Українська міфологія

Будда

Будда — у буддійській релігії особа, яка досягла найвищої святості. У буддійському пантеоні налічується понад 1000 будд. Засновник буддизму. У вужчому значенні Суддгодан Гаутама, котрий жив з 623 по 544 рр. до н.е. або на 60 років пізніше. Народився, за легендами у царській сім’ї скіфського племені Суддгодана, недалеко від Непалу.

Будда
Будда

Войовниче плем’я скіфів, вторгнувшись в V столітті до н.е. до Індії, засновує на узбережжі Гангесу (Гангу) нове царство. В ті давні часи перси (іранці) називали Оріану Мага Сакия, греки саків — скіфами. Наші давні предки самі себе також називали словом «сак» у значенні «воїн», «січовик». Основною зброєю в них були лук, кинджал і «сакіра». Король скитського племені Суддгодан, батько Гаутами Будди, нове царство в Індії назвав ім’ям Сакия. Будда завжди гордився своїм скитським походженням, був глибоко переконаний у тому, що Оріана — вибрана Богом земля, ще з часів божественного Рами, засновника давньоарійської віри у Всебога, небесне знамено якої має три основи — Народження, Життя і Небуття, в буддистів — Творіння Світу, Світ і Нірвана. В священних письменах написано, що королева Мая, друж.ина Суддгодана, народила Будду непорочне. Перед своїм народженням Будда жив на небі. Оглянувши Всесвіт він вибрав непорочну діву Маю. Перевтілившись у дитину, Будда спустився з небесного престолу до неї у вигляді веселки, таким чином з’єднавши в час свого народження небо і землю. В квітучому Оленячому гаю біля Лумбини (Непал) Будда сам себе породив, вийшовши з лона матері через бік. Це сталося в 563 році до н.е. Весь світ торжествував з такого великого свята. Квітучі дерева посхиляли свої віти над найкращою і найнепорочнішою дівою. Ангели й архангели прилетіли вклонитися Йому. Почувши про народження принца Сакиї, з Гималаїв прибув святий чоловік Асіта. Великий мудрець сказав, що такої прекрасної дитини в світі ще не було, а плаче він тому, що вже не має часу жити довго, щоб побачити здійснені ним подвиги. Прибулі браміни (духовники) помітили на тілі новонародженого 32 знаки величності, а будова всіх частин тіла вразила їх досконалістю.

Коли народився Спаситель, на небі появилася Зоря, яку першими побачили троє великих святих. Ідучи за рухом Зорі, вони принесли йому дарунки.

Згодом прибуло сім святих, які сказали: «Народилася велика людина». Могутній та багатий цар Суддгодан, ставши батьком у п’ятдесят років, утішився баченим та став роздавати бідним людям щедрі дари. На честь молодого принца він збудував три палаци. Юного Будду стали виховувати та навчати різних наук талановиті вчителі. Молодий принц дивував усіх своєю жадобою до знань, особливо до священних Вед — стародавніх книг, що містять священні тексти аріїв. Будда ясно висловлював свої думки, в його словах відчувалося почуття великої душевної краси.

Юний принц як достойний син великого воєначальника любив всілякі військові ігри і в тих забавах легко отримував перемогу над суперниками.

За оріанським звичаєм, Будда в шістнадцять років отримав бойову зброю, був переведений у стан косаків та був удостоєний права носити косу — символ приналежності до касти воєначальників. У скіфів (саків) був давній звичай, що цар, воєначальники та їхні дорослі діти мали право голити голову, залишаючи на тім’ї косу. Тоді ж Будда одружився з чарівною Ясодгарою.

Одного погідного дня, не спитавши дозволу в батька, Будда разом зі своїм слугою Чанною пішов на ярмарок, де стрів людину в старій подертій одежині. Розмова з жебраком так на нього вплинула, що він на другий день, забувши про улюблене полювання, знову із слугою пішов на ярмарок. На виразі обличчя жебрака він знову вгледів такий спокій, який може мати лише вельми щаслива людина. Жебрак розповів, що живе високо в горах, а на ярмарок прийшов за харчами. Повертаючись до палацу, Будда сказав своєму слузі Чаннові, що колись сам би хотів стати жебраком, щоб довідатися, звідки беруться страждання і як їх долати. Бо коли не знатиме їх причин, то навіки залишиться нещасним.

