьми натираються корою осики. Як це узгодити з загальновідомим страхом відьом перед осикою?

o2 Йдеться про місця, куди відьми збираються на шабаш.— О. Т.

o3 Слово «вовкулака» має різні значеная. Так називають: 1) жертв відьом, але не тих, про яких йдеться, а більш майстерних, подібних до Цірцеї. Іноді вони обертають на вовків увесь весільний поїзд 27, частіше — окремих осіб. За білоруськими повір’ями, жінка обертає на вовка на строк до семи років 28. Теща перетворює зятя у вовка за те, що бив дочку 29. Дівчина кидає стрічку на хлопця, що її покинув, і обертає його на вовка 30. Жінка досягла того ж, почепивши чоловікові на шию мотузок 31. Як жертви відьом, вовкулаки цієї категорії не можуть мати над ними ніякої влади; 2) за загальнолюдськими віруваннями, є такі, що здатні перетворюватися взагалі і зокрема — обертатися на вовків. Крім класичних розповідей про таких перевертнів, ще в Деннах в Америці правили тирани, які перетворювались на собак; за яванським переказом, принц блукав у вигляді собаки 32. Дикуни взагалі вірять у перевертнів, які обертаються на лева, тигра, гієну тощо. У судових процесах XVII ст. звинувачені свідчили, що вони натирались маззю, перевертались на вовків, розривали і їли дітей 33. В Катанії жінка відчиняє двері чоловікові-вовкулаці після потрійної вимоги, щоб не бути розірваною на шматки 34. Валлонський вовкулака розідрав зубами жінчин фартух 35. Хлопець, якого батько побачив у вигляді вовка, перекинувся назавжди у вовка і втік 36. Хазяїн обертався на вовка, перескочивши через пеньок 37. Про вовкулаків останньої категорії народ зауважує: « Відьмами заправля самий главний вовкулака, або відьмак» (іноді отаман, упиряка) 38.

o4 Снітинський куток.

o5 Про поширеність провідного мотиву «Вія» свідчить, між іншим, казка племені Ба-Ронка, яке живе на берегах Делагоа, про принцес) , що лежала в домовині в церкві. Принцеса з’їла кількох солдатів, поки останній охоронець не нагодував її і не напоїв вином, завдяки чому уникнув смерті 42.

o6 Приворотне зілля, яке збирають перед Івановим днем на Лисій горі.— О. Т,

o7 У всіх цих випадках відьма блукає або як звичайна жінка, або ж летить сама її душа, а тіло залишається на місці 46. За нашими народними, а також сицилійськими і середньовічними французькими повір’ями, душа відьми, якщо вертається і не знаходить тіла на тому самому місці, не може в нього вже ввійти 47.

o8 Давня назва народу коса, що живе в Південній Африці.— О. Т.

o9 Каплун.

o10 У фламандців молоко, яке здоїли після відьми, ставлять у піч і б’ють по ньому дрючком, вірячи, що б’ють по самій відьмі 79.

o11 Дощечка для ткання.— О. Т.

o12 Готтентоти (самоназва від «кон-коїн» — справжні люди) — давні жителі Південної Африки, яких майже винищили європейські колонізатори.— О. Т

o13 Народ угро-фінської мовної групи, який живе в Сибіру.— О. Т.

o14 Населення островів Фіджі, австронезійської мовної сім’ї.— О. Т.

o15 Червоною.

1 Чубинский Тр. Экспед. т. 1, в. 1. 197. Иванов. Народные рассказы о ведьмах. в Сб. Хар. Ист.-Филологического Общества, т. III, 164. Канторович. Среднев. проц. о ведь., 20. Е. Monseur. Le Folklore Wallon. Bruxelles., 85.

2 Comte Н. de Charancey. Le folklore dans les deux mondes. Paris. 1894. 264, 268.

3 Иванов 164.

4 Чубинский. Тр. 1., в., 1., 198, 199. Чернявская. Обряды и песни села Белозёрки, Херсонской. губернии, 4; Киевская Старина 1894 г., III, 553.

5 Иванов 168, 172

6 «О том же» Чернявская. Обряды и песни села Белозёрки, Херсонской. губернии 19. и Очерк демон. малор. Москвитянин 1842 г., XII, 115.

7 Сумцов Культ. переж. Киевская Старина 1889 г., XII, 601

8 Иванов 195

9 Иванов 180

10 Иванов 162, 196

11 Иванов 197; Москва. 1842 г., Xll, смесь 112-120, Афанасьев. Рус. Нар. Ск изд. III, т II, 329, Киевская Старина 1883 г., XI, 395.

12 Иванов 176

13 3ао. Имп. Рус. Гегр. Общ., V, 19, 60

14 Чубинский т. I, в., I 205

15 Иванов 197

16 Тзйлор. Первоб. культ. I, 289.

17 В. Попов О колдуне; Мишле. Время 1863 г., II, 65.

18 Е. Monseur Le folkll. wal. 85, 86. Is. Teirlinck. Le folkl. flamand. 102. Arturo Trombatore. Folk-lore catanese. Torino 1896, 12.

19 Попов О колд. 57, 61, 68, Канторович 16, 70, 71,

20 Иванов 170

21 Иванов 171

22 Манжура Сб. Харьк. Истор. Фил. Общ. П, 138, 139

23 Попов О колд. 57, 61, 68. Гейне. Германiя. III, 136.

24 Гейне Германiя. III, 29; Кантор. 5.

