Українська міфологія

Алатир, олтар, алатар, вівтар

Алатир (олтар, алатар, вівтар) — священний «живий камінь», що лежить у Вирії посеред світу. На ньому росте Дерево життя. З–під священного каменя по всьому світу розходиться безконечна кількість живих зародків, від нього течуть цілющі ріки.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.

Алатир, алатир-камінь, алатар, алтар, олтар, вівтар

  1. Священний «живий» камінь, що лежить у Вирії під «першодеревом світу» ПРАДУБОМ.

    За легендою, Алатир походить від яйця, котре зніс першобог давніх українців Сокіл-Род.

    Алатир уособлює могутність і невмирущість плодючої творчої сили життя. Та міць і сила криється в незліченній і безконечній кількості живих зародків і бруньок, що лежать під священним каменем і котрі щовесни Дажбог (в давніші часи Білобог) засіває землю і людство.

    З священним каменем Вирію давньоукраїнські жерці — Волхви пов’язували своє вчення про безсмертя: Смерть, мовляв, вражала лише пагіння зародків, які лишаються вічно живими. В цьому волхви вбачали позитивну роль смерті: вона знищувала старе пагіння, даючи простір для розвитку нових зародків.

    За легендою, на священному «живому» камені Вирію щозими спочиває, набираючись нових сил, бог блискавки і грому Перун.

  2. У стародавніх українців-язичників Алатир — священне місце, на якому приносили жертви богам. За первісної доби алатирі-вівтарі містилися просто неба на верхів’ях гір, високих пагорбах і берегах рік, на лісових галявинах тощо. З розвитком будівництва, етнокультури алатирі перенесено в язичницькі храми — Капища, де зайняли почесне місце перед скульптурними зображеннями богів. (За О. Афанасьєвим).

  3. Християнська церква запозичила в язичників алатирі-вівтарі, що стали святим місцем у храмі. У вівтарі, як правило, є престол, на якому зберігається Євангеліє, хрест, свічки, квіти тощо. Вівтар відокремлений від середньої частини церкви високим іконостасом. Є різні форми вівтарів.

Джерело

  • Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.