Українська міфологія

Тваринна символіка

Розглянемо окремі групи символічних тварин у послідовності зниження їхньої частотності у замовляннях.

Тварини нижнього царства

Тварини нижнього царства: плазуни, земноводні, риби. До них належать: змій (гад, гадина, гадюка), черепаха, жаба, риба (кит, щука).

Змій

Більшість замовлянь пов’язує змія з загоєнням зміїних укусів або їх попередженням (гомеопатичний принцип: подібне лікується подібним). Такий образ змія виразно утилітарний і саме тому найменш архаїчний. Далі, змій «панує» над зловорожими впливами, «уроками», включно із лихими словами (55, 145). Тут функція змія ширша і, мабуть, давніша. Нарешті, в частині замовлянь змій асоціюється з відверненням лукавства від «щирого серця» (112), з вогнем і замиканням крові (33, 115), а також із наведенням на серце любовного жару (9). Оце найширше і утилітарно не «самоочевидне» коло функцій, мабуть, і окреслює найдавнішу багатофункціональну символіку змія.

Змій — по-перше, володар нижнього царства, зі своїм почтом, військом і незліченними служниками (дивіться особливо 102, 103, 104). По-друге, він володар усякої хвороби й пристрасті. По-третє, «натурально пов’язаний із водною стихією, змій (зовсім уже не «натурально») пов’язаний також зі стихією вогню. З одного боку, його лякають і нищать вогнем (114): з другого боку — він сам вогонь, «огненний бугало», політ якого «ліси палить, а землі сушить, а трави в’ялить» (9). Тут виразно проглядає двоїста символіка купальського міфу, в якому сплелися вода і вогонь, змій лежачий і змій летючий, ритуали очищення та обрядовий еротичний розгул. «Старші» боги або духи в усіх міфологіях і релігіях позаетичніші, доетичніші від божеств «молодих», які висувалися їм на зміну. Так само і в змієвій символіці видно найглибший зв’язок позаетичного (може, навіть, «антинормального» в обрядово-карнавальному значенні слова) з архаїчно надмогутнім.

Змієве царство локалізоване на синьому морі, на острові, на камені, на дубі (або під дубом), де й сидить цар-змій (103, 104 та ін.). Ця концентрична модель являє собою найдавнішу «структуру світу». Звідси й міць, і монументальність змієвого царства. Але разом з тим царство це вже й для світу замовлянь виглядає як особливо «неправильне», хаотичне. (Архаїка завжди «хаотичніша» для кожної наступної культури, аніж сучасні їй форми). Тому ж воно постає як «рідний хаос» космосу замовлянь. Саме для змія, змієвого царства, зміїних символів типовим є повне змішання (а, значить, і зняття) навіть кровноязичницького протиставлення Користі — Шкоди. Змій — і помічник, і шкідник, точніше, він персонаж тієї культурно-світової епохи, коли це протиставлення ще чітко не викристалізувалось.

Атрибутика й титулатура змія перевищує навіть атрибутику місяця. Змій безумовно персоніфікований і наділений довгим списком імен: кропиня (103), Яриця (104), Киліяна, Іліяна, Веретениця (105). Олена (106, 107), Савул (107), Хівря (107), Гадюн (108), Яселуха (108), Вольга (109). Їхній аналіз окреслює той обсяг значень, якими стародавні люди наділяли змія.

«Гадюн» утворений паронімічно в ланцюжку моря-окіяна (Діяна), острова Кияна (Буяна) і так далі. Веретениця поєднує змія з веретеном: це так само магічний предмет («прядеться» нитка людського життя). Яриця вказує на зв’язок змія з вогнем, жаром і любовним палом. Іліяна та Олена — імена води, що підтверджують водяну символіку змія. Кропиня — посилання на обрядове окроплення водою (до речі, в поліських ритуалах прикликання дощу практикувалося вбивання або закопування змій живцем — паралельно з окропленням).

Християнізація заторкнула зміїну символіку дуже й дуже слабко, і це зрозуміло. Змій у християнстві — диявол, прямий ворог Бога, так що симбіоз зміїних символів з християнськими навіть для двовірця-напів’язичника був би надто ризикованим. Але певний симбіоз усе ж існує.

