Українська міфологія

Арей

Арей (Арес) — бог війни і заразом бог миру. Син бога вогню неба Сварги і Матері–Землі. Найхоробріший і найжорстокіший до ворогів світла і добра. Навчив людей виготовляти зброю та володіти нею, боронити землю предків від нахідців і зайд.

Арей
Арей

Нескорима душа орійця на своїм тернистім шляху самопізнання та самовдосконалення освячена та благословлена найвеличнішим даром Божим премудрої богині Лади —зоряним небом предків. А тому між небом і землею внуки Дажбожі стоять твердо і сміло, вміють не лише гарно жити та вирощувати хліб, але вміють і гарно вмирати, щоб вовіки—віків жила і процвітала рідна Мати—Земля.

Орієць умів обороняти свою землю й мав усі права на жорстокість до зайд—напасників. Це велика тайна, що орійці у світі є раттю нескоримою. Той, хто з первовіку освячений первісним вогнем і первісними водами, не боїться ворога і смерті, а стає володарем неба і землі. Смерть на полі брані миліша, ніж неволя. Не страхаючись смерті, орієць у житті сягнув таких небачених висот, які і нині не перевершені. Згадаймо тільки знамениту золоту пектораль. Пеперевершений у віках шедевр древньої Оріани!

Орійці першими приручили коня, винайшли колесо та плуг, зорали землю та виростили хліб. Першими викували залізний двосічний меч! А у стрільбі із лука вражали ворога на 4—5 сотень метрів.

Арей, або Арес — бог війни древньої Оріани, син великого ІІеба—Сварги і святої Матері—Землі, народився в Яр—вогненній силі могутнього Сварога, посеред грому і блискавиць Перуна в космічну годину найзапеклішого поєдинку титанів—лицарів із темним мороком зла. Арей став тоді в одну лаву з безстрашними звитяжцями і в кривавій січі був найжорстокішим до ворогів. Після перемоги світла над тьмою зійшов бог Арей з неба на землю і приніс внукам Дажбожим свій меч. Узяв від бога в свої натруджені мозолясті руки орій—хлібороб меч Арея і возніс у віки хвалу та славу великого Роду. З тих доісторичних часів меч Арея став символом безсмертя орійця, що передається у спадок від героя до героя уже не одну тисячу літ.

Земля Оріани, на яку вперше ступила нога бога Лрея, стала називатися Арія, пізніше Фракія. Найхоробрішими і найправеднішими з—поміж усіх фракійців були тоді гети, або інакше скіфи.

Де лише не воювали арійці на бойовищах, всюди на поміч приходив до них їх бог. Історія свідчить, що були наші предки народом войовничим, боролися не лише для захисту власної Вітчизни, але також у числі воїнів інших народів, а часто і в числі найманих військ у чужих державах.

Давньогрецький історик Геродот так згадує про поклоніння богу Арею в древній Скіфії: «В кожнім повіті устроєне святилище Ареса на громадській площі. В’язанки пруття нагромаджені там одна на одну, близько трьох стадій завширшки і уподовж, вгору висота менша. На самім верху зроблена чотирикутна рівна площа; з трьох боків вона стрімко спадає, з четвертого виходить нагору. Щороку складають 150 возів свіжих в’язанок наверх, бо купа меншає через погану погоду. На сім підвищенні кожний повіт ставить старий залізний меч, і сей зоветься святим образом Ареса. Мечеві щороку приносять у жертву худобу і коні; скіфи більше жертвують йому, як іншим богам. З усіх спійманих неприятелів жертвують вони на сто одного: кров жертвуваного чоловіка виливають на меч».

Іордан, письменник VI століття, опираючись на давніші джерела, пише: «Цього Ареса гети завжди шанували грізним культом — йому служили жертвою поденники воєнні. Гети думали, що то справедлива річ—правителя воєн приєднувати собі кров’ю людей. Аресові жертвувано первістки здобичі; йому на хвалу вивішувано здобуту зброю на стовбурах дерев... Тим виказували гети особливу любов своєму родоначальникові, праотцеві». Своїм родоначальником бога Арея також вважали войовничі амазонки.

