Українська міфологія

Рослинна символіка

Репертуар рослинних символів у замовляннях надзвичайно широкий і різноманітний. Це, мабуть, також наслідок глибокої давнини замовлянь як «жанру» і як міфологічного світу. Адже рослинна символіка походить від збирання корисних рослин: того етапу стосунків стародавньої людини з природою, який передував навіть мисливству, але збирання й пізніше довгий час лишалося джерелом «користі» (харчів, ліків, матеріалів для життя й побуту). Тому дикі рослини (як і дикі тварини) в замовляннях істотно переважають над рослинами окультуреними. Тому ж у замовляннях «дуб» зустрічається частіше від «дерева», «калина» — від куща», «рута» — від «зілля» і тому подібне: конкретність і детальна розробленість кожної групи символів завжди прямо пропорційна їхній архаїчності. У групі культурних рослин переважають злаки, за ними йдуть садові рослини. Більша давність і, як наслідок, більша магічність дикорослих рослин помітна і в тому, що культурні рослини (навіть найпопулярніші — злаки) виступають як об’єкти, а не як суб’єкти замовлянь, тобто не є їхніми персонажами. Зате звір в очах стародавніх людей «дужчий», а тому магічніший від рослини, тому в цілому рослини — радше атрибути магічних істот, звірів, святих, аніж самостійні дійові особи світу замовлянь. Крім того, рослини (особливо дикі) — це часто-густо ще й неназвані об’єкти магічної практики (народна медицина налічує тисячі видів у своєму ботанічному арсеналі). Далеко не кожна рослина текстуально входила в замовляння, проте кожна рослина в народному лікуванні — «наговорена». Отже, щоб адекватно описати ботанічну символіку стародавнього фольклору, слід було б залучити до розгляду і стародавні «травники», а в ідеалі — зробити повний опис усіх рослин народної медицини із вказівками, як і від чого їх готували та застосовували (в рецептурі обов’язково відкладені якісь елементи первісної магії та ритуалів). Разом з тим саме рослинна символіка перекочувала до календарно-обрядових, весільних, а також «побутових ліричних» пісень: вони так само могли б дати додаткові відомості про міфозначення рослин.

Ботанічні символи замовлянь можна розподілити на дві групи.

Дикі рослини. Дерева: дуб, береза, явір, верба. Кущі: купина, очерет, калина, малина, шипшина. Трави й квіти: рожа, рута, барвінок, васильок. Мохи (без конкретизації).

Окультурені рослини. Дерева: яблуня, груша. Кущів немає. Злаки: пшениця, жито, ячмінь, гречка. Квітів — немає (мак присутній лише в зв’язку з насінням, не як квітка).

Розташовані рослини немов на межі ботаніки та географії замовлянь: ліс, гай, луг, болото, степ, поле, нива.

Така класифікація зручна для сучасного читача, але далеко не адекватна сприйняттю стародавньої людини.

По-перше, цілком «домашніми» рослинами в замовляннях є лише знаки. Навпаки, яблуня й груша виразно містяться в колі диких рослин. Так що коректніше поділити ботанічні символи за цим принципом на «всяку пашницю» і всі інші рослини.

По-друге, і всі інші рослини, з архаїчних позицій, радше діляться на присутні в магічному ритуалі як фон, пасивні — і активні, такі, що беруть участь у самих ритуальних діях. За такою класифікацією пасивні всі найменування з «дикою» символікою (ліс, луг, болото, степ і так далі) — вони тільки місця дії замовлянь, активні ж найменування з символікою «домашнього» (поле, нива) — об’єкти дії замовлянь.

По-третє, свій антисвіт є також у рослинних символів. Усі символи, пов’язані з вологими або багнистими місцями: болота, луги, купина, очерет, — або з місцями сухими, безплідними: степи, суха верба, колюча груша, — або особливо дикими (ліс), — утворюють «лихе царство» замовлянь, володіння хвороб, «гадин хтонічних звірів, нечисті й шкоди. В сукупності своїй вони протистоять «нормальному» простору, в якому існують інші рослини.

