Українська міфологія

Символіка чисел

Ставлення до числа у світі замовлянь також не тотожне сучасному. Сучасне число — знак кількості, числення операція кількісна. Передбачається, що рахуються предмети однорідні й одноякісні, якщо ні — різниця між ними нехтується. П’ять коней — це п’ять однакових коней, неподібність між ними нас не цікавить. Природно, при такому підході два предмети відрізнятимуться від трьох лише характеристикою «більше — менше». У світосприйманні міфологічному число — показник не іншої кількості, а іншої якості предмета. Один кінь і двоє коней — це не «більше — менше» коней, а два істотно різних бачення об’єкту, два неоднакові символи. Те саме є вірним і для інших «чисел. Числа в сучасних рахунках — знаки, за допомогою яких ділиться на частини однорідний і тотожний простір. Числа в замовляннях — семантично багаті «титули» і «властивості» дійових осіб: знаки їхньої ієрархічної цінності. Саме тому нумерологічний ряд у замовляннях жодним чином не означає простого поштучного нарощування «того ж самого»: внаслідок цього в замовляннях інакше трактується й нумерологічний ряд.

«Чистий» нумерологічний ряд і «чиста» операція рахунку по одному в магічній практиці завжди передбачає ситуацію вибору та ритуал обрання. (Це правило збережеться в десакралізованій спадкоємиці ритуальних текстів — дитячій лічилці). Лічити необхідно для того, щоб у потрібному (визначеному, «відзначеному») місці рахунок перервався. Тому рахунок може бути досить довгим, але ніколи не буває безконечним: саме кінець, знаходження «обраної» істоти або предмета є істинною метою нумерологічного ряду. Навпаки, безконечний ряд, з позицій міфомислення, не має мети й, отже, є безглуздим.

Зворотний лік (у бік зменшення) так само має свою магічну мету: «зменшення наявності», «зменшення буття», тобто вигнання з буття. Такою є нумерологічна процедура вигнання хвороб і напастей у замовляннях: лік ведеться від «багато» (звичайно сім) до «жодного». Аналогічну процедуру, тільки не числову, здійснює в казках герой, щоб добути Кощієву смерть: послідовно відшукує скриню — зайця — качку — яйце — голку — кінчик голки. Цей кінчик і є просторовий нуль, подібний до «жодного», числового нуля замовлянь. І в замовлянні, і в казці «стиснуте буття» концентрується в дедалі меншій мірі, поки анігілюється у небуття. Якщо ж брати числа не як ряд, а як сукупність, то їхнє символічне навантаження не лише різко неповторне, а й різко різнонасичене. Індійські математики, навіть у XX столітті, сприймали числа (зокрема й величезні) як «особи»: кожне окреме, зі своїм характером, нахилами й антипатіями. Мнемотехніки, люди, здатні запам’ятовувати і відтворювати неприступну іншим кількість багатозначних чисел та операцій над ними, відзначаються, як правило, тією ж психологічною особливістю: числа для них : — «живі», якісно неповторні об’єкти (інколи навіть із власними кольором, запахом, об’ємом і фактурою). В обох прикладах люди зберегли міфомагічне «почуття числа». Числа в замовляннях, подібно до імен, епітетів, супровідних предметів або осіб, відіграють роль атрибутів — роль, немислиму для безбарвного і безособового сучасного числа. Дещо загострюючи цю думку, можна твердити: міфочисла взагалі не «лічать», а характеризують.

З неоднорідності і нелінійності чисел у міфі, ритуалі, магії прямо випливає різна насиченість їх символікою. В цілому тут простежується лише один критерій: чим менше число, тим символічніше, і символіка ця багатозначніша. Прості числа, наприклад, безсумнівно розділяються на групу «малих» (від 1 до 4) і групу «великих» (усі інші).

Числа від 1 до 4 символічні всі без винятку. Їхня символічність багатопланова і складна. В той же час вона надзвичайно стійка: зберігається не лише в різних текстах замовлянь, а й у різних жанрах фольклору: загадках, приказках, повір’ях та інших і в різні наступні епохи, з різними формами світосприймання. Навіть коли фольклор замінила література, а язичництво — християнська релігія, навіть коли символіка малих чисел уже не усвідомлювалась так повно й безпосередньо, як раніше, — практично вона ніколи не деформувалася, зберігаючи в цілості своє смислове ядро.

