Українська міфологія

Шукаю пракоренів своєї душі

Світлий мій Боже! Дай, Боже, людині усвідомити свою душу, дай, Боже, людині повернути генетичну пам’ять свого народу.

Та душа народу народилась не тоді, коли князь Володимир викупав пів-Києва в священних водах Дніпра, проголосивши своє князівство християнським.

Безсмертна душа українця, його духовна життєтворча символіка збереглася, на щастя, в багатющій скарбниці пам’яті народу України: в різноманітних святах та обрядах, на ритуальному посуді та писанках, в повір’ях та прикметах, в народній магії та ворожбі, у вишиванці та в іграх. . .

Так, це щось надто відмінне від звичного християнства, щось до болі зворушливе і таємниче, національне, язичеське — аж душа холоне. Його хочеться відчути, доторкнутися, погладити, обійняти і, нарешті, зрозумівши, вигукнути на весь світ: «Мамо, я знайшов себе, це Я!»

Жах спопеляє душу, коли читаєш наших давніх книжників, що робили з цим, так званим «поганством» по прийнятті християнства: «Жертівники їхні порозбивайте, а їхні стовпи поламайте, святі дерева їхні постинайте, а бовванів їхніх попаліте в вогні».

Болем стискається серце від тих християнських (імперських) переконань облуди, в якому не видно чистоти і високої естетичної духовності нашого народу.

Шукаю пракоренів своєї душі
Володимир Войтович Шукаю пракоренів своєї душі

Найбільше в світі щастя для людини — сказати йому Правду, сказати про те, що хвилює, серце і тривожить розум; віднайти в собі святиню гордості за свій народ в ім’я Любові.

Повернімося лицем до своєї душі, до ранішнього Сонця, вмитого цілющою росою, до Вирію свого Журавля. Відкриймо для себе свій світ краси Бсрегині-Матері, щоб жити завжди з народом, в ім’я народу і для народу.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Молитва до Дажбога. Рівне: Оріана. 1994. — 94 с.