Дуб

Дуб — священне дерево слов’ян, германців, балтів нерідко — синонім дерева взагалі, дерево предків, найпоширеніше втілення ідеї світового дерева, предмет спеціального культу. Серед замовних дерев веде безсумнівну першість. Ніколи не фігурує в утилітарній якості. Дуб у замовляннях — не так рослина, як місце, символ радше «топографічний», аніж ботанічний. Це середина земного царства (38, 40) або концентричної моделі, світобудови: море (окіян) — з дубом посередині (61, 104, 105 та ін.), Сіянські (тобто Сіонські) гори — з дубом посередині (106), камінь (сам по собі «олтарний», серединний символ) — на камені дуб (115) тощо.

Атрибутика дуба відповідає його «жрецькому» сану. Він золотокорий (107, дивіться символіку кольорів), розложистий (104, тобто обіймає собою весь білий світ). Дубіян (108), дуб дубнястий (113, подвоєння імені як посилення). В більшості випадків дуб стоїть один (дивіться «Символіку чисел»), якщо ж він у множині, то йдеться завжди про магічне число: два (65), дванадцять (61), і ніколи не просто про «дуби».

Дуб супроводжують найповноважніші мешканці верхнього та нижнього царств: місяць у небі (38, 40), кит-риба або щука у морі (38, 40), дванадцять соколів (61), цариця гадючого племені, а заодно й хвороб (104, 105 та ін.). Дуб (разом з березою) дерево замовлянь, з яким людина може «побратися-посвататися» (65), у якого є діти-синочки (63). Дуб ніколи й ніде не зображується у зловісному світлі. У дуба найширша, універсальна влада над хворобами.

Береза

Береза — пара-протилежність дубові. В деяких текстах це наголошується протилежним кольоровим епітетом: дуб чорний, береза біла (63). Парно-протилежні вони і з погляду родової символіки: дуб — чоловічий символ, береза — жіночий, з березою пов’язані дочки, з дубом — сини (63). Береза входить до дівочих обрядів купальського циклу. Сфера магічного впливу у неї незмінно вужча, ніж у дуба. Очевидно, первісна багата символіка язичницької берези (дерева «жіночого», «кумівського», «дерева мертвих» і так далі) у відомих нині замовляннях уже сильно зруйнована.

Явір

Явір — його символіка ще менш окреслена. Ю. Тувім уже відзначав узагальнену «баладність» та «казковість» явора, часто присутнього у фольклорі, але ніколи не описуваного конкретно. У тріаді дуб — явір — береза (79) явір виглядає певним «деревом взагалі» з розмитим значенням. Проте в найархаїчніших карпатських колядках про світове дерево посеред моря, магічних птахів та сотворіння землі й небесних світил — саме явір, а не дуб є найчастіше втіленням «дерева світу».

Яблуня

Яблуня — так само центральне, серединне дерево, але дещо іншого порядку. Дуб — більш архаїчний, а тому й універсальний, багатозначний і водночас позаетичний символ, не «добрий» і не «злий», а лише могутній, царствений і священний. Яблуня — пара й подоба дуба, але «молодша» і більш «позитивно» окреслена. Водночас яблуня «пам’ятає» й давнішу свою символіку — роль «першодерева». Яблуня (108) також золота, на ній гніздо, у гнізді володар первіснохтонічної світобудови цар Гадюн (порівняйте Змія на Дереві Знання в Біблії, можливо, біблійний Змій, як і давньослов’янський змій-ящур-Велес, — втілення «докосмічного», непросвітленого «світу-хаосу» — могутній, але вже оцінений негативно носій «зміїної» хитрості-мудрості, мудрості-підступності).

Груша

Груша — в її символіці проглядає протистояння яблуні і водночас злиття з нею. Так, груша може посідати те ж центральне місце в моделі світу замовлянь, що й яблуня або дуб (103). Вона також стоїть посеред поля, її атрибут — «золота кровать» — на ній володарка хтонічного царства, змія кропиня. В подібних випадках стародавнє мислення не бачить конкретно груші (яблуні, дуба), а бачить лише варіації світового дерева. Тому груші може надаватися атрибутика дуба: орел, священний птах верхнього царства (95).