Числа вищі від 4 символічні або не всі, або принаймні дуже неоднаково за інтенсивністю. Наприклад, із символіки замовлянь, репрезентованих у цій книжці, майже випадають 5, 6, 8, 9 (крім формули тридев’ять). Вони непорівнянні з символічним потенціалом числа 1. Заодно ця символічність набагато однозначніша, ніж у 1, 2, 3, 4, і набагато менш універсальна в жанровому сенсі. Вона ж і менш стійка у часі.

З чисел, вищих від 10, символічні лише деякі. Всі вони дістають свою символіку від простого числа, яке їх утворює. Водночас з’являється дещо в світі «перших чисел» неможливе: деякі числа стають синонімами інших». Так, значення дуже багато», «вся повнота чогось», а також «межа зліченності» передаються замовляннях з рівним успіхом через 7 12 33, 40, 77. Доказ цьому — те, що названі числа правлять за атрибути тих самих предметів чи персонажів, причому в аналогічних ситуаціях.

Один

Один — включає в себе значення:

  • центральний, серединний;
  • такий, що вміщує всіх собі подібних, репрезентативний;
  • найдієвіший, потужний, «магічний»;
  • верховний, найвищий, «царський», «княжий», володарний.

Гіпотетично можна гадати, що число 1 і його символіка не «первісні», а постали з двох логіко-магічних операцій: заміщення й вичленування.

Під заміщенням розуміємо ту саму магічну «частину замість цілого», де функцію частини (при цілому — множині, роді, виді) саме й виконував один суб’єкт або предмет. Це демонструє палеолітична еволюція ведмежого культу. Спочатку вшановувались і з священною, магіко-продуктивною метою зберігались частини ведмедя (передусім голова й передні лапи). Лише згодом стали виготовляти глиняну болванку: одного ведмедя в цілому. Як частина заміщувала «всього ведмедя» і навіть «усіх ведмедів», так пізніше один ведмідь міг сприйматися як весь ведмежий рід, згущений в одній подобі. Якби не така «репрезентативність», не магічні повноваження одного, вершити обряди перед єдиним «ведмежим ідолом» не було б резону.

Вичленування співвіднесене із процедурою вибору і значенням обрання. Те, що особливо відзначене, особливо ж і придатне для міфосюжету і ритуалу. «Один» з «багатьох» (будь-якого числа) — це той, хто особливо повинен «бути» або так само імперативно повинен «не бути». Діє і магія за аналогією: «один» повинен звідати долю, яка була рокована «багатьом» («добру» або «злу», примноження або знищення, для того, щоб уберегтись від останнього, можлива «священна жертва» — треба умертвити, знищити одного заради примноження й торжества життя у всіх інших).

З появою Світової Горизонталі, а пізніше Світової Вертикалі «один» набуває значення: «такий, що не має протичлена опозиції» (або: протиставлений усім опозиціям). Топографічно таким «одним» є центр. Центр рівною мірою протиставлений як опозиції «ліве — праве», так і «верху — низу». Цілком логічно символіка «одного» взяла на себе й символіку центру. Так «центральне», «верховне», найбільш священне і найбільш повновладне в архаїчній міфології стали суміщатися, а «один» остаточно набув значення «божественного» або «царственого» числа, та особи, яку воно визначає:

Суперечливе співвідношення «один — пара». В принципі всяку непарність, «лишку» світова архаїка схильна ототожнювати з невпорядкованим, нестійкодинамічним, а тому небезпечним, «лихим» началом. Чіт, парне число символізується за протилежністю: як начало впорядковане, в позитивному сенсі непорушне, отже, корисне, «добре».

Однак на цей принцип накладається другий, про який уже йшлося: один вичленовується як щось відзначене на фоні непевної множини, «всіх інших», як невідзначених. Коли ж названі принципи наклались одне на одне (при тому, що значення «одного» — більш давнє, ще «добінарне»), виник знайомий результат. Давніше символічне значення, більш архаїчна міфологічна і обрядова функції частково були придушені, але переважно відступили в «нічну» сферу: почали осмислюватись як більш негативні або тривожно-амбівалентні, але й більш могутні. Наприклад, пари «вовк і вовчиця», «росомах і росомаха» в замовляннях більш «мирні», але менш повновладні, аніж звір «непарний» і. «єдиний». Показово: жіноча пара часто взагалі відсутня, у найбільш «магічних» тварин — ведмедя, вовка, коня, собаки, півня.

Два

Два — охоплює значення:

  • пара, чіт, двоїстість (бінарність);
  • протиставлення одному непарному (за формулою: три — це два плюс один);
  • множення, збільшення (за формулою: два — це один плюс один);
  • дроблення, несправжність, позірність.