Про один із мечів бога Арея, який був у володінні Аттіли, короля гунів, розповідає Іордан, переказавши оповідку за грецьким істориком Пріском: «Хоча Аттіла вже з природи покладався на щастя воєнне, однак віднайдення Аресового меча піднесло ще його віру в себе; той меч королями Скіфії уважався святим. Меч знайдено в такій спосіб. Один пастух помітив, що серед череди теля закульгавіло: він пішов за слідами крові і наткнувся на меч, об який поранилося теля. Пастух зараз меч викопав і заніс до Аттіли. Сей зрадів дарункові і в гордості подумав, що він призначений на володаря світу, бо Аресовий меч надасть йому перевагу у війнах».

Про культ бога Арея пише А.Пльфердінг: «Богом войовничим здебільшого, слов’янським Марсом, був Яровит. Йому поклонялися як богові війни у Волегощі, де один з храмів був присвячений йому. В цьому храмі висів на стіні щит Яро—витів, неймовірних розмірів, вишуканої роботи, вкритий золотими пластинками; він уважався також святинею, що коли висів у храмі, ніхто не смів до нього доторкнутися, і тільки за воєнного часу волегощани знімали його зі стіни й несли попереду війська, впевнені в перемозі під його покровом».

Яр. Ярий — пізніша назва давнього Ар, Арий.

Як і в інших народів, весна в наших предків були часто відновленням воєнних дій. З співом перших весняних пташок починався воєнний сезон. Був звичай у наших пращурів: кожного року частина мужчин служила у війську, інша частина обробляла землю. Військова служба вважалась відпочинком по праці. Весна — символ молодості. Молода людина, пройшовши через Священні Ворота Зрілості, ставала косаком, вливалася в ратні лави Оріани. Тримаючи меч у руці, щит біля колін, косак цілував Матір—Землю і біля Священних Воріт клявся богом, що ніколи не зрадить рід свій, не оганьбить пам’ять своїх предків.

Особливо опікував бог Арей народжених у «вторий» — другий день тижня. Волхви цим арейцям за зірками віщували їх майбутню вдачу: «Тяжела бити нравом, яра же й гневлива, й дерза во бранях». Навчивши людей виготовляти та володіти зброєю, Арей зробив їх жорстокими. Та й весь тодішній світ був суворий та дикий.

Маємо жахливі спогади—свідчення древніх істориків про князя Святослава. Святослав—Завойовник не тільки прославився в боротьбі з ордами кочівників, обороняючи землю прадідів своїх, але сіяв страх і жах, розбрат і вбивство серед інших народів.

Лев Диякон (X століття) свідчить: «Кажуть, що, здобувши Филнстополь, з людей, зібраних у тому місці, (Святослав) 20 тисяч немилосердно і не по—людському посадив на палі, а тих, що залишилися, настрашив і привів до покори». Жорстоко наказував князь Святослав тих дружинників—християн, які не шанували віру предків. Волхви вбачали основну причину поразки князя в одному з боїв з Візантією в тому, що багато воїнів були варягами—християнами: рідні боги відвернулися від війська.

Немилосердний бог Арес!

Озброєний велетенським щитом, з грізним ратищем у кремезних руках бог Арей брав участь у Троянській війні на боці троянців супроти греків. Про подвиги бога Арея багато розповідає в «Іліаді» древньогрецький поет III століття до н.е. Гомер. На бойовій колісниці, запряженій вогненними кіньми, котрими їздить повітрям з неба на землю, із землі на небо, щоб не бачив його ворог, Лрей укривається хмарою і воює завжди поперед свого народу.

Своїм прабатьком Арея вважають усі відважні витязі—герої. Однак не лють, не жорстокість бога війни, а Любов до рідного краю, до сонця—неба, квітне кров’ю в мужніх серцях орійців. Любов до Вітчизни завжди свята. З крові залюблених у Вітчизну, як із іскри, загоряється відчуття бути справжніми синами Вітчизни, любити волю і ненавидіти ворогів Вітчизни.

Бог Арей з початку світу народжений бути немилосердним до злого мороку і тьми. Там, де немає світла, меч Арея сонцем пронизує хмари. Вічне світло життя — то безсмертний відблиск волі на залізнім двосічнім мечі Арея.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.