Українська міфологія

Водяна символіка

Жоден з водяних символів не монолітний — не рівний самому собі. Йдеться не просто про багатозначність. Ми можемо за текстами замовлянь реконструювати відносно цілісний «образ місяця» чи «образ сонця» — але не «образ річки» і не «образ води». До водяних символів належать море, вода, ріка; далі, значно рідше — джерело, колодязь, озеро. Дещо осібно стоїть дощ, який з рівними підставами можна віднести і до водяних, і до метеосимволів.

Море

Яскравий приклад того, як «єдине» для нас слово (й поняття) для стародавніх людей охоплювало різні уявлення.

По-перше, море — це просто «місце дії», яке може замінюватись варіантами-синонімами (вода, річка) або взагалі випадати з тексту. Так буває в замовляннях, коли магічний персонаж іде або летить і так далі (це все варіанти значення «перебуває» або «переміщується») морями, горами, луками і тому подібне; топографію подано переліком. Таке море — необхідний елемент всесвіту замовлянь як такого, але не більше (21, 96 та інших).

Але в замовляннях відоме й інше море, причому ця група текстів найчисленніша. Море тут — простір, у якому міститься певний центр. Простір найчастіше описується концентрично: море — на морі острів — на острові дуб — на дубі магічний персонаж. Кількість ланок може скорочуватись до двох (море, на ньому дехто), а може й зростати до 4—5.

Перед нами кругова модель святилища або концентричного лабіринту. Лабіринт — міжнаціональна ритуально-магічна універсалія. Архаїчні споруди в формі лабіринтів простяглися на величезних територіях від угро-фінських поморських лабіринтів до Стоун Хенджа в Англії та крітського палацу-лабринту в міфі про царя Міноса. Традиційно вони інтерпретуються як оселі мертвих (широко — як модель «світу мертвих»). Проте, враховуючи, що аналогічну архітектуру мають і численні святилища, а також що в первісній свідомості «магічне царство», «царство предків» і «царство мертвих» часто-густо не диференційовані, лабіринт можна тлумачити ширше — як узагальнену модель «іншого буття», «другого світу». (В замовляннях, наприклад, зв’язок моря з мертвими, на відміну від казок та колядок, з певністю не простежується, зате зв’язок із магічними силами — без жодного сумніву).

Таким чином, модель світу в замовляннях не є повністю «безцентровою». Центр у ній існує, але центр цей позасиметричний, від нього нема відрахунку ні «праворуч», ні «ліворуч». Так, магічного володаря в центрі ніколи не супроводять двоє бічних персонажів: композиція, дуже поширена пізніше в світовій культурі.

Показовим є й те, що в текстах першої групи магічний персонаж, який іде морем (морями), нерідко християнізований: це можуть бути Іван Богослов (20), Ісус Христос (21), Пречиста (23), святий Юрій (82), Господь Бог (96). У центрі ж світу-моря перебувають, як правило, глибоко язичницькі персонажі й предмети. Це володарі нижнього царства — риба-кит (38), риба (39), змій (33, 35 та ін.), верхнього царства — орел (29), ворон (71), священне дерево дуб, священний камінь-олтар (численні тексти). Там-таки гніздяться незліченні духи хвороб і шкод: уроки (52), пристрічі (69), бешишники (74), препави (86), золотники (87) та інші, а також їхній володар — найчастіше в подобі царя або цариці змій (гадів). Інший світ панує переважно над хтонічними, небезпечними для людини силами.

Лише море другого типу має парно-синонімічну назву «окіян» (Кіян), а також його пароніми (Діян) — (дивіться 38, 60, 61, 105, 107, 113). Лише в такому морі розташований острів Буян (ім’я, також паронімічне «окіяну»). Нарешті, лише таке море (другої і третьої груп текстів, дивіться нижче) має власний епітет. Кольоровий — «синє» (22, 23 та ін.), «червоне», «красне» (22, 27 — у замовляннях від кровотечі), «чорне» (87). Топографічний: «лукомор’я» (104, 111, 112 та ін.). Лукомор’я — морська бухта у формі дуги. Проте фольклорно-міфологічний світ осмислює лукомор’я і як «криве», «лукаве» море (порівняйте апокрифічне, місто Лукор’є, біс-лукавий). А це і є те море, що домінує в текстах третьої групи.