Зміїна цариця або зміїний цар дістають біблійно-християнські імена, з них два імені — благовірних цариць, що обернули свій народ у християнську віру: константинопольської Єлени (Олени) та київської Ольги (Вольги). При перенесенні імен важливе було значення царственості (воно ж пояснює ім’я Савул, викривлене Саул, біблійний цар) та первинності. Крім того, змій — єдиний персонаж замовлянь, якого прохають не лише щось зробити, але й чогось навчити (109, 113, де змію заступає її варіант — черепаха). Навіть місяць усе знає, але не навчає: навчає лише змій. Тому імена двох цариць-просвітительниць, «мудрих жен» придалися для наймень змії-цариці, хранительки й дарувальниці мудрості.

Довга «видова класифікація» змій (104) також мотивується не лише «реалістично», а й символіко-магічно. Розроблена атрибутика — показник особливої важливості та архаїчності персонажа. Чим різнобічніша така система атрибутів, тим більше право ми маємо говорити про «першогероїв» міфу та ритуалу, Різні види змій буквально виповнюють світ замовлянь. І справа не в тому, що за давніх часів східний слов’янин переживав навалу змій. Річ у тім, що змії — переносники, (якщо не іпостасі) «уроків», «прозорів», хвороб, тому слід якнайдетальніше їх назвати заради їхнього повного вигнання.

Про подвоєння та потроєння образу змія дивіться «Символіку чисел». Разом з тим один тільки змій, подвоюючись, дає «гада» і «гадину», зміїного царя та зміїну царицю, а потроюючись — цілу зміїну родину (107). Жіноча або чоловіча атрибутика змія взагалі хистка: то він «гад», «змій» (114 та інші), то «гадина», «змія», «гадюка» (103, 145 та інші). До перелічених вище амбівалентних рис змія (добрий — злий, шкідник — помічник, найжахливіший — найдієвіший, цар найбільш «модельного» — і найбільш «ненормального» простору) додається ще одна: андрогінність змія — і жіночої, і чоловічої істоти одночасно, пізніше казка та епос розділять цю двоїсто-цілісну постать на Змія Горинича, Зміїного Царя — і Змію Маринку, Дочку Зміїного Царя.

Жаба

Жаба — символічна тварина нижнього царства, водночас і хтонічна, і мудра (дивіться пізнішу царівну-жабу в казці). Пов’язана з вологою, дощем (в обрядах прикликання дощу жаб убивали, так само як і змій). Разом з тим, подібно до інших болотяних символів, співвіднесена з нечистю, темними силами, метаморфозами (так, лихими чарами героїню казок, легенд, балад обертають на жабу). Тому її, як і всяку нечисть, проганяють ритуальним засобом — плювком.

Черепаха

Черепаха — варіант символу змії (113). Має всі атрибути змії: «всім гадам старшаха», живе серед моря під дубом, володарка нижнього царства.

Риба

Риба — подається всередині дуже архаїчної картини світу, де кожна тварина належить до «своєї» стихії (а точніше, являє разом з нею єдиний міфознак). Риба поєднана з морем, водою. Проте це вже простір «післяхаотичний»: змішання зон і царств у ньому немислиме. Тому він побудований за формулою: така-то тварина в такій-то («своїй») зоні; всі вони брати (три брати, п’ять братів); як не зійтись їм разом, так не бути такій-то хворобі, такому-то лихові і тому подібне. Змій — ще мешканець світу-Хаосу, риба — жителька вже світу-Космосу.

Тварини верхнього царства

Тварини верхнього царства: птахи. До них належать сокіл, ворон, півень, існують також одиничні згадки голуба, орла, ластівки, гусака, селеха, галочки.

