Волхви
Волхви — вибрані Богом люди, посередники між небом і землею, виконавці волі богів. Чарівники, вміли гадати по сонцю, місяцю і зорям, птахах, тваринах тощо.
Душа людини вічна. Та не всяка душа досконала. Є люди, котрі несуть у собі дві душі — світлу і темну, які між собою завжди борються; такі люди з подвійною душею не знаходять щастя у житті. .Людина повинна шанувати безсмертну душу, не давати її в наругу ні на цьому, ні на тому світі. Планети та зірки в залежності від розташування їх на небі, мають великий вплив на людину, наділяють одних особливим даром розуму. Тоді в ці душі небесні світила вливають зоряний дух предків. Такими чудовими властивостями володіли волхви. Волхви, або як їх ще називають кудесники, — давньоукраїнські жерці, обранці богів та виконавці їхньої волі. В народі їх за пророцтва називали ще віщими людьми. Пізнавши великі тайни світу, волхви ставали для свого оточення людьми недосяжно вищими, бо їх очам відкривалися інші світи, інші цінності.
Пізніше від них пішли інші чарівники—ворожбити — тобто ті, що ворожать; знахарі — ті, що знають про недуги та майбутнє; відьмаки, відуни, відьми — ті, що вміють чарувати. То пізніше волхвів—кудесників стали несправедливо називати слугами нечистої сили.
Боги шляхом різних природних явищ виражають свою волю людям, а їм у свою чергу залишається лише зрозуміти та пояснити те чи інше явище. Всі ті чудесні речі, які відбуваються на землі, раніш формуються в царстві Бога. Волхви володіли таким даром розуміти дане богами знамення, а тому стали посередниками між землею і небом, щоб зберегти тайну життя і смерті для людини.
Жерці в давній Оріані належали до найвищого стану суспільства, своїми значними духовними знаннями служили йому, бо вміли володіти розумом людини. Вони були носіями та хранителями віри предків, возносили молитву богам, виконували жертвоприношення та ворожіння. Відомо, що в часи Київської Русі волхви виступали проти чужої віри і віщували, що її прийняття призведе до тяжких наслідків, протягом тисячі років. Та не зважаючи на те, скільки мук та страждань принесе чужа віра нащадкам їх, народ розірве ті залізні релігійні ланцюги. Пророцтво мудрих волхвів збувається нині!
Жрець — той, що приносить жертви. Від інших людей жерці відрізнялися білим одягом та довгим волоссям, вони мали право відпускати довгу бороду. Кожне плем’я чи поселення в древній Оріані мало свого волхва. Усіх їх очолював головний волхв — Жрець Держави, який був близьким до князя. Атрибутами волхвів були пряслиця, з своєрідним оком —дірочкою з астральними знаками (місяця, сонця, сузір’їв) для спостережень за небесними світилами, а також різні символи, жезли... Жерці завжди із собою носили жезл з навершям з кількома дзвіночками. При ударах палицею об землю створювався мелодійний звук, який служив для відлякування злих духів. Вони жили в лісах біля великих річок, серед духмяних квітів, птахів та звірів. Там волхви та їх учні читали священні книги, приносили небу молитви, а богам жертви. Пили лише воду, їли овочі та корені, а ложем їм служило листя та трава.
Тільки волхви мали право входити до святилища. Окрім волхвів—чоловіків, були також жінки—волхвині, які прирекли себе для служіння богам, та старі жінки, які віджили своє подружнє життя. Жінок, які вміли чаклувати та передбачати майбутнє, називали потворами або потворницями, бо вони вміли «творити» чудеса. Після запровадження чужої християнської віри це слово стало вживатися з негативним забарвленням. Давні жерці були досить високоосвідченими особами в Оріані. Вони говорили, що той, хто є вільним на землі, залишається таким і в зоряному царстві.
При сприянні царства духа предків волхви досконало знали лікувальні властивості трав та володіли секретами довголіття. Від богів вони знали, що е багато видів трави та каміння, з допомогою яких людина може постійно продовжувати собі життя. Та цей секрет особливо тримався ними в таємниці, інакше ним могли б скористатися злі сили. А, знаючи його таємницю вони пішли б у наступ на самих богів. Темні сили сильні тільки в темряві. Ось чому жертви богам, хранителі вірувань передавали через вогонь, який завжди горів у алтарі храму. Завдяки цьому божественному вогню духи добра стають ще сильнішими.
