Українська міфологія

Молитва до Дажбога
Войтович Валерій Миколайович

Храм Дажбога
Володимир Войтович Храм Дажбога

Відродження України неможливе без пізнання себе, історії та звичаїв свого народу, усвідомлення нерозривної єдності наших давніх Предків згідно з їх міфорелігійними традиціями.

Хроніка християнського літопису відбиває лише незначну частину справжньої історії України. Язичеська віра України-Руси — тобто національна, відображає безпосередньо Душу Української Нації, і тому система виховання свідомості Українського Народу мусить бути саме національною.

Орієць! Саме так називаю тебе, бо живемо на святій Землі Оріани. Оріана — це першоназва старо-давньої України. Саме за орійським літочисленням ми маємо вже 7502 роки культурного життя. ОР — це Всеєдиний Дух Світла в праоріїв — його уособленням є Сонце. Праорії, тобто сонцелюби, першими приручили коня, винайшли колесо та плуг. Першими окультурили жито, пшеницю, просо і свої знання з рільництва та народних ремесел понесли по всьому світу. Я вірю в те, що відродження Української Рідної Віри — це важливий крок не тільки в історії України, але і в історії всього людства.

Ось саме про це і моя розповідь. Щоб зрозуміти свою душу, я старався не шукати посередника між Землею і небом. Бо аж занадто між людиною і Богом перешкод у образі духовних церковних чинів. Наші Предки серед багатьох різноманітних божків мали свій шлях до ро-зуміння єдиного володаря Всесвіту. Бо хіба людина не може спілкуватися з Богом безпосередньо? Шкода, що цей шлях був варварськи поруйнований князем Володимиром Святославовичем, в 988 році, як про це свідчить Нестор-літописець: «Велю завтра хрестити, а хто не прийде на ріку — багатий чи убогий, робітник чи чернь людська, буде моїм ворогом». А ті, що відмовлятимуться «будуть позбавлені майна і покарані смертю».

Тож хай ця скромна праця моєї душі стане тим щирим містком прозріння далеких віків до сьогодення душі славних правнуків Дажбога. І хай святиться ім’я Берегині-Лади їх — МАТЕРІ!

Скрипка
Володимир Войтович Скрипка

Вам

І як пройти у брід ці небеса холодні,
Де голос душ, як сплеск зірок нічних,
Бо то від них щораз займаються полотна
І линуть до небес по руслах світляних.
Куди ж вони, куди? В які щасливі тайни,
Що звільнені вгорі від будь-яких оків,
Пречиста і свята незмовкна сповідальня,
Незмивний шепіт фарб у капищах віків,
Пройти, перебрести, перепливти ці води,
Де в требниках небес жаріє давнина
І в руслах світляних впізнати німби роду,
Не вписані ніким в літопис полотна.

Стефанія Українець

Кобзарі
Володимир Войтович Кобзарі

Зміст

Кобзар
Володимир Войтович Кобзар

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Молитва до Дажбога. Рівне: Оріана. 1994. — 94 с.