Сокіл

Сокіл — у групі диких птахів безсумнівний лідер. (Орел (29), такий популярний у пізніших і менш космологічних жанрах фольклору — пісні, балади та ін. — у світі замовлянь є лише варіантом сокола, і магічно вони не відрізняються, водночас орел у замовляннях — персонаж немовби проміжний поміж соколом і вороном: він точнісінько так само зупиняє кров). Проте сокіл — лідер, але не володар верхнього царства (порівняйте змій — володар царства нижнього). У верхньому царстві володарів взагалі нема, його пожильці не підпорядковані одне одному, вони діють самостійно в межах своїх функцій. Сокіл належить до найархаїчнішого шару світобудови замовлянь. Тільки сокіл (та ще ворон) посідають її «олтарне», серцевинне» місце: море і дуб (дуби) посеред нього (61). Лише сокіл співвіднесений з конем: на соколі їдуть верхи, як на коні (5), «сідельце» має епітет — «соколине» (147), і сидить у цьому сідлі магічний вершник — ніч (дивіться «Християнські елементи в замовляннях»). Зв’язок коня і сокола — міжнаціональне фольклорно-міфологічне явище, що сягає глибин тисячоліть. Птах-кінь завжди пов’язаний з магічними сюжетами та обрядами, міфологічними (або героїко-міфологічними) персонажами. Очевидно, співвіднести якийсь предмет із одвічними властивостями верхнього царства (висота, летючість, крилатість і так далі — для стародавнього мислення означало визнати цей предмет (або цю особу) священним, наділеним надприродними силами. Крім того, птах був дуже рано осмислений як посередник: переносник мертвих, або шаманів (або — пізніше — душ) у верхнє царство. Коли головним засобом пересування став кінь, у міфологічних сюжетах коневі було надано атрибутів птаха (крилатий кінь, кінь, що скаче «пониже облака ходячего» в билині), а за птахом закріплено атрибути коня.

З усіх птахів лише сокіл супроводжується (61) «священним числом» (12 соколів) і прямо пов’язаний з ніччю (147): всупереч орнітологічній логіці, але згідно з логікою «дійового», магічного часу доби. Співвіднесеність сокола (або орла) з деревом у центрі світу (дуб) повторюється у його співвіднесеності з деревом антисвіту, деревом лиха та безпліддя, що височить посеред царства напастей і «перелогів» — із колючою грушею (95). Сідаючи на неї, птах «заявляє» про свої повноваження і в цьому світі.

У сокола в замовляннях вирізняються передусім крила, хвіст і очі. Міфологічна анатомія в першу чергу відзначає у птахів крила і хвіст (дивіться далі «Анатомічну символіку»). Крилами соколи «розмахали», а хвостом «розмітали» перелоги (61): наявна магія за аналогією (порівняйте помело Баби Яги або хвіст сірого вовка в казках у подібній функції — замітання слідів). «Соколині очі» (5) за символічним словником — «дійові» й «віщі».

Ворон

Ворон — він так само міститься в концентричній моделі світу (море — камінь на ньому), причому посередині її (71). Він так само супроводжується атрибутами особливої священності, первісності: «крутою горою» (94), морем (11), конем (94). У ворона, як і у сокола, виділені хвіст і лапи (71), в тій самій ролі магічних «розгрібачів» і «розмітачів». Щоправда, сокіл асоціюється з перемогами над уроками, лихим впливом, а ворон — з зупиненням кровотечі. Взагалі ж сокіл — ворон являють собою певну символічну опозицію, а може, й еволюцію. Справа в тому, що ворон давнішній і універсальніший від сокола в символічному словнику народів світу. Ворон — шаманський міфознак, вороняча атрибутика в шаманських вбраннях, воронячі зображення в шаманській ритуальній практиці, постійна присутність ворона в міфах народів євразійської Півночі, Сибіру, індіанської Америки свідчать про виняткову стародавність цього міфологічного героя. Ворон (подібно до змія) ще перебуває по той бік добра і зла, навіть користі і шкоди: він амбівалентний, як і весь шаманський світ.

В пізніших епічних піснях та баладах ворон постійно фігурує в ситуації «воронячого бенкету»: розтинання мертвого тіла, що становило колись частину жрецького обряду. Частки тіла жертви ототожнювали з частинами світу, і це знаменувало подолання космічного хаосу та встановлення гармонійного світового ладу. Поїдання частин тіла жертви також ритуальне: життєва сила, взята у жертви, «малого космосу», врятовується від зникнення у небутті. Саме це робить ворон у міфі: таким чином, він — магічний жрець, який вершить головний світовий ритуал. Сідаючи на мертвого, випиваючи кров (дивіться «Символіку речовин»), тобто знищуючи життя, він його продовжує. Аналогічно в замовлянні: сідаючи на коня (94), ворон зупиняє кров, отже, також продовжує життя.