Пізнати світ можна лише душею, яка, спілкуючись зі світовою душею зоряного царства предків, зливається з тілом.
Знаючи властивості металів, каменів, молитв, замовлянь, звірів, трав, ягід і всього сущого, що походить від богів, та виконуючи волю Всевишнього, волхви творили чудеса. Ось деякі з них: могли зупинити хід сонця в небі, або затемнити його повним місяцем. Це вони, волхви, першими, за зірками визначили народження Ісуса Христа. Вміли зачаровувати блискавиці та грім, які посилає з неба бог Перун. Знали трави, які тамують кров, та затягують рани; знали, щоб відновити силу тіла, на їх переконання треба пити свіжу кров ведмедя, яка біжить із рани. Вміли робити сполуки із м’яса змій та звірів, що давало можливість омолодитися, а іноді повертали навіть молодість. Знали чому лев боїться півня, і чому змії ховаються та скручуються, коли сонце перебуває в сузір’ї Рака. Чому шкура вбитого вовка руйнує і поглинає шкуру овечки? Чому магніт притягує залізо та чому ця властивість припиняється, коли піднести до нього алмаз? Знали, де росте трава, попробувавши якої можна спокійно жити без їжі і води дванадцять діб?
Волхви створили вчення про Око—пришельця з далеких галактик і пояснили, хто творець Вирію, Всесвіту, неба, землі. Володіючи багатьма мовами, а, значить, і знаннями світу, заразом дбали і про духовний світ прийдешньої України. Пам’ять народу зберегла безліч обрядових пісень та замовлянь, які в давні часи були молитвами. Волхви користувалися стародавніми книгами—письменами: «Острологія», «Звездочот», «Громовик», «Колядник», «Волховнйк», «Сносудець», «Путник», «Лічебник», «Травник», «Зілейник», «Цвітник». Стародавні жерці є авторами «Велесової книги», Аскольдового літопису та тисяч, а може і сотні тисяч подібних, які не збереглися нині. Вони є творцями ведійської культури, яка є найстародавнішою пам’яткою людства. Веди означає «достовірні знання», написання яких припадає на II і початок І тисячоліть до н.е., хоча вони в усній формі складені значно раніше. Ведійська міфологія народилася на побережжі Дніпра, де стоїть таємничий та чарівний град Кия. Там ще і нині зберігається Храм Української Душі. Бо саме там, де шуміли Священні гаї, де тисячі літ тому дивилися храми предків у зоряне небо, приносили свою і нашу жертву сонячним богам волхви. То вже після духовного скалічення прадідівської віри чужовірці храм стали називати незрозумілим словом «капище».
Для вшанування найвищих небесних богів у Оріані будувалися чудові храми. Святині ставили на честь Перуна, Хорса, Дажбога, Сварога, Трояна, Лади, Велеса та інших богів. Здебільшого то були дерев’яні, але були і камінні та мармурові. Всередині храм ділився на дві частини. Стіни передньої частини як всередині, так і зовні прикрашалися різьбленими та розфарбованими зображеннями священних речей: рогами звірів, їх черепами, багряними ткіанинам.и... Святилище, в якому стояв Головний Бог, навколо якого стояли зображення інших богів, відділялося від передньої частини храму чотирма різьбленими стовпами. Поверх стін та стовпів від самої покрівлі спускалися розкішні завіси. Храм будували, щоб святилище було на схід від входу, бо хто молиться богам, має молитися до сходу сонця. Храм був притулком кожному, хто пізнав свого бога.
Древні жерці робили зображення богів таким чином, щоб на нього мав вплив дух зоряного неба. Головний Бог був щедро оздоблений сріблом, золотом та дорогим камінням, бо добрі духи зірок тоді любили селитися в ньому. В спілкуванні з Головним Богом волхви — прапрадавні хранителі тайн для сучасного і майбутнього —воістину творили справжні чудеса.