Старість та смерть приходять до кожної людини, незалежно від того, багата вона чи бідна. Що таке щастя? Чи щасливий він, коли бачить, як його чарівна Ясодгара радіє, коли грає музика, веселяться дівчата, лунає сміх. Напевне щаслива! Чого тільки не має в його палацах: золото, діаманти, квіти... Тоді чому люди хворіють, тужать, помирають? Звідки приходить злість та ненависть? Виходить, що не в багатстві щастя. Чому очі в того обдертого жебрака світилися щастям? Будда після десятирічного родинного життя стає батьком. Щиро люблена Ясодгара подарувала йому сина. Та чи може він змінити свою думку?

Тихої місячної ночі, коли його син Рагул і люба дружина спали, Будда тихенько прийшов до них попрощатися. Попрощавшись, вийшов з палацу і зустрів юну красуню, якій дав коштовності, щоб та своїм співом не порушувала нічний спокій. Сівши на свого улюбленого коня Кантаку, Будда разом із слугою Чанною залишає палац. Подорожні люди, зустрічаючії його, в шанобі зупинялися, кланялися йому, як достойному принцу. Через деякий час їм у дорозі стрівся злий дух. Він почав вмовляти принца, щоб той відрікся від’ своїх намірів, обіцяючи зробити Будду королем над королями. «Іди, Мара» — відповів Будда на ту улесливу внабу. А на додачу вийняв меча і сам собі відрізав косу. Тоді сказав Чанну:

— Вірний слуго мій, бери мого коня. Я сам далі ітиму в світ.

Заплакав слуга та й повернувся до палацу, а вірний кінь Кантака помер від нудьги за своїм добрим господарем.

Мандруючи світом, Будда зустрів обідраного жебрака, з яким обмінявся одягом та віддав останні золоті перстні, оздоблені діамантами. Одяг жебрака був жовтого кольору, який носили найбільш убогі люди, бездомні та забуті світом сироти.

На одній дорозі Будда приєднався до п’яти мандрівників і від них довідався, що душа вдосконалюється голодом. Ставши на цей шлях пізнання життя, Будда разом із старцями подався в джунглі Урувели, де став умертвляти своє тіло. Не маючи сил ходити, Будда вирішив перестати голодувати, бо зрозумів, що правду треба шукати не в тілесному самобичуванні, а в житті праведному. Коли Будда був насамоті його знову перестрів злий дух, який став погрожувати, що знищить його, коли він не відмовиться від наміру жертвувати себе в ім’я спасіння людей. Будда відповів, що він не самотній: «Мати—Земля є моїм свідком» і за стародавнім предківським звичаєм торкнувся до землі, а потім руку поклав на серце. Злякалася Мара такого свідка і кинулася геть. Змучений довгою дорогою, Будда прийшов до міста Магадги, де правив Бімбасара. Цей цар, відчувши в мудрих та свіжих думках прибулого скитальця велику людину, запропонував іти жити до палацу. Бачачи душевну красу чужинця та високо оцінивши її, він, врешті, мав намір віддати йому свою чотирнадцятирічну дочку. Будда відмовився стати царем, однак пообіцяв повернутися, коли знайде відповідь, в чому смисл життя.

На святій горі Пандава Будда став Буддою, що значить «пробуджений», бо самовдосконаливс.я. В свої тридцять п’ять років він зрозумів, що Бог є добро, від нього походить добро, від Мари —зло.

Тоді в світі жило переконання, що від Бога походить добро і зло, любов і ненависть. Зустрівши знову тих п’ять старців, Будда їм сказав:

— Бог зробив, щоб вогонь був гарячий, а лід завжди холодний. І скільки б ви не молилися б до всіх богів разом узятих, вони не зроблять, щоб вогонь став холодним, а лід — гарячим.