Символіка числа «два» також тривалий час розвивалася в надрах міфу і магії. Відомо, що в багатьох мовах (зокрема й давніх слов’янських) є форми двоїни. Ця двоїна була б просто безглуздою надмірністю, якби позначала просто «дві штуки» того ж самого предмета (троїни світова лінгвістика практично не знає). Двоїна та її форми прикладалися виключно до парних предметів: очей, вух, рук, ніг та ін. Очевидно, саме парність і є одним із празначень числа «два».

Але значення парності, прямо пов’язане з принципом симетрії, легко могло перейти в значення двоїнності: зіставлення і протиставлення двох об’єктів, що мають єдине «надзначення», але різні значення диференціальні (в просторі, скажімо — займати різні сторони відносно центру). Від цього йдуть у замовляннях образи двох братів, одного небесного, другого земного: в магічних обрядах — дві застосовувані речовини, з яких одна належить «макрокосмосу» (вода, вогонь), друга «мікрокосмосу» (кров, молоко).

Значення «близнята», також співвіднесене з парністю, в свою чергу, породило різні наступні його тлумачення і протилежні оцінки. Близнята споконвіку викликали у людей підвищені емоції: переживалися як щось надзвичайне. Народження близнят вважалося особливим, віщим знаменням, нерідко — загрозливим. Звідси й звичай виганяти, вбивати, рокувати в жертву одного чи двох близнят. Але нерідко це було знамення добре: звідси легенди й міфи про близнюків — засновників людського роду взагалі або даного роду-племені, міста, царської династії. Логіка тривоги, яку викликали близнята, — та сама, що й тривоги, яку породжували діти з фізичними дефектами. І перше, й друге — відхилення від норми: або в бік надміру, або в бік нестачі. Близнята — це «надто багато» людини, новонароджені без якоїсь частини тіла — це «надто мало». Проте відхилення означає певне вирізнення. Тому в процесі культурної еволюції, зберігаючи давній тривожний обертон, явище близнят і відповідне число «два» стали оцінювати й позитивно.

Наступні значення, що належать до символіки «двох», демонструють цю вібруючу амбівалентність.

З одного боку, всяке збільшення числа в замовляннях (подвоєння, потроєння і тому подібне) розуміється як збільшення буття: незаперечної присутності, повновладдя, існування й «істотності» (дивіться «Символіку діянь»). З другого боку, подвоєння тлумачиться як розщеплення цілісного суб’єкта: на його «істинну» — і «неістинну», підмінну, позірну іпостасі. Так у міфологічний світ входить мотив двійника і двійництва. (Певною мірою його варіант — перевертенство, вовкулацтво)

Замовляння дають небагато прикладів двійництва у прямому вигляді. Але настійливим є вживання імен хвороб або наслань у множині, нарівні з одниною. Це дає можливість реконструювати магічне уявлення про «розсипання» нечисті на якусь множину, особливо при втечі від закляття.

Три

Три — включає в себе значення:

  • тричленна вертикальна модель світу, а значить, «весь світ» за вертикаллю, сукупність царств верхнього, середнього, нижнього;
  • динамічний цикл змін (наприклад: дитинство, юність — зрілість — старість, ранок — день — ніч, місяць-молодик — підповня — повня і тому подбіне);
  • ліве плюс праве — центр (ширше: формула «два плюс один»);
  • збільшення, посилення, виражена магічність, священність (дивіться вище).

«Три» (як і «два», як і «один») — надзвичайно «дійовий», місткий і універсальний для світової культури символ. Засвоєння поняття (і символу) «два» внесло в архаїчну свідомість ідею двоїнності, дало широку можливість класифікації всесвіту на основі парних протиставлень. Засвоєння поняття (і символу) «три» зміцнило, по-перше, символіку центру. По-друге, воно створило умови для формування динамічної моделі світобудови. По-третє, воно посилило спочатку поцінувальну, а потім і етичну диференціацію протилежних сторін цієї світобудови. В той же час, об’єднуючи їх, число і символ «три» внесли в людське світорозуміння зачатки діалектики: боротьби та єдності протилежностей.

При цьому всередині символічного простору кожного новозасвоєного числа (2 — після 1, 3 — після 2 і 1) можна розрізнити не зовсім розчинені, автономні «території» попередніх чисел. Так, значення числа «один (вибраний, протиставлений іншим) і два» (парний, менш сакральний, аніж «один») включаються, але не розчиняються до кінця в символіці числа «три». Це стає цілком очевидним, коли «три» трактується за формулою — «два плюс один». Наприклад, дві сестри та один брат (або навпаки), три сини (дочки, царівни і так далі), з яких один — чудесний (варіанти: головний, найсильніший, позитивний і тому подібне), а двоє інших — «безчудесні», профанні або хоча б менш чудесні. Ця формула працює на повну силу в казці. Але і в замовляннях одна з трьох рослин, істот, речовин нерідко буває основним магічним засобом, а дві інші йому лише акомпанують.