В цих текстах ми бачимо антисвіт космосу замовлянь: «неможливий простір», куди відсилаються нещастя і хвороби. Його винесено за межі «нормального» світу (при тому, що «нормальний» світ може бути і людським, і нелюдським, і побутовим, і магічним). Цей антисвіт лежить або в хащах, або в болотах, або на морі, яке в цьому випадку набуває найпохмуріших рис.

Антисвіт замовлянь у цілому нерідко будується як світ «навпаки», світ неможливого, безглуздого, де дії не узгоджені з дійовими особами, а якості предметів — із самими предметами. (Можна, зокрема, припустити, що численні «небилиці», «перевернуті забавки» та «нереальні завдання» у фольклорі — це залишки такого антисвіту, найвиразніше явленого саме в текстах замовлянь. Так, ведмідь, що летить по небу (небилиця-забавка), не більш алогічний та екзотичний, аніж у замовлянні пусті пани, що бенкетують за пустим столом і п’ють пусте вино. А завдання «піти туди, сам не знаю куди» (казка) цілком може бути зіставлене з ритуалом вигнання хвороб та їхніх духів за допомогою нездійсненного завдання). Море в подібних текстах підсилює свою семантику «іншого буття», набуваючи властивостей якоїсь «іншої галактики», антикосмосу — первинного хаосу, де зруйновано всяку логіку і всі закони сполучуваності.

Вода

Другий за частотою вживання водяний символ замовлянь. Значення його ще більш багатопланове і розбіжне, аніж у моря.

Очевидною є магічна аналогія в парі: вода кров. Це так само універсальна міфологічна і ритуальна пара у більшості народів світу, оперта на єдність космогонічного та ембріогонічного міфів. Згідно з ними, елементи природи створені з частин тіла певної праістоти (божества, потвори та ін.), а частини людського тіла — з природних першоелементів. У функції магічного ототожнення за аналогією (вода — кров, кров — вода) символ води зустрічається найчастіше. Ритуальні дії, яким піддається вода (передусім виливання або розливання), повинні «підмінити собою» пролиття крові (94 та ін.). Ще одне магічне ототожнення: вода — молоко (93). Наповнення посудини (відра, дзбану) водою забезпечує наповнення молоком вим’я у худоби.

Друга після замикальної (кров) та відмикальної (молоко) функцій води — очищувальна. Вона також міжнародна, а для магії, очевидно, первісна. Тому в замовляннях цієї групи вода нарікається ім’ям, власним, персоніфікується, стає не лише об’єктом, а й суб’єктом магічної дії. Вона Уліяна (62, 93), Єлена (90), Оляна (125) — це все паронімічні імена-атрибути із значенням «литися». Вона ж — «водичка-йорданичка» (191), «Йорданка» (124), вона явлена, тобто освячена на Хрещення-Богоявлення. Асоціація ритуальної води з рукою показує, що саме очисна магія води була в першу чергу сприйнята язичництвом у новому, християнському обряді хрещення. Магічна вода і ритуальне окроплення водою пов’язується навіть із предметами не «текучої» природи: наприклад, із бджолами (125): їх кроплять для кращого медозбору. Тут не виключена і магічна асоціація з дощем як носієм родючості (окроплення, оббризкування, обливання водою обов’язкові, наприклад, у поліських обрядах прикликання дощу).

Вода з третього комплексу текстів — не об’єкт ритуалу і не суб’єкт замовляння, а місце, перебування: досить схоже на море антисвіту замовлянь, хоча й менш виразно зловісне. В цій воді живуть (і її втілюють) «водянії» прозори (52, 124), «водянії» служителі «змії-кропині» (103), «цариці-Яриці» (104) — володарки хтонічного царства. (Характерний «велесівський» синтез мотивів води, змії та еротичного «яріння»). Приборкання цієї води знімає «уроки-урочища» (65), «бешиху-бешишище» (73), «переляк-перелячище» (76) та інші подібні напасті. З переліку видно, що із «злою водою» пов’язані хвороби передусім гарячково-нападового типу. Тому й не дивно, що серед замовлянь на воду є й приворот любовної «трясовиці».

«Водянії» з замовлянь не схожі на водяника з казок: вони не володарюють над морями, чорториями і струмками, не затягають рибалок у воду і тому подібне. Можна припускати, що функції русалок — пізнє надбання для слов’янських водяників. Від початку ж це були носії несамовито-томливого гарячкового «яріння», як любовного, так і власне хворобливого.

Жерело, жерло

Прямо асоціюється з кровоточивою раною, його «затикають» (28, 29), щоб зупинити кров (магія за аналогією).