Порівняно з яблунею груша наочніше співвіднесена з антисвітом замовлянь — вона «колюча» (95), асоціюється з сокирою та вогнем — символами нищення. Таким чином, якщо дуб — це «першодерево» міфології замовлянь, то яблуня і груша — його варіації, одна в «світлий», «денний», друга — в «темний», «нічний» бік.

Верба

Верба — у весняних язичницьких ритуалах (порівняйте «вербна субота», «вербна неділя» християнської слов’янської обрядовості) верба — символ зростання» вона першою оживає навесні; нею шмагають, щоб спричинити за аналогією зростання дітей або худоби. Шмагають «до сліз»: сльози — магічна подоба дощу, пролиття сліз забезпечує дощі на майбутні посіви і водночас очищення від темних сил. Християнський ритуал переосмислив цю вербну магію у звичаї проливання сліз на жмут зелені для «змивання гріхів».

Лірична фольклорна поезія розвинула другу символічну лінію «плакучої» верби: печаль, жалоба — з виразною жіночою семантикою. Замовляння (102) підсилюють це негативне значення верби як центрального дерева антисвіту, «лихого царства». Лише вербі (подібно до дуба, але з різко негативним поцінувальним знаком) надано подоби всеохоплюючого дерева: у неї сімсот коренів під землею і сімсот канатів (віт) над землею. (Порівняйте весільну пісню, записану 3. Доленгою-Ходаковським:

«Не стой, вербо, розвивайся,
Ізвий собі сімсот квіток і чотири.
Всім, боярам по квіточці,
Молодій квітки немає»).

Калина

Калина — серед символіки кущів посідає найпомітніше місце. «Калиновий міст» — поєднання, нелогічне для «реалістичного» мислення, але цілком зрозуміло для мислення міфологічного. Його пояснювали (наприклад, В. Даль) як гатку, хмиз, яким мощено шлях через болота («міст»). Але міст і в прямому розумінні — перехід через межу, заповідну границю, місце зустрічі (інколи поєдинку) людини і «потойбічної» в прямому сенсі, магічної сили. Діставши ж незвичайний матеріальний атрибут («калиновий») міст тим самим стає подвійно чудесним. Серед кущів лише калину супроводжують магічні персонажі: цариця змій Яселуха (108), дівчина або три сестри, що зупиняють кров і виганяють «прозори» (25, 55). При персоніфікації калина сама стає однією з трьох сестер (25). Калина ж займає місце світового дерева (55).

Малина

Малина — стійко пов’язана з калиною через паронімію (25). Оскільки ж одне із значень будь-якої символічної пари для архаїчного мислення: «обидві», як «усі» — пара калина-малина, очевидно, репрезентує всі магічні види кущів.

Шипшина

Шипшина — третій складник тріади «малина-калина-шипшина», хоч і менш постійний. Архаїчна думка схильна ототожнювати колючість із магічністю. Основа для такого ототожнення — укол як форма магічного контакту (дивіться «Символіку діянь»), для пізнішої, вже етичної свідомості — «лихого», шкідливого контакту. Можливо, це пояснюється тим, що при уколі з’являється кров. У цілому ж магічний укол (або продирання крізь колючі зарості) фігурує в багатьох міфологічних ситуаціях: чудесне зачаття, магічний сон як подоба смерті, дорога як випробування, чудовна перешкода та ін. Крім того, три сестри: Калина, Малина, Шипшина не вміють «ні шити, ні прясти», але вміють «сікти-рубати, ріки пропускати» (25). Подібне невміння робити звичайні господарські справи і вміння робити незвичне — традиційний показник магічності, позасвіття персонажів у замовлянні, міфі, казці.

