Українська міфологія

Суботів

1657 року помер гетьман Богдан Хмельницький. Згідно заповіту, його тіло поховане в Суботові, у церкві, яку він побудував. Церква ця існує й досі, та могили з тілом Хмельницького там немає. Поляки в 1664 році, захопивши Суботі в, викинули прах людини, що так вперто боролася за визволення українських земель від ярма поль-ських магнатів.

Незлюбили його польські наїздники, нелюбили його і свої архіреї в Україні-Русі. Ні один із них не підтримав гетьмана Богдана, не став на стороні народу. Недаремно Хмельницький глибоко ненавидів єпископів, коли наказав на бойових сокирах викарбувати такі слова: «Я, Богдан Хмельницький, (. . .) попам супостатам сим бердишем заграю по їх товстих шиях». (М. Костомаров «Богдан Хмельницький», Київ, «Веселка», 1992 р.).

1654 рік став фатальним для України. Окрім цього, ще добавилося і Московське свавілля, яке за допомогою церкви ревниво продовжило знищувати апокрифи і рукописи на зразок: «Слово о полку Ігоревім», де згадувались язичеські боги.

І це все робилося заради того, щоб Русич став на коліна перед зайдою-чужинцем.

Тепер найталановитіше вбивалося або ставало відомим у світі здебільшого як російське.

Борці за волю України, такі, наприклад, як Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, ставали «зрадниками і ворогами народу». Попи і єпископи в позолочених ризах на соборі плювали на портрет гетьмана Мазепи і вигукували: «Антихрист Мазепа відправляється в пекло як ворог Христа».

Суботів
Володимир Войтович Суботів

Стародавній Київ, ця блискуча європейська столиця стає колонією сатанинського кубла Москви, куди невпинним потоком линули, мов у бездонне море, Левицькі, Боровиковські, Репіни, Гоголі та безліч інших. Неповторні ікони («Владимирська Божа Матір», «Ангел Золоті Власи»), книги («Остромирове Євангеліє», «Ізборник Святослава»), найкращі археологічні знахідки забрано до Московщини і до столиці Петра 1, того ката, «що розпинав нашу Україну».

Чи багато хто із нас знає композитора ХУШ ст. Максима Березовського? Багато музичних академій Італії вибрали його почесним членом, а Болонська академія записала його ім’я золотими літерами на мармуровій дошці поряд з Моцартом. Та доля Березовського, як і багатьох інших, що не покорилися — трагічна.

Легіони славних синів і дочок, що линули душею до Світлого Бога, розіпнуто на Хресті, в Небі України. Пам’ятаймо Суботів, що є лише одним кільцем тисячолітнього ланцюга, ймення якого — 988 рік.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Молитва до Дажбога. Рівне: Оріана. 1994. — 94 с.