25 Teirlinck 106, 116, 117.

26 Номис Українські приказки, 3

27 Иванов 205, 223, 224

28 Романов Белор. Об. IV, 103

29 Железнов Библиотека для чтения 1861 г., III 11-16

30 Киевская Старина 1894 г, VI, 543-545

31 Чубинский Тр. 1, в. 1, 223

32 C-te de Charencey. Le folk. dans le deux monde. 274

33 Спенсер Основ. соцiологiї 356, 357. Тейлор. Первобыт. культ. 288, 289, Канторович. Среднев. проц. 77-81

34 А. Trombature Fl. cat. 18

35 Е. Munseur Le Fl. wal. 85

36 Беньковский Киевская Старина 1894 г., XII, 495-497

37 Кулиш Зап. о Ю. Руси. II, 35

38 Иванов 173. Манжура. 140

39 Чубинский 1, в. 1, 197, 205; Манжура, 140, Иванов. 215, 221, Ефименко. Судъ надъ ведьм. Киевская Старина 1883, XI, 378

40 Гeйне Герм. III. 29, 137-143. Попов. Колд. 61, 72. Канторович. Ср. проц. 6. Teirlinck. Fl. flam. 107.

41 Милорадович «К вопросу об источн. Вiя» Киевская Старина 1896, IX, 46-48)

42 Junod Les chants et les contes des Baronca. Lausanne. 1897. 317-322

43 Чернявская Обр. 19, Квітка. Конотопська відьма. 228-230. Номис Укр. Пр. 5, Кулиш. Зaп. о Ю. Руси. II, 39

44 Вс. Миллер «Ассир. 3акл.» Рус. Мысль 1896 г., VII 72-73

45 Teirlinek Lе fl. flam. 103, Monseur. Le fl. wal. 85. 86. 89, Trombatore. Fl. catan. 15; Кантор. 4, 71, 99

46 Зам. по поводу вал. и сиц. фолькл. сборников Киевская Старина 1898 г. VII, VIII, 3-5)

47 Е. Langlois Origines et sources du Roman de la rose. Paris. 1891, 16 7

48 Очер. демон. Малор. Москв. 1842, XII, 112-120. Чубинский т. 1, в. I, 204: и т. II, 410. Иванов 207

49 Литвинова Киевская Старина 1899, Ш, 140.

50 Антонович Тр. Эксп. I, в. 1, 348.

51 Литвинова 140

52 Даль О поверьях 71

53 Чубинский 1, в. 1, 198

54 Милорадович «К вопросу об источн. Вiя» Киевская Старина 1896, IX, 47

55 Сумцов Культ. пер. Киевская Старина. 1890, 1, 60, Манжура 134, Москва 1842, XII, 112.

56 Афанасьев Зооморфич. божества. III., 6, 8, 9, 12; Сумцов Культ. пер. Киевская Старина 1890 г. 1, 61. Даль О поверьях 61.

57 Сумцов Киевская Старина 1889. I, 77.

58 Comte Goblet d'Atviella. L'idee de Dieu d'apr. l'anthrop. et l'hist. Paris, 1892, 95.

59 «Конотопська відьма» Квітки: Пазька. куди махнула рукою, туди і хмари пійдуть. (203, 204)

60 Monseur. 88; Teirlinck. 106, 107.

61 Москв. 1842 г., Xll, 112-120. Афанасьев. Зоомор. бож. III, 13, 16. Даль. О поверьях. 61, Иванов 214, Чернявская, 5.

62 Москв. 112-120, Канторович 5, Teirlinck. 103

63 О том же у Чубинского, 1, 203. Иванова, 178.

64 «Конотопська відьма» Квітка 203

65 Иванов. Рассказы о ведьмах. 190, 192.

66 Сумцов. Культ. пер. Киевская Старина 1889, V, VI, 305 и VIII, 425, Сумцов. Совр. этногр. Киевская Старина 1892 г. II, 212, Чуб. I, 8. Киевская Старина, 1895 г., VII и VIII. Докум. 12, Даль. О пов. 63. Teirlinck. Le Fl. flam. l09

67 Tuchmann. La fascination. Melusine 1899. Т. IX, MaiIuin 200

68 Вестн. Евр. 1868. ll, 552, 3aп. Имп. Геоrр. Общ.V, 61, 721.

69 Чубинский 1, 53, Иванов. 177, 180, Киевская Старина 1894. III, 553

70 Кулиш. 3ап. о Юж. Руси. II, 37

71 Москв. 1842 г., XII, 115

72 Comte Goblet d'Alvilla L'idee de Dieu. 196. Гейне. Германія. III, 30. Сумцов. Культ. пер. Киевская Старина 1889, 1, 83-89

73 Антонович Тр. Эксп. 1, в. II, 346, 347. Ефименко. Суд. над ведьм. Киевская Старина 1883. XI, 387, Киевская Старина 1885, XI 567-570

74 Сумцов Культ. пер. Киевская Старина 1889 г., 1, 83-89

75 Аатонович Тр. Эксп. I, вып. II, 325, 326, Ефименко. Киевская Старина 1883 г., XI, 388, 392-394. Канторович. Средн. проц. 178

76 Потебня Объяснение малор. песен. II, 436

77 Канторович 210, 216

78 Зап. Имп. Рус. Геогр. Общ. V, 426, 454

79 Teirlinek 103

80 Иванов 216

81 Беньковский Киевская Старина. 1896 г., IX, 242

82 Милорадович «Народные обряды и песни Лубенского уезда» Харьков 1897 г., 166

83 Comte Goblet d'Alviella. Lidee de Dieu 24

84 Comte Goblet d'Alviella. Lidee de Dieu 25