Таким чином, ворон — не «поганий, і не «добрий«, а двозначно-перемінний птах язичницької архаїки. Сокіл — птах уже більш поляризованого світу: «поганим», шкідливим у східнослов’янському фольклорі він бути не може. (Для балтійської та кельтської міфології це ще не так: там сокіл — ще не однозначно позитивний символ). Коли ж сокіл почав претендувати на місце «головного птаха» верхнього світу, з вороном сталося те, що трапляється в усіх подібних випадках. Давніший символ у боротьбі з символом молодшим дістав значення істоти хтонічної, небезпечної (хоч і більш «дійової магічно). Звідси випливають подальші «чаклунські» демонічні тони в символіці ворона.

Півень

Півень у замовляннях ніколи не зображується як домашній птах. Відокремлений він і від своєї природної супутниці — курки. (Курка становить інтерес для міфу й ритуалу лише у зв’язку з символом світового яйця). Головна функція півня — виразно магічна. Він «піє» час: визначає межі нічного, «дійового часу доби — від опівночі до ранкової зорі. Звідси походять і кольорові атрибути півня: чорний — нічний, опівнічний; сірий — досвітній; червоний — ранкової зорі; білий — сонячного сяйва. Тому, належачи до групи домашніх птахів з погляду сучасної буденної логіки міфологічно і магічно півень до неї не входить. Півень замовлянь — вартовий «правильного», космічного, а не хаотичного часу (отже, й світобудови). Недаремно хтонічний антисвіт хвороб і уроків описується як світ, «де півні не співають» (57): часової впорядкованості в ньому нема.

Галочка

Галочка в замовляннях так само пов’язується з космічними небесними символами: сонцем, місяцем, зорями-зоряницями (99). У «Слові о полку Ігоревім» «галич» — символ смерті. Мабуть, давні й амбівалентні ворон і галка були і покровителями-охоронцями (галочка в замовлянні — рятівниця від «злих собак»), і, разом з тим, були пов’язані із світом мертвих. На якомусь ранньому етапі міфологічної еволюції ворон і галка, найімовірніше, не дуже розрізнялися.

Ластівка

Ластівка традиційно входить до корпусу весняних замовлянь, веснянок (88). Ластівки, як і жайворонки, приносять весну, щоб їх прикликати, згідно з язичницьким обрядом випікали спеціальні вироби з білого борошна у формі птахів. Ластівка, як і жайворонок, прилітають із «того світу», з «райського» царства, із світу мертвих — безсмертних предків, (з «вирію»). Порівняйте повір’я: ластівка, що залетіла в оселю, де хтось недавно помер, — це душа вмерлого.

Голуб

Голуб — жертовний птах у ритуалах багатьох народів. Приурочений до символіки чистоти, очищення, а також любовно-шлюбних відносин. «Голуб без очей» (13) — птах із виколотими очима, тобто позбавлений магічної сили. (Ритуальне осліплення застосовувалось у давнину до супротивників високого рангу, аж до царського, і, подібно до оскоплення чи відтинання правої руки, відігравало роль не просто покарання, а й позбавлення священної сили, а отже, й прав на верховенство). Через магію за аналогією голуб без очей мусив навести знемогу, тобто так само позбавити сили.

Тварини середнього царства

Тварини середнього царства: звірі. Репрезентовані як дикими тваринами: лев (левиця), вовк (вовчиця), ведмідь (ведмедиця), тур, лисиця, росомах (росомаха), куниця, соболь, заєць, — так і домашніми: корова, віл, кінь, лошиця, овечка, баран, ослиця, собака. У групі хижаків, якщо не говорити про символи порівняно пізнього, книжного походження (лев), центральними є ведмідь і вовк.

Ведмідь

Ведмідь — згадується в космічній картині, де кожен об’єкт символізує свою зону світобудови (40). «Місяць на небі» і «щука у воді» поділяють з «медведем у лігві» символіку верховенства, царственості та первісності, а сам ведмідь панує над «середньою зоною» світу.