Рожа

Рожа — лідирує серед квітів. Неокресленість, «універсальність» цієї назви («ружею», «рожею» називають троянду, шипшину, мальву, іноді — руту, порівняйте «червона рута»), а також атрибут, червоний колір (див. «Символіку кольорів»), вказують на основне символічне значення цієї квітки. Рожа (ружа) «червона квітка», «цар-квітка» архаїчної символіки. Рожа незмінно асоціюється з кров’ю (20, 22, 31). Її сіють «верховні» звірі язичницького світу — тури (22). Рожа пов’язана з морем (дивіться «Водяну символіку») і з найвищою магічною істотою (20, тут вона християнізована як Іван Богослов) або з трьома ріками і трьома магічними персонажами-подорожніми (31, про подорожніх як іпостась «невпізнанного божества» дивіться «Християнські елементи в замовляннях»).

Рута

Рута — в замовляннях ніби займає проміжне місце між м’ятою («м’ята-рута») і ружею, поділяючи з цією останньою символічну роль «цар-трави». Відповідними до «царської» ролі є й атрибути рути: її, як і рожу (ружу), сіє верховна космічна істота (19, в даному тексті — Пречиста Діва), причому оре вона для цього не землю, а небо. Нарешті, рута має зв’язок із кров’ю: фігурує в замовляннях від кровотечі. Любовно-побутова символіка рути відома з обрядових та ліричних пісень, для замовлянь у цілому не є характерною.

Барвінок, васильок

Барвінок, васильок — цілком збігаються семантично (127) зі своїм традиційним значенням у ліричних та обрядових піснях. І барвінок, і васильок приносяться перелітними птахами, що знаменує прихід весни. Магічні міфологічні атрибути: для барвінка — хрещатий, для василька (базиліка) — запашний. Міцний запах — знак відмічення, тому всі пахучі трави (рута, м’ята, васильок та ін.) у світі замовлянь особливо магічні. Хрест — також давній і «дійовий» символ цілокупності: всіх сторін світу та їхнього зв’язку, «перехрестя».

Самі рослинні зони в замовляннях поділяються на небезпечні, безплідні, «лихі» — і плідні, корисні, «добрі». До останніх належать поле, нива і вирощувані на них злаки (пашниця). Це місце дії (і об’єкт діями» більшості аграрних замовлянь, з яких у нашій книжці наведено лише невелику частину. Проте нива і пашниця — пасивні, а не активні учасники замовлянь: їх жнуть, засівають, орють, оберігають, а єдина їхня дія — «зійти» і «родити». Так що культурні злаки «чисте» і повне втілення, лише однієї (щоправда, домінуючої) магічної здатності рослин: зростання, розвитку, плодоношення.

Проте й польова зона «найбільшого сприяння» зазнає дії небезпечних сил. Серед «гадів» і «уроків» приборкуються польові (105 та ін.). Таким чином, польова «нечисть» існує, хоча й непорівнянно менша за частотністю від «нечисті» болотяно-водяної та лісової. Крім того, нива так само може входити в «простір навпаки»: бути «пустою нивою», яку жнуть «пусті люди» (83), і на якій сходить лопушна, колосна пшениця (72). Проте подібних прикладів значно менше, ніж для інших рослинних зон.

Анатомія рослин у замовляннях розглядається подібно до анатомії людини або тварин: виділяються найрепрезентативніші частини. Іноді вони ототожнюються з трьома вертикальними зонами світу. Частіше ж їхній перелік (як і всякий перелік у замовляннях) має на меті зробити сферу магічної дії якнайширшою.

Отже, рослини в світі замовлянь:

  • поділяються не за звичними для нас класифікаційними принципами, а за протиставленням «максимально окультурені — всі інші»;
  • тим магічніші, чим більш архаїчні як символи, і тим багатозначніші, чим магічніші;
  • «дикі» магічніші від «домашніх»;
  • найбільш «дійові» у своїй групі тяжіють до того, щоб через конкретний вид (дуб, ружа та ін.) позначати «магічне дерево взагалі», «магічну квітку взагалі»;
  • правлять за топографічні і поціновувальні, а не лише «ботанічні» показники: розмежовують більш і менш магічні, «сприятливі» і «лихі» зони.

Джерело

  • Українські замовляння / Упоряд. М. Н. Москаленко; Авт. передм. М. О. Новикова. — К.: Дніпро, 1993, 309 с.