Українська міфологія

Ладовіра

О богине Ладо! Споглядаю широко розплющеними очима на сьогоднішнє довкілля і бачу розпростертого на широких просторах благословенної Землі Оратанії Христа. Тільки ти, богине, гордо стоїш на цій багатостраждальній Землі з вірою, що твій народ, нарешті, простягне руки в молитві до Сонця, всупереч немочі і духовному рабству розіпнутого Христа.

Ор, Ра — це Сонце, це Всеєдиний Дух Світла, а ми, українці — орачі, хлібороби, покликані тобою діти, і жити нам вічно на цій Священній Землі.

Пошли, заступнице, нам віру в пізнання добра, дорогою якого ти прийшла сьогодні до нас.

А дороги були у нас різні.

Ладовіра
Володимир Войтович Ладовіра

Понад чотири тисячоліття тому одні із нас молилися Сонцю — символу панівної чоловічої влади над природою; Інші — Місяцеві, що відзеркалює сонячну енергію, в якому вбачалась жіноча доброта і душа. І коли чоловікам не вистачало творчої життєвої снаги, тоді на поміч приходила материнська любов, і правлячою силою ставала жінка. Щоб не допустити суперечності між Сонцем і Місяцем, частина оріїв, прихильників Сонця, покинула Придніпровську прабатьківщину оріїв і прийшла в долину Інду. В Індію переселились так звані саки, тобто світлоносні. Вони, як і їхні нащадки, славні запорізькі козаки, носили на оголених головах сонячні чуприни — оселедці.

Не один раз у віках споглядала ти, богине, як відроджувалась зусиллями материнської любові. За пророцтвами древніх мудреців недалека та година, коли правлячою силою на Землі стане Мати і знову запанують життєтворча єдність ладу: Духа, Людини і Природи.

Джерело

  • Войтович Валерій Миколайович Молитва до Дажбога. Рівне: Оріана. 1994. — 94 с.