Вовк

Вовк — кількісно мав би зустрічатись у замовляннях частіше: культ вовка-перевертня (вовкулака) відомий не лише в давньослов’янській, але й у давньогерманській міфології. Втім, сліди такої міфологізації все ж помітні (141). Вовк — перевізник ворожих сил, мешканець «вивернутого» антисвіту, і борються з ним ритуальним засобом: «тюкають» (синтез ритуального плювка з ритуальним здуванням «нечисті»).

Заєць

Заєць — так само не позбавлений символічного значення: «заєць у полі» (39) — посеред космічної цілокупності, поміж «місяцем у небі» та «рибою в морі», тобто символізує серединний простір.

Кінь

Дикий кінь став символом ще в палеолітичну епоху, але символом жіночим (кобила). Разом з чоловічим символом (бізон) він уперше утворює парне протиставлення «чоловічий — жіночий» (ведмідь, з якого починається палеолітична символіка, нікому ще не був протиставлений — це символ «безпарний»). Таким чином, перше ж симетричне членування світу за горизонталлю (коли протиставлення «чоловічий — жіночий» наклалось на протиставлення «праве — ліве») вже пов’язане з образом коня. В найархаїчніших жанрах фольклору (замовляння, магічна казка, епос) кінь ніби й залишився якщо не дикою, то принаймні не домашньою, не тягловою твариною. Жіноче символічне значення кінь з часом утратив. Характерно, що майже всі вершники в замовляннях — персонажі чоловічої статі (Господь, святий Ілля, святий Юрій, святі Петро й Павло, святий Авраам, син Саламин, тобто Соломон). Єдиний виняток — ніч (147) верхи на буланому коні, але й тут масть коня (буланий, а не вороний) і соколине сідельце (чоловічий символ) розмивають образ ночі як жіночого персонажа і наближають її до вечора, смерку.

У групі домашніх тварин кінь найбагатше наділений атрибутами, передусім кольоровими. Він вороний (82), буланий (147), сивий (30), сірий (58), білий (32, 81), як об’єкт замовлянь — нерідко рудий. Кольорова шкала коня відповідає шкалі півня: від чорного до білого через сірий (інколи — червоний). Саме цим символічна масть коня пов’язана з добовим світловим циклом (дивіться «Символіку кольорів»). Інакше кажучи, в замовляннях масть коня (як і півня) — атрибут не побутовий, а космічний. Космічне й центральне місце коня: посеред моря (82) або в зв’язку з каменем (32) — олтарем концентричної моделі язичницького світу.

Вершники — також свого роду атрибути коня, причому всі вони без винятку — персонажі з символікою верховенства, первинності, царственості, повновладдя (дивіться «Християнські елементи в замовляннях» та «Символіку діянь»).

Кінь — помічний від усіх напастей: кровотечі (30, 32), більма (82), перелогів (58), лихого слова (147) : зустрічається він і в любовних приворотних замовляннях (10). Це зайвий раз свідчить про його універсальність, вищу владу і міць.

Собака

Собака — так само належить до домашніх тварин лише як на сьогоднішній погляд. Собака замовлянь — це радше сірий вовк магічних казок: ще «не зовсім» собака, «не зовсім» домашня тварина. Ніколи не фігурує в контексті двору, садиби. Зате в багатьох випадках має вигляд бродячого, здичавілого, скаженого пса («встеклий собака», 116), або мисливського («хорти», 81, 101), або такого, що нападає на худобу (99). Собака в замовляннях — це персонаж пограниччя, подібно до півня та коня. Він перебуває на межі між світом дому і світом лісу (74), світом людським і світом нелюдським: звіриним, або, гірше того, безумно «встеклим». Мисливська та скотарська функції такого пса переважають. Тому собака в замовляннях — не «добрий» і не «злий», не «корисний» і не «шкідливий» в абсолютному вигляді, а мінливо-амбівалентний. З конем та півнем собака ділить і добову символіку кольорів: такі «три хорти» святого Юрія (81) — «білий», «сірий», «червоний».

