Українська міфологія

Білобог

Білобог — бог білого дня, щастя і добра, господар Вирію та повелитель світлих богів. Захисник людей від зла, постійно бореться з Чорнобогом.

Білобог
Білобог

У ті предковічні часи, коли премудра Лада упорядковувала Всесвіт, коли не було ще неба, ані сонця на нім, Сокіл-род народжував сина світла. Відтак з’явилася його одинока могутня самородна сила, яка розігнала тьму, і з неї вийшов той, що є від віку душею всіх єств.

У Ведах — стародавніх книгах, що містять священні тексти аріїв, написання яких припадає на ІІ-І тисячоліття до н.е., в одній з Рігведівських пісень говориться:

Водяна безодня, жар, творення:
Буття і небуття тоді не було —
Повітря не було і Неба над ним...
Вода тоді була — глибока безодня...
Зародок один від сили жару народився...

Воістину так і було... Завирувала водяна безодня, з’єднавшись з вогнем творення, а на Дереві Життя вгорі високо над Ладою процвіла дивна троянда, з якої де не взявся і вилетів вогненний птах та й поринув з прадерева у водяну безодню. Там, у глибокому проваллі, зніс білосніжний лебідь золоте яйце. Коли яйце по році розлупилося, то з одної половини шкаралупи сталася земля, а з другої сталося небо. Темний морок хотів перешкодити праєству буття, що ставало тоді вічністю, та у великій битві богів—титанів з огидними силами мороку сам Господь—Бог прийшов на допомогу, створивши під землею пекло, куди через широкі ворота Мати—Земля котила кудлаті голови синів мороку.

Побачив Сокіл—Рід, що птах робить Біле Буття, і сказав, що то —добро, бо слабне тьма.

Змахнув в небо білосніжними крильми лебідь—птах, упав грудьми на рідну землю і став посеред неї красенем: шкіра біла, очі блакитні, волосся русяве, а обличчя, як у молодого бога.

Напився велетень живої води, з’їв молодильне яблуко з вічнозеленого Дерева Життя і відчув велику силу в собі, бо став Безсмертним. І сказав тоді Сокіл-род: «Ти є вічність, що змагається з Чорним Буттям, бо ти Білобог, бог світла і добра, то ж твори разом з богинею Всесвіту лад на небі і на землі.»

Перевернувся красень через голову, став знов білосніжним лебедем; змахнув одним крилом у небо, другим по землі і сміливо полинув у Чорне Буття.

У самій блакиті прозорого повітря стоїть у Вирії чудовий золотий храм, у просторому залі якого, серед сотень тисяч літ світла, на золотому троні, вдягнений в огненний пурпур, у променистій короні, сидить та творить добро Білобог. Поруч нього стоїть Золота Чаша, по вінця наповнена щастям і добром. Саме її обносять по Колу Сварога, з благословінням та закляттями, на святах, урочистих обрядодійствах мудрі волхви, бо твердо знають, що щастя від добра, а зло від тьми.

День змінює ніч, ніч змінює день. Добро і зло. Біле Буття і Чорне Буття. Вічна боротьба Білобога з Чорнобогом, — бо вічний світ. Та ще живий вогонь Алатиру.

Бог Сварог викував для Білобога вогненний меч та ще щит з живим соколом, якого бог посилає в ніч, щоб той вирвав зло з мороку, бо скоро має загорітися день...

О, Сокіл-роде! Ти великий Бог, бо дарував світові Білобога. Ти —сонце земного житття. Ти — зоряне царство предків наших. Ти утворив плем’я орія на священній землі та щедро обдарував онуків та правнуків своїх волею і любов’ю до себе, щоб жили вони серед світла у добрі твоїм!

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.

Білобог, дід

Білобог (дід) — головний бог добра. Один з найдавніших і найголовніших персонажів давньоукраїнської міфології. За повір’ям — творець землі, води, світла; батько Перуна; захисник людей від зла; господар Вирію та повелитель інших богів. Народні легенди зображують Білобога у постійній боротьбі з ЧОРНОБОГОМ (символ боротьби добра і зла). Перетворювався, згідно з повір’ям, у БІЛОГО ЛЕБЕДЯ. (За П. Трощиним)

Джерело

  • Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.