Богам байдуже, чи будуть вони молитися, чи ні. Та молитва потрібна людині. Молитвою людина цілеспрямовує свою духовність, вдосконалює свої почуття; вона є цілющим напоєм і ліками для тілесного та духовного самовдосконалення. Мудреці вражено слухали сміливця про те, що Веди не є священними книгами, та про те, що світ існує завжди і світові немає початку і не буде кінця; про те, що якби цей світ був створений Богом, то не було б змін у ньому, а тому світ ніким не створений. Бог — щось величаве і досконале, і від нього не повинні походити такі дрібні речі.

Будда говорив своїм учням, що коли б усе на світі було створено Богом, смуток і радість, любов і ненависть, то як можна казати, що він досконалий. Якщо Бог діє з метою, його не можна назвати досконалим. У Бога праведне й неправедне мало б означати те саме. Світ не має Творця. Сам світ у собі є Творцем. Ці творчі сили живлять і творять світ свідомих і несвідомих явищ.

Будда проповідував:

— Людино, достойно трактуй людину. Не май прихильності до однієї людини чи речі. Не протився злому. Прощай боржникам своїм. Прощай тим, які тобі роблять кривду. Справедливий той, хто любить бездіяльне. Я — пристань беззахисних, провідник заблукалих. Я —правда й життя, для мене немає ні високого, ні низького, ні касти, ні племені.

Будда вчить, що все, що народилося, — помре, створене — помре. Спираючись на мудрі розуміння предків, Будда зазначав, що духовний шлях людини від дня народження до смерті — страждання. Будда радив, що від тілесних та духовних страждань людина може визволитися лише сама. Щоб звільнитися від страждання, треба звільнитися від основи його — хотіння.

Щоб показати шлях праведного життя грішникам, треба передусім звеличити принижених, покривджених, осміяних. Тому потрібно стримувати свій розум. Тоді, коли людина стримує свої почуття, до неї приходить повага і поміркованість, що зветься Мудрістю.

На питання, що ж це є, коли немає ні душі, ні Бога, Будда відповідає:

— Є вічна течія змін. Є вічна течія перетворень. Основна мета людини — пізнання природної закономірності. Будда говорить:

— Усе, що ми є, — це результат того, про що ми думаємо.

Будда умів себе звільнити від страждань, переходячи у світ повного спокою. Там, де спокій, нема хотіння, а там, де нема хотіння, нема сили, яка спонукує людину любити, або ненавидіти.

У буддизмі є поняття Нірвани. Нірвана — царство великого світу, де вічний спокій, у якому нема страждань, сумнівів, хотінь. Будда легко йшов у світ Нірвани, але часом свідомо відмовлявся від неї, щоб іти в цей світ і рятувати його від гріхів. Він пізнав найкоротший шлях до Нірвани. Заради життя вмів перемагати всі перешкоди. Своїми чеснотами Будда зворушив серця людей, бо щиро і вірно їх любив.

Будда перейшов у світ Нірвани у вісімдесят років. Кажуть, коли Будда помер, то здригнулася земля. Вісім селищ сперечалися, хто має ховати Учителя. За прапрадавнім звичаєм предків, вогонь возніс Будду у вічність, з якої він прийшов на землю.

Будду зображають із святим сяйвом навколо голови та зі свастикою на грудях. У школах Індії навчають, що колись п’ять тисяч років тому до Індії прибули орійці зі «свастям» — символом вогню і світле. Великий Учитель вказав людям той сонячний шлях у небо. Будда став для людства Законом Світу. Буддисти вважають Будду не божеством, а наймудрішою у світі людиною. Вони вірять у нове пришестя Будди, бо не втрачають надію на поліпшення свого духовного життя. Будда, великий Учитель Людства, приходить до кожної вільної людини, бо лише в ній він знаходить Красу і Правду, Волю і Любов.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.