Колодязь

Дещо дивною є нечисленність замовлянь, у яких він згадується (34, 93), — якщо взяти до уваги, що колодязь є неодмінним об’єктом магічного викликання дощу та деяких інших водних ритуалів. Але характерним є те, що колодязь персоніфікований, він має ім’я: він «Іван», а його зруб — «Аврам» (93). Тут явним є значення першопочатку, першоджерела: водяного (колодязь) і людського (праотець Авраам, перший провісник Христа — Йоанн Хреститель).

Ріка

На відміну від амбівалентних моря і води, відіграє незмінно позитивну роль. Ріка заливає вогонь (25), зупиняє кров (25), у ній потопає все «зле-лихе» (62). Переважно пов’язана з кров’ю, на очисній функції особливого акценту немає.

Подібно до моря, ріка персоніфікується й дістає ім’я: «Ордан» («Йордан»), Хрищаниця, «Дунай» (фольклорний, а тим більше міфологічний «Дунай» — не назва конкретної ріки, а релікт індоєвропейського найменування «води», «ріки» взагалі — порівняйте Дон, Дніпро, Дністер та ін.).

Є відмінність поміж казково-епічним значенням ріки — і значенням у замовляннях. У магічній казці, в епосі, колядках та весільних піснях ріка — передусім межа поміж світом людським і нелюдським, побутовим і чудесним, «нормальним» і «анормальним», своїм і чужим. В замовляннях цього немає, роль границі іншого буття зберігає ще море (море-окіян). До ріки ж, імовірно, ця роль перейшла пізніше, а тому й закріпилася в пізніших жанрах.

Проте саме для замовлянь типовий мотив трьох рік: водяної, огняної, кров’яної (25, варіант — молочної, 94). Цей мотив дуже й дуже архаїчний. Він походить від індоєвропейського образу дерева в «іншому» царстві, від дерева бере початок ріка (інколи три ріки, або й чотири — за сторонами світу). Дерево — центр Всесвіту, опорний стовп буття, ріка (ріки) — джерело життя, сили, мудрості, щастя, вічної молодості. Іншими словами, певних «вищих» властивостей, що їх ріка або ріки несуть зі світу божеств, духів, із «долюдського» позасвіття — в людський світ. Згодом ці самі ріки будуть осмислені як дорога в царство (або з царства) мертвих. Тому купання в цих священних ріках, омивання, пиття з них (94), проходження через них надає героєві надлюдських якостей. Мотив цей згодом варіюватиметься, починаючи з «Епосу про Гільгамеша», у казках, легендах, баладах (дивіться також «Символіку речовин»).

Озера

Згадуються лише в переліках (93), однак із характерним значенням: очисним — і посилювально-продуктивним (замовляння на молоко). Сусідство в парі з колодязем свідчить про те, що озеро для стародавніх людей — також «магічний вихід» води на поверхню землі.

Дощ

Репрезентований у цій книжці (129, 130) непропорційно: в метеообрядах (на посуху, на грозу, на довгі дощі) зустрічається значно частіше. Викликався за допомогою магії за аналогією (густий борщ — густий дощ).

Отже, водяна символіка, поряд з астральною, належить до найважливіших у язичницьких слов’янських культах.

Вода:

  • виконує в основному три функції, то взаємопроникні, то диференційовані: вона очищує, запліднює і впливає на інші рідини, в замовляннях вода найбільш архаїчна, вона ще «жрецька» і «медична» більше, аніж аграрна;
  • така архаїчність зумовлює і хисткість, амбівалентність поціновувального значення води, поряд з функцією помічниці, вода може нести функцію шкідниці: оселі «нечистих» природних сил;
  • такою є вода, співвіднесена з «велесовим», «ярильним», «купальським» міфом і обрядами: тут вода — важлива й могутня, але хтонічна стихія, вона очищує, але вимагає очищення й сама, стихією, що її очищує, виступає переможець води — вогонь (див. 114, де «вода горить»);
  • можливо, саме з цією найдавнішою, амбівалентною водою й пов’язаний образ моря-окіяну як первісної світової «вологи», яка водночас і лежить поза межами й законами людського світу, але й владно панує над цим світом, зокрема й над його темними й небезпечними сторонами.

Джерело

  • Українські замовляння / Упоряд. М. Н. Москаленко; Авт. передм. М. О. Новикова. — К.: Дніпро, 1993, 309 с.