Чотири

Чотири — основні значення:

  • чотиричленна горизонтальна модель світу, чотири сторони світу, «весь світ» за горизонталлю;
  • дворазова парність (за формулою: «два плюс два»);
  • множення, збільшення (як і 2, 3 та інші числа, більші від 1).

«Чотири» в прямо названому числовому вигляді трапляється в замовляннях рідко, частіше воно має нечислове вираження (4 предмети — без згадки самого числа). Таким чином ми знову бачимо, що якісне, конкретне значення чисел первинне, кількісне, абстрактне їхнє значення вторинне.

Чотиричленна горизонталь у замовляннях виражена слабко. Можна припускати, що це — пізніше надбання міфологічної думки, і в архаїчний прасвіт воно не потрапило. Топографія замовлянь адекватніше описується за формулою: «три на три», або ще точніше: «пара плюс центр» (верх — низ — центр, ліве — праве — центр) Спроба ж чотиричленної просторової орієнтації дає круговий обхід з центром: сонце попереду, місяць збоку, Божа Матір (імовірно, християнізований заступник зірки) позаду, а голе зерно на долоні, тобто посередині (порівняйте архаїчні орнаменти слов’ян: крапка в чотирикутному ромбі, що розшифровується насінина в полі, плід в утробі, але й ширше — як будь-який священний Центр у всеохопному просторі).

З наступних простих чисел прокоментуємо тільки «сім».

Сім

Сім — символ, також посталий із певних несимволічних, біофізичних властивостей. Символізацію числа «три» пояснено кібернетично: «три» — мінімальна кількість повторів, яка сприймається як значуща, як «сигнал», а не «шум». (Два повтори можуть бути сприйняті як випадковий збіг). Символізацію числа «сім» біофізики виводять з властивостей людської пам’яті: сім знаків — максимальний об’єм «миттєвого» усного запам’ятовування та відтворення. Оскільки ж в архаїчних культурах всяке знання запам’ятовувалось і передавалось усно, то, очевидно, саме цим пояснюється стабільне значення «семи» як «усієї можливої кількості», «межі», нарешті, просто «як завгодно багато». В цьому значенні («багато») «сім» дуже часто протиставляється «одному» («єдиному», «обраному», «відзначеному»).

У багатьох замовляннях «сім» (і інші числа із значенням «багато») як атрибут підкріплюється іншим атрибутом кревністю («брати», «сестри»). Кревність у замовляннях розуміється як включення в якусь єдину групу, так що «сім» і «брати» («сестри») — також значною мірою синоніми (порівняйте також риму замовлянь «сім» — «всім»: рима в архаїчному фольклорі обов’язково фіксує певний стійкий зв’язок понять)

Всі інші «великі числа» несуть аналогічне значення: «багато», «дуже багато», «всі, скільки б їх не було». При цьому перевага віддається кратним або «подвоєним» числам (6 = 2 × 3, 9 = 3 × 3, 12 = 3 × 4, «тридев’ять», «тридесять», 33, 77, «сорок сороків» та інші).

Отже, світ чисел у замовляннях — це світ:

  • якісних, а не кількісних характеристик осіб і предметів;
  • особливого, свого символічного значення (звідси й «вигляду») для кожного числа, передусім для 1, 2, 3;
  • підвищеної (більш конкретної, стійкої, різноманітної) символічності «малих чисел» порівняно з числами «великими»;
  • у групі «великих чисел» — тяжіння до спільного для всіх цих чисел значення великої (граничної) множини, порівняйте осколки такого значення в побутових формулах типу: «двадцять (тридцять, сорок і так далі) разів я тобі це казав»;
  • трактування будь-якого додавання (множення) як наростання буттєвої реальності, повноцінності й дієвості;
  • інтерпретації будь-якого скорочення (ділення) як убування буттєвості;
  • підвищеного інтересу до кратності, також трактованої як підсилення, додаткова відзначеність;
  • високої прогностичності чисел для «сюжету» і «конфлікту» замовлянь: для розстановки замовних сил, їхньої впливовості та їхньої оцінки.

Джерело

  • Українські замовляння / Упоряд. М. Н. Москаленко; Авт. передм. М. О. Новикова. — К.: Дніпро, 1993, 309 с.