Корова, віл

Корова, віл у замовляннях — також мешканці не садибного стійла, а магічного простору, нерідко простору «неможливого», простору «навпаки». Такою є «кістяна» корова (35) з кістяним молоком у кістяному царстві, «пусті» воли (83) на «пустій ниві», або ж «чорний віл» (139), яким їде магічний персонаж у замовлянні від ворогів та недоброзичливців. Можна припустити, що корова (віл) у найдавнішій язичницькій свідомості ототожнювались із певним первісним, могутнім, але ще «нічним», невпорядкованим станом буття (порівняйте зв’язок небесного бика з місячним божеством у міфології Шумеру, священну корову в давньоіндійських культах, «корову» — богиню Геру в давньогрецькій міфології, середземноморський культ бика та його зв’язок із лабіринтом як моделлю «іншого» світу, викрадення стада у «хтонічної» чарівниці Медб в давньоірландських сказаннях, нарешті, численні слов’янські, зокрема українські загадки, де корова розгадується як ніч і вселенське «довпорядковане» начало, як-от: «чорна корова весь світ поборола»).

Тур

Тур (22) належить до найверховніших звірів язичницького анімалістичного пантеону: він «царює» поміж рогатою худобою, до того ж — худобою ще дикою, а не домашньою.

Вівця, баран

Вівця, баран так само магічні персонажі: баран зображується в замовляннях «з великими рогами» атрибут чаклунства й верховенства (дивіться «Анатомічну символіку»). Овечка «безребра» (22): наявна неповнота як магічна відзнака (порівняйте однооких, одноруких і тому подібних магічних героїв у міфах). Така овечка живе «коло моря», в «неможливому» світі, там-таки живе й баран (116).

Отже, в тваринній символіці замовлянь:

  • розрізняються тварини як об’єкти замовлянь (тварини «в житті») і тварини як суб’єкти замовлянь (магічні тварини в тексті);
  • перша група «безрозмірна» й мінлива залежно від конкретних аграрно-господарських умов і сама по собі не символічна;
  • друга група, навпаки, досить замкнена, піддається підрахунку, а кожен з її членів передусім символічний, і лише в другу чергу — більш-менш «реалістично» описаний;
  • тварини першої групи згадуються лише в фінальній частині текстів, на своєрідній «околиці», де внутрішній, іманентний космос замовлянь уже виходить у світ людини — вершителя обряду;
  • тварини другої групи самі включені в космос замовлянь, вони «там», а не «тут», хоч «звідти» впливають саме «сюди» (порівняйте корову та бджолу: обидві дуже поширені як об’єкти замовлянь — на молоко, на мед, — але корова існує в самому космосі замовлянь, тоді як бджоли в ньому нема);
  • в замовляннях символізуються передусім дикі тварини, особливо виразно символізовані птахи, риби та плазуни: представники двох найчудовніших, повновладних царств — верхнього і нижнього, так, навіть серед домашніх птахів немає жодного, позбавленого символічних рис;
  • замовляння як «всесвіт», як «світ у собі» явно давніші від їхнього утилітарного застосування: цей «всесвіт» був створений, імовірно, ще мисливською, а не вигінно-скотарською і, тим більше, не «садибною» свідомістю, звідси й така ієрархія, коли звір важливіший за людину, хижаки важливіші від травоїдних, лісові звірі важливіші, ніж приручені та садибні;
  • «анатомічний», покомпонентний опис птахів і тварин у замовляннях, виділення найбільш магічних части» тіла завжди сигналізує про священність і чудовну міць персонажів (порівняйте «розпластану» композицію звіриних фігур на індіанських тотемних стовпах, що дають можливість найбільш наочно впізнати тотемного предка за символічними частинами його тіла, порівняйте також «скіфський» звіриний стиль, де анатомічні символи «магічних» звірів орнаменталізуються, тобто набувають вищого ступеня знаковості й сакральності);
  • в ролі суб’єктів, а не об’єктів замовлянь, домашні тварини стають «не зовсім» домашніми: позбуваються побутового значення і набувають магічного сенсу.

Джерело

  • Українські замовляння / Упоряд. М. Н. Москаленко; Авт. передм. М. О. Новикова. — К.: Дніпро, 1993, 309 с.